Що робити з нерентабельними шахтами на Донбасі?

Донецьк – В Угорщині до кінця 2014 року закриється остання вугільна шахта. В Україні вугільна промисловість давно є дотаційною галуззю та вимагає чималих грошей з бюджету. Падіння виробництва та криза промисловості знову роблять актуальним питання закриття українських шахт та їх приватизації. Але ця проблема тягне за собою великі соціальні зрушення та фінансові вкладення.

У 90-і роки минулого століття, після розпаду СРСР, на Донбасі закрили багато шахт. Тоді це пояснювали по-різному – і тим, що копальні вже випрацювали свій потенціал, і тим, що Україні не потрібно стільки вугілля. Однак результатом цього стали «депресивні» міста Донецької та Луганської областей на кшталт Сніжного, яке називають столицею копанок.

Демограф Елла Лібанова попереджає, що промисловість України, пізно чи рано, але неминуче зіткнеться із реструктуризацією.

«Людей треба працевлаштовувати. А це означає перепідготовку. В жодній європейській країні, те ж саме і в Канаді, перепідготовка не виявилася ефективною. Зрозуміло, що людей готувати треба, але спробуйте перепідготувати 45-річного шахтаря на щось. Другий напрямок – це сприяння міграції. Але тут виникає питання: а хто за цю міграцію має платити? У європейських країнах є розвинений ринок житла. Тобто там коли бере участь суспільство у сприянні міграції, то мова йде в 90 % випадків про компенсацію, пов’язану з перевезенням меблів, особистого майна, членів родини. Тобто локальні речі. У нас обов’язково стане житлове питання. Значить, якщо ми навіть будемо стимулювати міграцію, то треба думати, куди, як і хто візьме в цьому участь. Можливо, треба ставити питання про місцеві бюджети тих регіонів, які прийматимуть робочу силу, або конкретних підприємств», – зауважує демограф.

Елла Лібанова пояснює: якщо закривається містоутворювальне підприємство, то є довготермінові витрати, які припадуть на місцевий бюджет та бюджет країни в цілому. Це і виплати з безробіття, і житлові субсидії. До того ж є низка послуг, які на собі «тягнуло» підприємство, починаючи від дитячого садка і закінчуючи рекреаційними послугами.

Шахти Ахметова рентабельні?

Зараз одним із найбільших власників шахт на Донбасі є компанія ДТЕК, яка володіє понад 40 копальнями та входить до холдингу «Метінвест» Ріната Ахметова. Сергій Тазін, спеціаліст ДТЕК, висловив Радіо Свобода свій погляд, яким чином копальні компанії залишаються рентабельними та як державі виходити із кризи у вугільній галузі.

«Для ДТЕК мати вертикальну інтеграцію рентабельно. Фактично електрогенерація ДТЕК є основним споживачем нашого ж палива, тому нам вигідно мати свої паливні ресурси. У ДТЕК є шахти більш та менш рентабельні. Ми їх не дотуємо. Шахти самі себе окупають. Якщо казати про всі шахти України, в Україні дуже важке видобувне вугілля, видобуток вугілля дуже капіталомісткий. Потрібно, на мою думку, залишати лише рентабельні шахти і поступово виводити ті шахти, які потребують дотацій. Так, це програма не одного року, потрібно буде, я думаю, десь 5 років, щоб вирішити соціальні питання, щоб людей не просто викидати на вулицю. Тим не менше, я вважаю, що Україні потрібно мати своє енергетичне паливо, а вугілля є основним паливом, але знову ж таки, в потрібній пропорції», – каже Сергій Тазін.

Він додав, що державу не можна апріорі вважати неефективним власником. Але поки держава Україна показала себе таким, українцям варто повчитися в США, бо там, зокрема, є приклади, як усі гідростанції керуються федеральними, тобто державними, компаніями.

Михайло Волинець, який очолює Конфедерацію вільних профспілок України, погоджується, що вугілля – основний енергетичний ресурс України, від якого ніяким чином не можна відмовлятися. Він вважає: якщо всі шахти будуть чи приватизовані, чи закриті, то Україна, по суті, втратить свою незалежність, адже буде вимушена покладатися лише на енергоресурси інших країн. З Угорщиною ж, де закривають останню шахту, Україну порівнювати не можна.

У нас запасів вугілля ще на 400 років – Волинець

«В Угорщині старі маленькі шахти, оснащені були ще за існування соціалістичної системи. Зрозуміло, що вони не конкурують, і Угорщина має можливість отримати дуже велику підтримку фінансову із країн Європейського союзу. Це країна, яка є рецептором, яка отримує дотації від інших країн. Що стосується України, то в нас запасів вугілля ще на 400 років. І в нас оснащені шахти. Хай вони збиткові, хай навіть вони в найгірших умовах працюють, тому що великі глибини, тонкі пласти, застаріле обладнання. Але щоб зараз закласти нову шахту, треба від мільярда до 5 мільярдів доларів. За тієї ситуації, яка сьогодні склалася в економіці України, із-за кордону ніхто інвестицій у вугільну галузь не дає і давати не буде. А ті потенційні інвестори, які перебувають в Україні, частіше намагаються отримати фінансові дивіденди з вугільної галузі й також реально не вкладають, крім ДТЕК, який є власником найкращих у колишньому Радянському Союзі шахт. І таким чином, якщо ми сьогодні допустимо закриття шахт в Україні, через два роки Україна буде в економічній залежності за вугіллям, так само, як за нафтою та газом. Це вугілля буде вже удвічі-утричі дорожче, ніж видобуте в Україні», – зазначає Михайло Волинець.

Що ж стосується нерентабельних шахт, то Михайло Волинець вважає, що держава має зробити все можливе для відновлення їхньої прибутковості. Адже, за його словами, шахтарі найчастіше не можуть адаптуватися до роботи на поверхні, і ще в жодній країні програма перепідготовки гірників не пройшла успішно.

Водночас інші експерти нагадують про досвід Великобританії у минулому столітті, в часи прем’єрства Маргарет Тетчер. Незважаючи на страйки шахтарів, уряд «залізної леді» закрив 1985 року десятки нерентабельних шахт, державні копальні приватизували. Гірників не кинули напризволяще, а перестали оплачувати витрати неприбуткової галузі. Всіляко заохочували особисту ініціативу. Соціальні служби допомагали шукати нову роботу. А якщо шахтар сам її знаходив і подавав заяву про вихід із нерентабельної копальні, йому виплачували допомогу, яка дорівнювала річній зарплаті.

За десять років після страйків британський уряд витратив на підтримку вугільників 32 мільярди доларів. Держава виділяла пільгові кредити тим підприємцям, які створювали в шахтарських районах нові виробництва. І це теж дозволило тоді значно знизити безробіття в тих регіонах.