Сніжне – українська столиця копанок

Сніжне – Сніжне – це містечко на сході Донецької області, у якому живе майже 50 тисяч мешканців. Містечко має прапор та герб зі сніжинками, а також цікаву легенду, що стосується назви поселення. Місто з багаторічною історією зараз, по суті, перетворилося на столицю копанок України. Тут продовжують діяти нелегальні шахти, оскільки пласти вугілля пролягають близько до поверхні.

Легенда каже, що Катерина ІІ, проїжджаючи повз, сказала: «Яке сніжне місце»! У 1784-му році козачий старшина Іван Васильєв заснував тут заїжджий двір.

Але сама назва Сніжне суперечить реальності. Через те, що вугільні пласти пролягають тут близько до поверхні, земля та пил навколо – чорні. А оскільки провінційне містечко не може собі дозволити асфальту чи хоча б якогось покриття вулиць у селищах, у дощ здається, що вулиці Сніжного вкриті чорним брудом з грязьових ванн.

Однією з суттєвих проблем мешканці міста вважають водопостачання. Гарячої води в них немає, а холодну дають з перебоями.

«Добу є вода, добу немає води. Труби всі іржавіють, виходять з ладу. Планових замін не роблять. Зараз вже не труби, а нірки вода собі зробила біля туалетів. А коли води немає в трубах, вода з туалетів заповнює ці труби», – розповідає мешканець Сніжного Антон.

Найбільше сніжнянці переймаються пенсіями. Адже більшість чоловічого населення працездатного віку заробляють гроші нелегально – на копанках. Міцеві мешканці називають такі шахти «дірками» та кажуть, що йдуть працювати туди не від хорошого життя.

«Син працює у «дірках», шукає весь час нові. Тому що тільки дві шахти, і то одна закривається. У нього жодного дня стажу, а йому вже 34 роки. З 28 років так працює. Боюсь щодо пенсії, бо не знаю, як він буде жити, коли стане старий», – бідкається Ольга, мати чоловіка, який працює на копанці.

Копанки – це вириті у землі під кутом близько 45 градусів ями, в які спускаються люди, видобувають вугілля вручну та вантажать його в ємність – зазвичай це ванна, яка піднімається на поверхню за допомогою простої лебідки. Про дотримання техніки безпеки на нелегальних копанках не йдеться. Вони стоять відкриті неподалік від житлових будинків, дехто навіть має подібні шахти на своїх подвір’ях. Окрім самих шахтарів, що працюють у них, туди можуть потрапити та травмуватися діти, адже «дірки» ніяк не огороджені та не охороняються.

Правоохоронці тиснуть?

Мешканець Сніжного Василь працює на копанці по 8 годин щодня. Він розповідає Радіо Свобода, що зараз ситуація погіршилася.

«Затисли нас, – скаржиться чоловік, – дуже важко стало працювати. Ми тут працюємо, бо просто більше нема де заробляти. В середньому на дірці за добу працює три зміни по три людини. Я особисто тут працюю довше за всіх – вже близько двох років».

Василь каже, що переймається за долю шахти, адже через пильну увагу журналістів власники копанок мають проблеми.

Вугілля з копанок вивозять вантажівки. Зокрема, жвавим цей процес стає із настанням темряви.

Нелегальна шахта може забезпечити її господареві стабільний прибуток на кілька років. Йдеться про досить великі гроші – від десятків до сотень тисяч гривень на місяць.

Копанки «приводять до офіціозу»

Обласне керівництво звітує, що боротьба з нелегальним видобутком вугілля ведеться. Андрій Шишацький, голова Донецької облдержадміністрації, каже: «У нас частина вже приведена до офіціозу. Тобто видані ліцензії, іноді складно відокремити ті малі шахти, які працюють по-білому. Правоохоронці мені доповідають, що по-чорному у нас сьогодні не працюють. Але я не вірю до кінця і тому продовжую вимагати ухвалення низки заходів для перешкоджання незаконному видобуткові вугілля в Донецькій області і в Луганській. Важливо зараз припинити збут, щоб це вугілля по якихось схемах через шахти чи ще якось не потрапляло на ТЕС, не оплачувалося. Не буде грошей – не буде проблеми. Бо поки ми не приберемо економічну складову, цю проблему повністю перемогти не можна».

Тим часом від прокуратури періодично надходять повідомлення про травмування та навіть смерті шахтарів на нелегальних копанках. Місцеві мешканці ніби й розуміють небезпеку подібної роботи, однак працювати більше немає де.