Таня Малярчук
Відень – Україна не повинна дозволяти змушувати себе до постійного категоричного самовизначення між Сходом і Заходом. У цьому переконана відома австрійська журналістка Сюзанне Шоль. Вона наголошує, що ЄС не може стати «ліками» від усіх хвороб України і також радить українцям прийняти своє минуле й «постійно не повторювати», що в усьому винна Росія.|
Сюзанне Шолль – багаторічна кореспондентка, а з 1994 року – голова східної редакції австрійської телерадіокомпанії ORF в Москві, висвітлювала події в Чечні (її шестигодинний арешт співробітниками ФСБ у 2006-му під час зйомок документального фільму «Росія після Анни Політковської» мало не викликав міжнародний скандал), авторка низки художньо-публіцистичних книжок: «Доньки війни. Виживання по-чеченськи», «Росія з душею і без» та ін., нагороджена багатьма преміями в галузі телевізійної журналістики. Україна теж входила до сфери обов’язків Сюзанне Шолль. Всі події починаючи з 1991 року і аж до Помаранчевої революції австрійці бачили її очима і слухали її голосом. Після виходу на пенсію Сюзанне Шолль – незалежна журналістка, мешкає у Відні, пише наступну книжку і веде регулярну колонку в газеті Salzburger Nachrichten. В одній з останніх своїх колонок Сюзанне Шолль закликає політичний бомонд за прикладом президента Німеччини Йоахима Ґаука бойкотувати Зимову Олімпіаду в Сочі, також і через події в Україні. Цитата: «Росія не просто недемократична країна. За третьої каденції Володимира Путіна вона все виразніше і стрімкіше скочується до авторитаризму як внутрішньополітичного, так і в стосунках з іншими країнами. Кремль послідовно підтримує режими, які в решти світу жодної симпатії не викликають, приміром, режими Асада в Сирії чи Януковича в Україні… Спортсмени можуть їхати в Сочі і змагатися, але політики не повинні дозволяти Путіну поводитися так, ніби його Росія – частина світової демократичної спільноти». |
– Ви були свідком проголошення незалежності України, у 2004-му – Помаранчевої революції. Яке враження у Вас викликає Єврореволюція 2013-го? В Україні все частіше говорять про зародження громадянського суспільства. Про що говорять в Австрії?
– Я думаю, австрійці навряд чи розуміють, що насправді зараз відбувається в Україні. Тут все ще побутує давнє переконання, що «хороша», бо зорієнтована на Захід, Україна бореться з Україною «поганою», проросійською. Це проблема Австрії, але також і самої України, яка вкотре хибно трактує ситуацію, що склалася.
– В чому Ви бачите ці хиби?
– Україна досі вважає себе жертвою, але багато українців були також і кривдниками. Як під час німецької окупації, так і пізніше, за часів радянських. З цим минулим Україна нарешті мусить дати собі раду замість постійно повторювати, що у всьому винна зла Росія і щойно звільнимося від неї, станемо щасливими. Така риторика погано спрацювала у 1991 році, ще гірше – в 2004-му. І тепер вона теж не спрацює. Країна не має майбутнього, якщо вона не приймає своє минуле.
– В одній зі своїй останніх колонок Ви порівняли Україну і Росію із розсвареним подружжям: «не можуть ані разом бути, ані розійтися». Ви назвали кілька причин такому нестерпному співбуттю: успадкована ще з радянських часів економічна залежність, газова залежність, авторитаризм російського президента і дипломатичне безсилля українського. Останній, окрім всього іншого, залежний ще й від українських олігархів, які привели його до влади. Як і де шукати вихід з цього трагічного «шлюбу»?
Путін – солдат Холодної війни, грає за правилами Холодної війни, ніяких інших правил він просто не знає
– Чи відомо в Австрії, що українська владна верхівка, та, яка кілька тижнів тому відмовилася від Асоціації з ЄС і та, яка несе пряму відповідальність за жорстокий розгін мирного протесту 30 листопада, володіє в Австрії численною нерухомістю, офшорними компаніями, їхні родини мешкають у Відні…
– Навряд чи це відомо широкому загалу. Дехто знає, дехто тільки здогадується. Але в Австрії мало хто розрізняє Україну і Росію, тому переважна більшість думає, що йдеться про багатих росіян. Українським олігархам така похибка тільки на руку.
– Ви бачите сенс в пікетуванні їхніх юридичних і приватних адрес? Українські інтелектуали переконані, що такі люди розуміють лише прямий особистий тиск (коли йдеться про власну безпеку, власні гроші і власну репутацію), а на мирні протести в Києві їм начхати.
Фінансові махінації конкретних осіб повинні бути оприлюднені. З іншого боку тиск на адресу їхніх родин – це аморально
– Чи повинен Захід втручатися і якщо так, то як саме він може допомогти Україні зараз?
– Він має бути готовим до діалогу, але не тиснути. Європейський союз веде себе так, ніби події в Україні його особисто ніяк не стосуються. Можливо, саме така поведінка і є найкориснішою для протестувальників у Києві. Вони мають розуміти, що ЄС – це не ліки від усіх хвороб. Максимум – це символічна ідея іншої країни, тої, якою Україна може бути. Але вирішити свої проблеми здатні лише українці і лише самотужки.
