Щороку кількість іноземців, охочих здобувати освіту в українських вишах, збільшується в середньому на 7-8 відсотків. У Міністерстві освіти та науки з гордістю говорять, що цього року в українських вишах здобували освіту 61 тисяча іноземців, які вклали в економіку країни 100 мільйонів доларів. Найбільш популярними для іноземних студентів є Київ, Одеса і Харків. В останньому місті, яке збудувало собі репутацію освітнього центру, навчається третина іноземних студентів в Україні. Чому ж радіють і на що ображаються гості, які обрали українську державу для навчання?
Водії маршруток, продавці кіосків скаржаться: Харків вимер – студенти, а левова частина це – іноземці, виїхали на канікули. Відшукати когось із закордонних студентів виявилося складною справою. Втім, ще залишилися поодинокі, які мають справи в університетській бібліотеці та з оформленням документів на проживання.
«Я на третьому курсі економічного факультету», – зазначає громадянин Туркменистану Аташка Анай. Студент Харківського національного університету імені Каразіна усьому радіє, всі відповіді позитивні. І щодо проживання в гуртожитку, і стосовно відносин із однокурсниками, і щодо спілкування на вулицях з людьми в пагонах. І все ж, коли я говорив із ним про міліцію, його товариші засміялися, мовляв, кажи-кажи.
«Ну якщо зупиняють, то вимагають перепустку до гуртожитку», – розповідає Анай. Працівники патрульно-постової служби, окрім обов’язкового паспорта, часто вимагають в іноземних студентів студентський квиток, пропуск до гуртожитку та інші документи, які мешканець іншої країни незобов’язаний носити з собою.
«Траплялися випадки, коли в іноземців міліціонери вимагали ключі від кімнати гуртожитку», – розповідає науковий співробітник Харківського інституту соціальних досліджень Марія Колоколова.
Це вона разом з колегами під час фокус-груп детально з’ясовувала, з чим доводиться стикатися іноземцям, які сплачують великі кошти за своє навчання в Україні, і які потрапляють у м’яко кажучи незручні ситуації через зловживання посадовими обов’язками деяких чиновників. До іноземних студентів у Харкові часто ставляться як до нелегальних мігрантів.
«Вони не знають тут своїх прав. Для них головна проблема – це відсутність перекладів англійською мовою українського законодавства, яке стосується саме іноземців. Не знають мови – не знають законів», – ділиться висновками соціологічного дослідження серед представників африканського студентства Марія Колоколова.
До речі до участі в цьому дослідженні запрошувалися усі представники закордонних студентських громад, але більшість виявилися закритими для спілкування з науковцями.
Туркмени, азербайджанці та росіяни – лідери щодо вступу в українські виші серед пострадянських країн. З африканського континенту чимало студентів приїжджає з Нігерії. Шанують українські університети і китайці. За даними Міністерства освіти та науки, в українських аудиторіях здобувають освіту представники 152-х країн світу, це 61 тисяча студентів, із них 4 тисячі з Європейського союзу.
За останні п’ять років приїжджих за навчанням збільшилося в півтора рази. Якщо ж говорити про спеціальності, якими цікавляться іноземці, то, традиційно, більшість опановує тут медичний фах, таких понад 16 тисяч. А більше ніж 13 тисяч іноземних студентів вивчають технічні науки. І менше їх цікавлять гуманітарні та економічні факультети від українських університетів.
Гроші заробляють, але не переймаються пропагандою України
Міністр освіти та науки Дмитро Табачник, говорячи про досягнення ринку освітніх послуг, похвалився, що Україна щорічно заробляє 100 мільйонів доларів США на навчанні іноземних студентів. Учасники ж цього ринку кажуть, що, можливо, було б і краще, якби працювала спеціальна державна програма.
Як пояснює Василь Груцяк, заступник директора центру міжнародної освіти Каразинського університету, освітні пропозиції на світовому ринку є не лише прибутковою справою, а передусім пропагандистською. Яскравий приклад тому Російська Федерація. Росія, Америка, Англія, Франція та інші країни, пропонують стипендіальні програми, влаштовують обміни студентами. До реклами своїх національних освітніх закладів долучаються посольства країн. Там розуміють, що через університети потрібно пропагувати національні інтереси: культуру, пріоритети політичної та економічної геополітики країни, науку тощо. Зрештою, найздібніших запрошують до співпраці в найсучасніших лабораторіях.
«Що стосується іноземців, в Україні державної програми немає, це – чисто контрактні студенти», – зазначає заступник Центру міжнародної освіти Харківського національного університету імені Каразіна Василь Груцяк. Для прикладу, українські виші могли б пропонувати європейській молоді фундаментальні дисципліни, бо фізико-математична та хімічна школи визнані по всьому світу. Але…
«Немає у нас коштів навчати студентів на сучасному обладнанні. Проте теоретичні дисципліни у нас розвинуті досить сильно. Якщо наша держава візьметься за це, то є певні можливості», – вважає Василь Груцяк, який понад 20 років працює зі студентами з інших країн.
Ще одне невирішене питання у підготовці студентів-іноземців – мовне. Українські університети більше ніж 20 років не готують фахівців з викладання української мови, та й російської, які б могли викладати іноземним студентам. Тож, старше покоління викладачів підготовчого факультету іноземних студентів Харківського національного університету імені Каразіна передає свій досвід викладання молодшим філологам. Тут визнають,і з трьох з половиною тисяч іноземних студентів, жодного охочого вчити українську. Кажуть, ті іноземці, які забажали знати державну мову, потім почувалися ніяково, бо не розуміли російськомовне оточення Харкова. І природно, що на заході України студенти з задоволенням опановують українську. Тож, викладання гуманітарних і складних технічних дисциплін державною мовою вони сприймають без складнощів. Студент Львівського університету з Африки Блез Малаба став сенсацією, коли заспівав на пісенному шоу країни шевченкові «Думи мої».
Занедбані гуртожитки
Ще один сором, здавалося б гостинної України – це студентські гуртожитки. Експерт Марія Колоколова наводить слова студентів-іноземців, про те, що агенти, які рекламують українську освіту там у них на батьківщині обіцяють комфортне житло від університетів, але побачене в гуртожитках їх жахає. Занедбана кімната в гуртожитку не влаштувала і Серафима Мировича з Азербайджану.
«Води гарячої там немає. Ремонт поганий. Я винайняв квартиру», – розповідає студент економічного факультету національного університету імені Каразіна Серафим Мирович із Баку. Попри ці незручності, Серафим задоволений тутешнім навчальним процесом. Він каже, що навчання в Харківському університеті набагато дешевше, ніж у нього на батьківщині. За здобуття економічного фаху азербайджанець сплачує дві з половиною тисячі доларів США.
Посередники – консалтингові фірми
Як правило, про українські університети мешканці інших країн дізнаються у себе на батьківщині. Від своїх друзів чи рідних, що могли навчатися раніше в Україні ще за радянських часів, або від агентів. Це – фірми, що допомагають обрати навчальний заклад по всьому світу.
На думку Василя Груцяка, студентам звісно дешевше обирати виш без посередників.
Але українське законодавство змушує звертатися іноземців по допомогу до консалтингових фірм. Наприклад, фірми опікуються оформленням документів «запрошення на навчання», особисто іноземцеві це складніше, бо потрібна його присутність або його рідних. Ці консалтингові компанії супроводжують майбутнього студента, починаючи від вибору спеціальності та навчального закладу, консультують з питань оформлення студентських віз, а вже в Україні – зустрічають в аеропортах, супроводжують до місця навчання, допомагають пройти усі бюрократичні формальності, пов’язані з зарахуванням в університет, поселенням в гуртожиток, страхуванням та отриманням документів на тимчасове проживання в країні.
Зрештою, консалтингові фірми полегшують вирішення найрізноманітніших питань, що можуть виникати у людини в чужій країні, де багато хто з чиновників хоче так звану винагороду за оформлення довідок.
І весь цей сервіс іноземцеві обходиться в одну-дві тисячі доларів, говорить директор консалтингової компанії «Український консиліум міжнародної освіти» Михайло Ізюмський. Він відгукується про ринок консалтингових послуг для іноземних студентів як про такий, що є нецивілізованим.
«Якщо говорити про неринкові схеми, то найбільше їх у Харкові. Наприклад, у Харківському медичному університеті, якщо людина забажає сама подати документи, то її направлять до фірми. І з цим університетом працює дві три компанії. Більше жодна компанія не може влаштувати в цей університет свого клієнта», – стверджує керівник консалтингової компанії Михайло Ізюмський.
В самому медичному університеті відмовилися від інтерв’ю, посилаючись на час відпусток. А в університеті імені Каразіна запевняють, що студенти прибувають з-за кордону як через агентів, так і без посередників. Але у них теж сталий перелік тих фірм, кому вони довіряють. Бо, як визнають і в самих консалтингових компаніях, і в університетах, на цьому ринку вистачає шахраїв.
За кілька тижнів харківські вулиці знов зазвучать різними мовами. До приїзду нових студентів із-за кордону Харківський інститут соціальних досліджень підготував подарунок – брошуру «Права іноземних студентів при взаємодії з ОВС України». У книжці англійською та російською мовою порушені найактуальніші і найболючіші запитання, які виникають у студентів-іноземців. Електронні версії порадників автори вже розіслали центрами міжнародної освіти двохсот університетів України та поширили в інтернеті.
Водії маршруток, продавці кіосків скаржаться: Харків вимер – студенти, а левова частина це – іноземці, виїхали на канікули. Відшукати когось із закордонних студентів виявилося складною справою. Втім, ще залишилися поодинокі, які мають справи в університетській бібліотеці та з оформленням документів на проживання.
«Я на третьому курсі економічного факультету», – зазначає громадянин Туркменистану Аташка Анай. Студент Харківського національного університету імені Каразіна усьому радіє, всі відповіді позитивні. І щодо проживання в гуртожитку, і стосовно відносин із однокурсниками, і щодо спілкування на вулицях з людьми в пагонах. І все ж, коли я говорив із ним про міліцію, його товариші засміялися, мовляв, кажи-кажи.
«Ну якщо зупиняють, то вимагають перепустку до гуртожитку», – розповідає Анай. Працівники патрульно-постової служби, окрім обов’язкового паспорта, часто вимагають в іноземних студентів студентський квиток, пропуск до гуртожитку та інші документи, які мешканець іншої країни незобов’язаний носити з собою.
«Траплялися випадки, коли в іноземців міліціонери вимагали ключі від кімнати гуртожитку», – розповідає науковий співробітник Харківського інституту соціальних досліджень Марія Колоколова.
Це вона разом з колегами під час фокус-груп детально з’ясовувала, з чим доводиться стикатися іноземцям, які сплачують великі кошти за своє навчання в Україні, і які потрапляють у м’яко кажучи незручні ситуації через зловживання посадовими обов’язками деяких чиновників. До іноземних студентів у Харкові часто ставляться як до нелегальних мігрантів.
«Вони не знають тут своїх прав. Для них головна проблема – це відсутність перекладів англійською мовою українського законодавства, яке стосується саме іноземців. Не знають мови – не знають законів», – ділиться висновками соціологічного дослідження серед представників африканського студентства Марія Колоколова.
До речі до участі в цьому дослідженні запрошувалися усі представники закордонних студентських громад, але більшість виявилися закритими для спілкування з науковцями.
Туркмени, азербайджанці та росіяни – лідери щодо вступу в українські виші серед пострадянських країн. З африканського континенту чимало студентів приїжджає з Нігерії. Шанують українські університети і китайці. За даними Міністерства освіти та науки, в українських аудиторіях здобувають освіту представники 152-х країн світу, це 61 тисяча студентів, із них 4 тисячі з Європейського союзу.
За останні п’ять років приїжджих за навчанням збільшилося в півтора рази. Якщо ж говорити про спеціальності, якими цікавляться іноземці, то, традиційно, більшість опановує тут медичний фах, таких понад 16 тисяч. А більше ніж 13 тисяч іноземних студентів вивчають технічні науки. І менше їх цікавлять гуманітарні та економічні факультети від українських університетів.
Гроші заробляють, але не переймаються пропагандою України
Міністр освіти та науки Дмитро Табачник, говорячи про досягнення ринку освітніх послуг, похвалився, що Україна щорічно заробляє 100 мільйонів доларів США на навчанні іноземних студентів. Учасники ж цього ринку кажуть, що, можливо, було б і краще, якби працювала спеціальна державна програма.
Як пояснює Василь Груцяк, заступник директора центру міжнародної освіти Каразинського університету, освітні пропозиції на світовому ринку є не лише прибутковою справою, а передусім пропагандистською. Яскравий приклад тому Російська Федерація. Росія, Америка, Англія, Франція та інші країни, пропонують стипендіальні програми, влаштовують обміни студентами. До реклами своїх національних освітніх закладів долучаються посольства країн. Там розуміють, що через університети потрібно пропагувати національні інтереси: культуру, пріоритети політичної та економічної геополітики країни, науку тощо. Зрештою, найздібніших запрошують до співпраці в найсучасніших лабораторіях.
«Що стосується іноземців, в Україні державної програми немає, це – чисто контрактні студенти», – зазначає заступник Центру міжнародної освіти Харківського національного університету імені Каразіна Василь Груцяк. Для прикладу, українські виші могли б пропонувати європейській молоді фундаментальні дисципліни, бо фізико-математична та хімічна школи визнані по всьому світу. Але…
«Немає у нас коштів навчати студентів на сучасному обладнанні. Проте теоретичні дисципліни у нас розвинуті досить сильно. Якщо наша держава візьметься за це, то є певні можливості», – вважає Василь Груцяк, який понад 20 років працює зі студентами з інших країн.
Ще одне невирішене питання у підготовці студентів-іноземців – мовне. Українські університети більше ніж 20 років не готують фахівців з викладання української мови, та й російської, які б могли викладати іноземним студентам. Тож, старше покоління викладачів підготовчого факультету іноземних студентів Харківського національного університету імені Каразіна передає свій досвід викладання молодшим філологам. Тут визнають,і з трьох з половиною тисяч іноземних студентів, жодного охочого вчити українську. Кажуть, ті іноземці, які забажали знати державну мову, потім почувалися ніяково, бо не розуміли російськомовне оточення Харкова. І природно, що на заході України студенти з задоволенням опановують українську. Тож, викладання гуманітарних і складних технічних дисциплін державною мовою вони сприймають без складнощів. Студент Львівського університету з Африки Блез Малаба став сенсацією, коли заспівав на пісенному шоу країни шевченкові «Думи мої».
Занедбані гуртожитки
Ще один сором, здавалося б гостинної України – це студентські гуртожитки. Експерт Марія Колоколова наводить слова студентів-іноземців, про те, що агенти, які рекламують українську освіту там у них на батьківщині обіцяють комфортне житло від університетів, але побачене в гуртожитках їх жахає. Занедбана кімната в гуртожитку не влаштувала і Серафима Мировича з Азербайджану.
«Води гарячої там немає. Ремонт поганий. Я винайняв квартиру», – розповідає студент економічного факультету національного університету імені Каразіна Серафим Мирович із Баку. Попри ці незручності, Серафим задоволений тутешнім навчальним процесом. Він каже, що навчання в Харківському університеті набагато дешевше, ніж у нього на батьківщині. За здобуття економічного фаху азербайджанець сплачує дві з половиною тисячі доларів США.
Посередники – консалтингові фірми
Як правило, про українські університети мешканці інших країн дізнаються у себе на батьківщині. Від своїх друзів чи рідних, що могли навчатися раніше в Україні ще за радянських часів, або від агентів. Це – фірми, що допомагають обрати навчальний заклад по всьому світу.
На думку Василя Груцяка, студентам звісно дешевше обирати виш без посередників.
Але українське законодавство змушує звертатися іноземців по допомогу до консалтингових фірм. Наприклад, фірми опікуються оформленням документів «запрошення на навчання», особисто іноземцеві це складніше, бо потрібна його присутність або його рідних. Ці консалтингові компанії супроводжують майбутнього студента, починаючи від вибору спеціальності та навчального закладу, консультують з питань оформлення студентських віз, а вже в Україні – зустрічають в аеропортах, супроводжують до місця навчання, допомагають пройти усі бюрократичні формальності, пов’язані з зарахуванням в університет, поселенням в гуртожиток, страхуванням та отриманням документів на тимчасове проживання в країні.
Зрештою, консалтингові фірми полегшують вирішення найрізноманітніших питань, що можуть виникати у людини в чужій країні, де багато хто з чиновників хоче так звану винагороду за оформлення довідок.
І весь цей сервіс іноземцеві обходиться в одну-дві тисячі доларів, говорить директор консалтингової компанії «Український консиліум міжнародної освіти» Михайло Ізюмський. Він відгукується про ринок консалтингових послуг для іноземних студентів як про такий, що є нецивілізованим.
«Якщо говорити про неринкові схеми, то найбільше їх у Харкові. Наприклад, у Харківському медичному університеті, якщо людина забажає сама подати документи, то її направлять до фірми. І з цим університетом працює дві три компанії. Більше жодна компанія не може влаштувати в цей університет свого клієнта», – стверджує керівник консалтингової компанії Михайло Ізюмський.
В самому медичному університеті відмовилися від інтерв’ю, посилаючись на час відпусток. А в університеті імені Каразіна запевняють, що студенти прибувають з-за кордону як через агентів, так і без посередників. Але у них теж сталий перелік тих фірм, кому вони довіряють. Бо, як визнають і в самих консалтингових компаніях, і в університетах, на цьому ринку вистачає шахраїв.
За кілька тижнів харківські вулиці знов зазвучать різними мовами. До приїзду нових студентів із-за кордону Харківський інститут соціальних досліджень підготував подарунок – брошуру «Права іноземних студентів при взаємодії з ОВС України». У книжці англійською та російською мовою порушені найактуальніші і найболючіші запитання, які виникають у студентів-іноземців. Електронні версії порадників автори вже розіслали центрами міжнародної освіти двохсот університетів України та поширили в інтернеті.
