Армія не готова до війни з власним народом – екс-начальник Генштабу

Київ – Міністерство оборони заявляє про те, що військовослужбовці Збройних сил можуть взяти участь у здійсненні антитерористичної операції в країні. Президент Віктор Янукович напередодні звільнив генерал-полковника Володимира Заману з посади начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України, призначивши на цю посаду Юрія Ільїна. Тим часом у лавах колишніх військових високого рангу стверджуть, що нинішня армія занадто слабка, щоб владі покладати на неї особливі надії. Для офіцерського складу, як і раніше, важливо не заплямувути «честь мундира» – зазначив в інтерв’ю Радіо Свобода екс-начальник Генштабу Збройних сил, генерал-полковник Анатолій Лопата.

– Пане Анатоліє, на Вашу думку, чи готова зараз армія воювати з народом?

– Ні, армія не готова до війни з власним народом, це суто поліцейські функції. Морально – ні офіцерський склад, ні солдати нашої армії не будуть бити власний народ. За моїм глибоким переконанням.

– Коли раніше казали про «честь мундира», то цю тезу все-таки частіше застосовували саме до військових, так було принаймні за радянських часів. Зараз військо суттєво скоротилося, чи залишилася мораль, в чому вона полягає для нинішнього військового?

– Ви знаєте, наша армія потерпає від ганебних дій з боку уряду, тому що весь період незалежності України свідчить про те, що армія потихеньку знищується. Мабуть, до армії можновладці ставляться з острахом, і потихеньку, скорочуючи фінансування і чисельність Збройних сил, а особовий склад є основою побудови незалежного суспільства під захистом хорошої армії. Робиться все для того, щоб на сьогоднішній день залучити армію до виконання поліцейських функцій.

Честь і мораль, як така, для офіцерського складу залишилася, і вона була споконвічно. Я не можу закинути сьогодні жодних недоречних слів на адресу офіцерського складу або військових, що вони втратили щось людське і гідне. Вони були і будуть синами свого народу. Але спроба втягнути армію до виконання, невластивих їй, функцій є. І ця спроба починається насамперед зі зміни форми комплектування Збройних сил. Армію хочуть зробити на сто відсотків комплектовану за рахунок найманців. Це велика загроза, тому що у цьому випадку армія втрачає свій зв’язок з народом.

– Якщо припустити, що буде віддано наказ, хто саме з представників влади має право віддавати такий наказ і на кого ляже відповідальність за це?

– На начальника Генерального штабу, як головнокомандувача Збройних сил і командирів відповідних частин та з’єднань. Це саме вони повинні мати уяву про злочинність якогось наказу. Коституція України дає право не виконувати злочинні накази.

– В разі оголошення наказів, якою, на Вашу думку, може бути тактика, якими засобами військо може піти: кулаками, танками?

– Військо завжди посилається на зброю. Застосування наших людей, так би мовити, в діях, рукопашно – було історично. Але сьогодні – не думаю, молодих солдатів, їх дуже мало, вони якраз і складають ту силу, на яку хоче покластися влада у подоланні якихось внутрішніх проблем у державі. Спроба є залучити до виконання поліцейських функцій, тому що з армії забирають окремі частини і передають їх в підпорядкування внутрішніх військ. Це говорить про те, що внутрішні війська, міліція, Служба безпеки не здатні виконати на сьогодні поліцейські функції в боротьбі з такими масштабними заворушеннями. Повстав народ по всій Україні. Армія теж не здатна на ці кроки. Влада повинна думати зовсім іншим шляхом. Треба вирішувати питання не силою слабкої армії України, а силою слова і політичних дій. Без мирних переговорів нічого не вдасться. Ескалація протистояння буде наростати.

– Пане Анатоліє, наказ для людини військової – це те, що не обговорюється, це, так би мовити, святе. Як Ви думаєте, чи немає зараз в армії тенденції до непокори владі і переходу на бік протесту?

– Ми такі ж «проблеми» бачимо сьогодні у внутрішніх військах, в міліції. В мене навіть сумніву не нема, що і в Збройних силах може бути непокора до виконання злочинних наказів чи наказів, які примушуватимуть військовослужбовців бити власних людей, власний народ, матерів, сестер, батьків. Окремі ж випадки можуть бути.