Савік Шустер: «Путін – це голодний дракон!»

Дмитро Волчек

Десять років тому на російському телеканалі НТВ була закрита програма Савіка Шустера «Свобода слова». Шустер поїхав до Києва і від 2005 року веде найвпливовіше політичне ток-шоу на українському телебаченні. У грудні минулого року, коли почалася революція, влада вирішила закрити його програму, а самого Шустера, громадянина Канади, не пустити в країну. Зараз «Шустер Live» знову виходить на Першому національному каналі, а гостями Савіка Шустера стають всі помітні українські політики. Великий успіх мали ефіри за участю Сергія Аксьонова та Олександра Лукашенка, багато суперечок викликало зіставлення промов Путіна і Гітлера і звернення Савіка Шустера до російських колег із закликом скласти клятву Гіппократа для журналістів.

Про подібність Гітлера і Путіна, російську телепропаганду і про те, як намагалися закрити його ток-шоу, Савік Шустер говорив у програмі «Підсумки тижня» Російської редакції Радіо Свобода.

– Наша остання програма вийшла 20 грудня, коли вже стояв Майдан. Після цього телеканал «Інтер», який вважався провладним (хоча у нас з ним був контракт як у незалежної студії і вони не мали права втручатися в нашу редакційну політику), не продовжив контракт із нами. Я зустрічався з акціонером «Інтеру» Дмитром Фірташем, він мені про це повідомив, і ми стали безробітними. Потім на Новий рік я виїхав до Італії, і десь 10 січня з’явилася інформація про те, що мені заборонено в’їзд на територію України. В принципі, ніхто мені не міг ні підтвердити, ні спростувати цю інформацію, тому я 14 січня взяв і повернувся. Мені всі журналісти дзвонили в проміжку між паспортним контролем і багажем. У результаті мене пропустили. Потім я дізнався про те, що реально був такий документ, він був підписаний Службою безпеки України 7 січня, і що глава адміністрації президента Сергій Льовочкін нібито пішов до президента і сказав, що цього робити не можна, це буде великий міжнародний скандал. У підсумку Янукович погодився. Потім ми отримали підтвердження, коли в «Межигір’ї» знайшли щоденник, в якому записано, що потрібно заборонити мені в’їзд на територію України. Тим не менше, я в’їхав.

Те, що відбувалося з середини січня по 21 лютого, всі прекрасно знають. Нас ніхто не хотів пускати в ефір у той час, жоден канал. Тільки Петро Порошенко: ми з ним говорили, як це зробити, вийти в ефір, щоб потім не було ніяких репресій проти нього і проти нашої студії. У результаті ми домовилися з ним, що вийдемо 21 лютого, абсолютно не знаючи, що це той день, коли буде підписано угоду між Януковичем та опозицією в присутності трьох міністрів закордонних справ та Володимира Лукіна. Ми вийшли в ту п’ятницю – це був одноразовий вихід. Ми отримали приголомшливий рейтинг, і аудиторія – вся Україна. Я поставив запитання в кінці програми: чи повинен Янукович добровільно піти у відставку. 80 або 79% проголосували «так». І найцікавіше, що Схід і Південь України проголосували за добровільну відставку Віктора Януковича, і на наступний день Януковича в Києві не стало. Після цього виходу в ефір пройшло ще пару тижнів, і до нас звернувся Перший національний канал, коли вже був призначений Арсеній Яценюк прем’єр-міністром, а Перший національний, як бюджетний канал, підпорядковується уряду. Ми отримали пропозицію виходити на Першому національному з контрактом, що зберігає незалежність редакційної політики.

– При Януковичі Україна за індексом свободи преси займала 131-е місце в світі. Зараз стало помітно краще?

– Зараз стало краще, звичайно, але і сумбурно. Постреволюційні часи: я про них раніше в книжках читав, а зараз бачу своїми очима. Журналістика стала більш оціночною, самовпевненою. Є журналісти, які відстояли на Майдані весь цей час, кожен день писали, повідомляли. Деякі з них вирішили, що вони мають право претендувати на совість нації. Якщо ми говоримо про телебачення в Україні, воно поділене між олігархами. Це з одного боку гарантує абсолютну свободу преси, тому що у них різні інтереси. З іншого боку, так як це канали дотаційні, бо ринок України сьогодні настільки невеликий, що канали не можуть самостійно заплатити за контент, який вони пропонують, значить, вони всі залежні. Вони залежні від того капіталу, який їх утримує. Все одно ця проблема залишається, вона дуже актуальна. Але, звичайно, сьогодні в Україні немає цензури взагалі. Є витрати, є хаос, неперевірена інформація, те, що ми називаємо непрофесіоналізмом, але свобода слова є.

– Ви запропонували на початку березня журналістам з України і журналістам з Росії скласти «клятву Гіппократа». Не знаю, як в Україні, але в Росії, мені здається, Вас не почули. Ви очікували, що почують, чи це був просто романтичний жест у порожнечу?

– Частково це був романтичний жест у порожнечу. Я ж розумію, що Дмитро Кисельов не почує і не захоче чути. Це було, в основному, на адресу російської пропаганди: я їх не називаю журналістами, вони ж нічого спільного з нашою професією не мають. Ось до цих пропагандистів війни було таке звернення. Так, воно було романтичне. Але мені хотілося щось таке сказати, якось зберегти до цієї професії хоч крапельку довіри. В Україні це було почуто, і знову-таки не нашими колегами, а, в основному, середнім класом, особливо медиками. Іноді романтика в революційні часи виправдана.

– Чи потрібно припиняти в Україні трансляцію російських каналів, чи це помилкове рішення?

– З моєї точки зору, це помилкове рішення. Я вважаю, що український народ цілком зрілий, щоб відрізнити пропаганду від інформації. Але я розумію владу, тому що це пропаганда війни у військовій ситуації. Чи потрібно було в Радянському Союзі дозволяти трансляцію гітлерівського радіо, щоб знати, що думають нацисти, яка у них логіка і як вони будуть діяти? Так, це відкрите питання. Я вважаю, в нинішніх умовах це безглуздо, тому що ті люди, які хочуть дивитися російські канали, все одно дивляться, забороняють їх або не забороняють. Але я ще раз кажу, що я розумію, що в ситуації війни та вторгнення не дати слова, як кажуть в Україні, окупантам і їх пропагандистам, десь теж це можна зрозуміти.

– Ви звернули увагу на заяву Тетяни Міткової, Вашої колишньої колеги по НТВ, яка на знак підтримки Дмитра Кисельова відмовилася від литовської медалі, яку їй вручили в 1994 році в пам’ять про події у Вільнюсі? Ви ж теж лауреат цієї нагороди?

– Так, я лауреат цієї нагороди. Я вважаю, що Тетяна Міткова зробила такий реверанс на адресу влади. Я з Тетяною багато працював, я вважаю, що це неправильний вчинок з точки зору етичної та професійної. І вчинок, який ніким не помічений. Якщо мої романтичні слова, як ви говорите, принаймні, хтось в Україні помітив, то цей вчинок Тетяни Міткової не помітив ніхто, крім тих, які за стіною Кремля сидять.

– Ви порівнювали і в телеефірі, і зараз у нашій розмові Путіна з Гітлером і навіть показували у своїй програмі зіставлення промови Путіна і промови Гітлера 1939 року. Ви дійсно думаєте, що між ними така велике схожість, чи це просто політичний прийом?

– Дії Путіна абсолютно схожі з діями Гітлера в 1938 році. Я це сказав, але потім професор Андрій Зубов про це дуже докладно написав, за що втратив роботу в МДІМВ. Це досить очевидно, що Судети, Австрія, Польща – одна риторика, такі ж дії, схожі результати референдуму. Порівняти лексику і аргументи промови Гітлера 1 вересня 1939-го і Путіна в Георгіївському залі було просто цікаво. Реально і слова, і аргументація дуже схожі. І ще: Путін ввів це поняття «націонал-зрадники». Ось саме це слово якраз для мене і стало стимулом, щоб спробувати лексично порівняти два виступи.

– Якби Путін погодився взяти участь у вашій програмі, що б Ви запитали у нього?

– Що сталося з Кримом? Як Ларрі Кінг, пам’ятаєте? Що сталося з вашим човном? «Він затонув», – сказав Путін. Я б запитав, що сталося з Кримом. Я б йому не дав вільно ходити по буфету зі своїми аргументами – це правда. Але питання я б, напевно, поставив таке.

– У Гітлера була ідея, була пристрасть. Що рухає Путіним? Ми чули, що Меркель вважає, що це психічний розлад, і багато з нею згодні. Є у вас здогадки?

– Я про психічні розлади говорити не буду, бо нічого про це не знаю. Такої яскравої ідеології расової переваги, яка була у Гітлера, у Путіна немає. Але у Путіна є «русский мир» у його розумінні, і у Путіна є православна тематика, Московський патріархат. Київський патріархат з точки зору Путіна – це секта. І ось одна православна церква і Печерська лавра, витік цієї церкви, я думаю, що це та ідеологічна основа, в якій живе і працює президент Путін.

– Ви говорили, коли пропонували цю «клятву Гіппократа» для журналістів, що війна вже йде, що вона не в майбутньому. Цікаво, що ще в 2008 році Олександр Сокуров говорив з повною упевненістю, що російсько-українська війна неминуча. У вас, людини, яка постійно зустрічається з лідерами політичного процесу, було відчуття, що російсько-українська війна неминуча ?

– Не було до Вільнюського саміту, коли Янукович не підписав євроінтеграційні договори. У той момент, спостерігаючи за діями Путіна, Кремля, Глазьєва, Медведчука, який працював у Києві на користь Митного союзу і Кремля, з’явилося перше відчуття прийдешнього конфлікту. Люди, звичайно, розуміли, що Крим – найбільш вразлива територія і що там може щось статися. Але точно ніхто не очікував, що з’являться ці «зелені чоловічки», що Крим буде окупований, що Україна буде таким чином буквально зґвалтована, що вздовж кордону буде зосереджена така кількість військ, і що всі почнуть говорити про вторгнення аж до Києва. З одного боку, я особисто розумів і навіть публічно говорив, що Крим як такий, в принципі – це дуже мало для Путіна. Путіну потрібен Київ, Путіну потрібна Печерська лавра, мати міст руських, витоки православ’я звідси. А Крим сам по собі... ну так, місяців два цей рейтинг високий протримається, потім почне знову поступово падати, і треба буде щось ще. Я не знаю про психічний стан Володимира Путіна, але мені здається, він все одно перетворюється на вічно голодного дракона. І я побоююся того, що буде, коли рейтинги почнуть падати.

– Ви говорите про нього, як про хрестоносця, який хоче звільнити гріб Господній.

– У мене таке враження. Це та ідеологічна платформа, яка може бути підтримана більшістю суспільства в Російській Федерації, серед православних. Ця платформа у Росії об’єднує. Вона більш зрозуміла, ніж, скажімо, «русский мир». Це така абстрактна конструкція, довго яка пояснюється. А єдність церкви і піднесення Московського патріархату, повернення влади духовної і матеріальної (давайте не будемо забувати, що там є ще й матеріальні цінності Московського патріархату), я думаю, що на цій платформі можна заробити додатковий рейтинг. Я думаю, що в таких категоріях Путін мислить.

– У Вас не було бажання в революційні дні виступити з трибуни Майдану?

– Я вам скажу відверто: було. Коли Руслана мені подзвонила і попросила прийти 31 грудня і привітати людей з трибуни Майдану, я їй сказав, що мені треба їхати: я з дітьми домовився, що ми будемо відзначати Новий рік разом. Я Руслані це пояснив, Руслана зрозуміла і сказала, що сім’я перш за все. Але 31-го я б вийшов і привітав людей. Все-таки я намагався не займати чийогось боку. Я спостерігав, душею, я, звичайно, був проти цього корумпованого режиму, але я розумів, що глядач мені повинен довіряти як на заході України, так і на сході. А якщо я займу одну чітку позицію, то я втрачу величезну кількість довіри. А як ви розумієте, на телебаченні довіра – це основа основ. Тому я тримався, скажімо так, на стороні.

– Але це Ваша революція?

– Моя революція – в якому сенсі? У тому сенсі, що я її очевидець? Це перша революція, очевидцем якої я став, у цьому сенсі вона моя.