Путіна можуть зупинити тільки США – екс-радник президента Росії

Київ – Реінтеграція України є «найпріоритетнішим питанням » для Володимира Путіна, оскільки закріпить за ним статус «об’єднувача «руських земель» і дозволить йому «до кінця» закріпитися у владі, – вважає колишній радник Путіна, російський аналітик Андрій Ілларіонов. Путін не збирається змінювати свої плани через Майдан, а тому піде на все, навіть на пряму військову інтервенцію. Зупинити Путіна, на думку Ілларіонова, можуть «тільки США, і то, якщо вони цього захочуть».

– Пане Ілларіонов, президенти Росії та України зустрічаються в Сочі. Як ви думаєте, про що говоритимуть й які поради дасть Володимир Путін Віктору Януковичу?

– Зрозуміло, що зараз головне питання, яке розпадається на декілька, це питання, як зберегти контроль і владу в Україні за Януковичем і за тими діячами, які в Москві і Кремлі розглядаються, як кандидати, що влаштовують Кремль. Віктор Янукович не єдиний кандидат, але оскільки він займає пост президента, то він перший. Проте є й інші.

– Які?

– Це Клюєв і Медведчук. Тому головне питання, як втриматися при владі, а це означає, як справитися з Майданом, опозицією і як забезпечити втілення інтересів Кремля на території України.

– А чи є в оточенні Володимира Путіна люди, що мають інше бачення подій в Україні? Чи є люди, які розуміють, що акції протесту в Україні – це не провокації заходу проти Росії, що люди, які вийшли на Майдан і вимагають дострокових президентських і парламентських виборів, це «не проплачені США бойовики», а громадяни, які хочуть справедливості?

– Такі люди є, проте в оточенні Володимира Путіна навряд чи. Але навіть якби вони там були, то це не означає, що в них знайшлися б сили, воля і мужність висловити свою точку зору. Це по-перше. А по-друге, якби такі люди і знайшлися б, то це все одно не вплинуло б на позицію Путіна.

Володимир Путін дуже сильний внутрішньо, психологічно, і якщо він щось вирішив, то змінити його впливом зі сторони практично неможливо. Тим паче з першочергових питань.

Україна, контроль над всією Україною, чи її частиною, без сумніву є одним із найпріоритетніших питань для Володимира Путіна, і з цього питання він нікому не збирається віддавати пальму першості чи дозволяти змінювати його точку зору. У нього своє чітке бачення картини світу, того, чого йому треба від України, і того, яким чином він збирається це зробити. Тому всі альтернативні точки зору він сприймає як ворожі чи зрадницькі.

– Які пункти плану Путіна щодо України?

– Розглядається чотири сценарії. Перший – встановлення повного контролю над Україною. Цей варіант, хоч і існував від самого початку, на сьогодні підлягає дуже серйозній ревізії, оскільки українська революція останніх двох місяців показує, що захід, центр, десять областей України брати під контроль занадто дорого. Відтак на перше місце вийшов другий варіант, який починається з федералізації чи конфедералізації України.

Саме цей лозунг ми чуємо зі всіх кутів на державних каналах Росії, з уст цілого ряду представників Партії регіонів, комуністів, а також з уст представників органів влади східної України. Він полягає в тому, щоб перерозподілити повноваження від центральних органів влади органам влади у регіонах. Але це перший крок. Другий – отримання додаткових повноважень, у тому числі і в сфері зовнішніх контактів. Це дозволить керівникам у регіонах Східної і Південної України звернутись за допомогою до Росії, Москви, Кремля проти націоналістів, нацистів, фашистів, бандерівців, які нібито загрожують позбавленням їх влади. І не треба сумніватись, що така допомога буде надана.

– В який спосіб?

– Будь-яким способом. Тут не повинно бути ніяких ілюзій.

– Тобто навіть прямим введенням військ?

– Допомога може бути надана, повторюю, будь-яким способом. Не треба забувати: абхазький і південно-осетинський сценарій показали нам, як таке може відбуватись. Що стосується Севастополя і Криму, немає сумнівів, що такий запит про допомогу буде висловлений. Що стосується інших міст, Одеси, Миколаєва, Луганська, Харкова, тут питання набагато складніше і тут ведеться робота.

– А Київ?

– Київ є цікавим лише в тому випадку, якщо ведеться боротьба за всю Україну. Він, звичайно, привабливий шматочок для Кремля, як «мать городов руських», проте на перших порах можна обійтися й дугою, яка йде від Харкова через Луганськ і Донецьк, Херсон, Миколаїв, Одесу, Крим до Придністров’я.

Я не випадково назвав Придністров’я, адже в планах федералізації України і подальшого їх політичного розвитку, Придністров’я, яке, здавалося б, уже всіма забуте, виявляється не забуте авторами цих планів. Вони хочуть встановити сухопутний міст для безпосередньо контакту з Придністров’ям. У результаті з’явиться сухопутний контакт від нинішнього східного кордону України до Дністра і з переходом контролю над приморськими центрами України до проросійських чи прокремлівських політичних груп.

Після цього першопочатковий план Путіна можна вважати виконаним. Він стане об’єднувачем «руських земель» і, відповідно, залишиться в такій новій державі до кінця. Політичний режим у Росії стане агресивнішим, шовіністичним. Що ж відбудеться в Україні, я думаю, зрозуміло.

– Наскільки позиція США і Євросоюзу є стримувальним фактором для Володимира Путіна?

– Принаймні на словах, під час конференції з безпеки у Мюнхені, ставлення США трохи змінилося. Це відобразилось у виступі пана Керрі, коли він у присутності пана Лаврова й інших учасників конференції, заявив українським представникам, що Україні потрібно вибрати з ким їй бути: або зі світовою спільнотою, або з однією країною. І ні в кого немає сумнівів, яку країну він мав на увазі. Принаймні, це добре зрозумів пан Лавров, який вирвався із зали і дав інтерв’ю журналістам, сказавши, що Керрі озвучує агітки, що неприпустимо для серйозних політичних діячів.

Лавров збирався негайно залишити конференцію і повернутись до Москви, повторивши таким чином знаменитий розворот над Атлантикою Євгенія Примакова 15 років тому. Проте з Москви дали наказ: заяв більше не робити, повернутися до зали і уважно слухати, які пропозиції прозвучать зі сторони заходу. А Захід, на мою думку, не готовий до серйозних дій, окрім публічних заяв. І це найслабша ланка української оборони.

– Як впливає український фактор на відносини Росії та США? Якщо слухати те, що говорять в Україні про США ті, хто підтримує «російський вектор», то це риторика війни, принаймні, інформаційної. Чи свідчить це про згортання «перезавантаження» російсько-американських відносин? Чи, може, те, як Росія представляє своє ставлення до США в Україні, відрізняється від того, що насправді відбувається між Росією і США?

– Та «політика перезавантаження», про яку ви згадали, була взята на озброєння адміністрацією США стосовно Кремля, але не навпаки. Кремль ніколи не озвучував, що він проводить «політику перезавантаження» ні за минулого, ні за теперішнього президента. Тобто, цю політику ніколи нинішня влада в Росії не проводила.

Крім того, останнє десятиліття Володимир Путін свідомо, послідовно і віртуозно проводить антиамериканську політику. Це фундаментальний елемент його бачення світу. У США він бачить єдину серйозну загрозу для втілення своєї зовнішньополітичної доктрини. Ніхто інший у цьому світі не спроможний якимось чином обмежити дії нинішнього Кремля на світовій арені чи внести в них якісь корективи. Тільки США, і то лише тоді, коли вони цього захочуть.

Але нинішня адміністрація США ніколи не демонструвала свою готовність проводити послідовну політику, за винятком одного чи двох напрямків. У всіх інших, вона переважно погоджується з позицією і політикою Кремля.

Що стосується країн колишнього СССР, Володимиром Путіним проводиться політика реінтеграції цих країн, цих територій у нове утворення, що повинне було б збігатись з кордонами колишньої радянської імперії. Для цього використовуються економічні, інформаційні засоби, для цього використовуються спецслужби, спецоперації, для цього використовуються фінансові засоби, контроль за представниками прокремлівської лінії в різних країнах пострадянського простору.

Час від часу та чи інша країна опиняється на вістрі уваги. Сьогодні це Україна, і це невипадково, адже Україна зараз переживає дуже велику економічну і політичну кризи. Саме цей час вибраний, як найбільш сприятливий для втілення кампанії із забезпечення стратегічного завдання реінтеграції чи всієї України, чи її частини в нинішню Росію.

Путін не відмовляється від цього завдання, а Глазьєв виступає у ролі інформаційного супровідника, розповідаючи про ці плани.

Оскільки на демократичних виборах в Україні, якщо б вони відбулись зараз, у Януковича немає шансів перемогти. Згідно з найпозитивнішими прогнозами, за нього проголосувало б 20-25% українських виборців. Йому цього не треба. Він прийшов до влади не для того, щоб її втратити. Відтак єдиний спосіб зберегти владу – застосувати силу, ту силу, про яку йому постійно нагадує пан Глазьєв.

– А що отримає Янукович, якщо буде керувати тією частиною України, про яку Ви щойно говорили? Наскільки безхмарним буде становище «губернатора Малоросії», як кажуть в опозиції?

– Ні, в цьому випадку він не буде ні губернатором, ні президентом Малоросії. У цій ситуації він не зможе виконати ту функцію, яка на нього була покладена. Єдина його значимість, цінність для Кремля у тому, що він контролює всю Україну, є президентом усієї України. Якщо ж він не зможе втриматися на цій посаді, він не потрібен. Для цього знайдуть когось іншого.

– А як Ви ставитесь до тієї точки зору і риторики, яка її супроводжує, що це продовження війни НКВС з УПА? І до того, що тих, хто критикує владу і Януковича обзивають «нацистами і фашистами»?

– Така точка зору мала право на існування і, чесно признаюсь, що певний час я теж так думав. Проте судячи з того, що зараз відбувається в Україні, судячи з соціальної складової Майдану, де є люди з Донецька, Запоріжжя, Дніпропетровська, Харкова, Маріуполя і Криму, очевидно, що українська революція не носить той характер, який їй хочуть приписати кремлівські архітектори.

Це не протистояння заходу і центру проти сходу і півдня. Можливо, спочатку здавалося згідно з орієнтацією на Євросоюз чи Митний союз. Проте зараз Майдан показав, що його суть – це антикримінальна революція.

Люди сходу познайомились з кримінальними методами набагато більше, ніж це встигли зробити в центрі чи на заході. Вони добре знають, що собою являє той кримінальний режим, що вкоренився у східних і південних областях України.

У зв’язку з тим терором, який розпочався до активістів Майдану, для частини громадян України зараз – це, не побоюсь цього слова, питання життя і смерті.

– Ви у Москві створили Комітет солідарності з Майданом. Це просто красивий жест чи щось більше?

– Це об’єднання людей, які хочуть висловити свою підтримку Майдану і всьому народу України в їхньому намаганні створити країну, вільну від криміналу, демократичну країну, країну, в якій політичний вибір робиться самими українцями. Нашим головним завданням є доносити до росіян правду про те, що сьогодні відбувається в Україні.

Друге завдання – це встановити контакти з нормальними росіянами і українцями. Це народна дипломатія. Третє – допомога Майдану як грошима, так і речами, палатками, ліками. І нарешті, четверте завдання – це публічні акції для того, щоб російське суспільство знало, що Росія не обмежується сфальсифікованими брехливими заявами Кремля і його пропагандистів. Є інша Росія.

– Лідер Автомайдану Дмитро Булатов сказав, що люди, які його катували, можуть бути представниками російських спецслужб. Це збігається також і з тим, що розповідав інший активіст, Ігор Луценко. Ви не боїтесь підтримувати Майдан?

– Ми висловлюємо щиру повагу і Дмитру Булатову, і Ігорю Луценку, і всім, хто на Майдані стоїть не лише за українську, а й за російську справу. Це не перебільшення.

Якщо Майдан розженуть, то наші країни можуть на десятиліття опинитися у кризі. Якщо Майдан переможе і зможе досягнути того, що буде створена вільна політична система, без втручання криміналу й інтервентів, то це буде потужним сигналом, що в Росії рано чи пізно може відбуватися подібне. Перемога Майдану – це перемога демократії, свободи, відкритого суспільства в Росії. З невеликим запізненням, але це буде так.

– А що і хто може допомогти Майдану перемогти?

– Потрібно сконцентрувати свою увагу на двох напрямках. Перше – укріплення Майдану організаційно, технічно, ідеологічно, кадрами, речами і грошима.

Дуже важливо зробити висновки з попередніх тижнів, потрібно створювати систему самозахисту всіх учасників Майдану, щоб ніхто більше не постраждав.

Майдан не може розходитися без перемоги, без переходу до нової Конституції, доки не буде ліквідована загроза переслідування, поки не буде сформований новий перехідний уряд, котрий займеться підготовкою дострокових виборів. Це робота для Майдану.

А є ще один напрямок. Це Верховна Рада. Тут Майдан повинен сформулювати чіткі вимоги до депутатів про створення нової більшості.