Мистецтво фотографії давно стало потужним засобом впливу на громадську свідомість. В руках майстра фотокамера перетворюється на зброю, за допомогою якої автор доносить до світу красу, щастя чи людське горе.
Людей інстинктивно приваблює фотографія, адже нерідко один знімок вартий тисячі слів. Цими днями у Вашингтоні проходить фотовиставка «Розбите життя». Її автор, Себастьян Рич, через фотографію розповідає про життя сирійських біженців в Йорданії та мирне населення, яке вимушене воювати у Південному Судані.
Себастьян Рич називає себе «фотожурналістом у потрібному місці, але в поганий час». Рич знає, що він говорить. За останні 40 років він побував у всіх зонах конфлікту; пережив поранення, викрадення, полон, але ніщо не зупинило його від прагнення донести до відома людей події, які він фотографував:
«Гордість, надія і гідність – те, що залишається, тому що коли людина стає біженцем у неї нічого немає, окрім сорочки, але що вразило мене, так це те, що в них залишається гордість і гідність».
Фотографії Себастьяна змушують людей задуматися над життям, особливо знімки дітей, як сирійського хлопчини, який щойно прибув до Йорданії.
Фотограф каже, що хоче нагадати людям – кожен може стати біженцем:
«У Сирії, для прикладу, біженці прибувають з міст. Це не селяни. Це політики, адвокати, лікарі, поліцейські, військові. Вони вперше у житті стають біженцями».
Ці знімки фотограф зробив на замовлення агентства ООН у справах біженців. Знімки, як ніщо інше, є підтвердженням жалюгідного становища переміщених осіб в цілому світі вважає представник ООН Шелі Пітерман.
Ця надія впала фотографу в око в таборі біженців у Південному Судані. Його вразило, що попри нелюдські умови, переміщений народ живе нормальним життям, як і біженка із Сирії, говорить Себастьян Рич:
«За кілька місяців ця жінка відкрила бізнес прокату весільних суконь. Звідки вона брала весільні сукні, я поняття не маю, але вона позичає ці сукні іншим для весіль, робить манікюр, педикюр, і це у таборі для біженців. Неймовірно».
Себастьян надзвичайно вдячний усім біженцям, які дозволили йому фотографувати їх, особливо у найважчі хвилини їхнього життя. В однієї жінки з Судану помер син, як тільки вони дісталися до притулку.
«Камера дуже близько до її обличчя. Навіть після всіх років наведення мого нав’язливого об’єктиву в обличчя людей, знімаючи квінтесенцію жаху, я був готовий відступити, але вона не погодилася, вона сказала перекладачу: «Я хочу, щоб мою історію почули й інші, я хочу, щоб про мого сина пам’ятали».
Останніми роками у Себастьяна також з’явилася можливість зробити щось, чого він досі не робив – фотографувати біженців, які осіли у Сполучених Штатах. Серед них є семирічна дівчинка з Судану, яка розмальовує американський прапор.
«Я прийшов її фотографувати, каже Себастьян, а вона взяла і підняла аркуш паперу з розмальовкою американського прапора над головою. Як на мене, вийшов чудовий знімок».
В агентстві ООН сподіваються, що фотографії переміщених осіб привернуть увагу світу до важкого стану біженців.
Людей інстинктивно приваблює фотографія, адже нерідко один знімок вартий тисячі слів. Цими днями у Вашингтоні проходить фотовиставка «Розбите життя». Її автор, Себастьян Рич, через фотографію розповідає про життя сирійських біженців в Йорданії та мирне населення, яке вимушене воювати у Південному Судані.
Себастьян Рич називає себе «фотожурналістом у потрібному місці, але в поганий час». Рич знає, що він говорить. За останні 40 років він побував у всіх зонах конфлікту; пережив поранення, викрадення, полон, але ніщо не зупинило його від прагнення донести до відома людей події, які він фотографував:
«Гордість, надія і гідність – те, що залишається, тому що коли людина стає біженцем у неї нічого немає, окрім сорочки, але що вразило мене, так це те, що в них залишається гордість і гідність».
Фотографії Себастьяна змушують людей задуматися над життям, особливо знімки дітей, як сирійського хлопчини, який щойно прибув до Йорданії.
Фотограф каже, що хоче нагадати людям – кожен може стати біженцем:
«У Сирії, для прикладу, біженці прибувають з міст. Це не селяни. Це політики, адвокати, лікарі, поліцейські, військові. Вони вперше у житті стають біженцями».
Ці знімки фотограф зробив на замовлення агентства ООН у справах біженців. Знімки, як ніщо інше, є підтвердженням жалюгідного становища переміщених осіб в цілому світі вважає представник ООН Шелі Пітерман.
Ця надія впала фотографу в око в таборі біженців у Південному Судані. Його вразило, що попри нелюдські умови, переміщений народ живе нормальним життям, як і біженка із Сирії, говорить Себастьян Рич:
«За кілька місяців ця жінка відкрила бізнес прокату весільних суконь. Звідки вона брала весільні сукні, я поняття не маю, але вона позичає ці сукні іншим для весіль, робить манікюр, педикюр, і це у таборі для біженців. Неймовірно».
Себастьян надзвичайно вдячний усім біженцям, які дозволили йому фотографувати їх, особливо у найважчі хвилини їхнього життя. В однієї жінки з Судану помер син, як тільки вони дісталися до притулку.
«Камера дуже близько до її обличчя. Навіть після всіх років наведення мого нав’язливого об’єктиву в обличчя людей, знімаючи квінтесенцію жаху, я був готовий відступити, але вона не погодилася, вона сказала перекладачу: «Я хочу, щоб мою історію почули й інші, я хочу, щоб про мого сина пам’ятали».
Останніми роками у Себастьяна також з’явилася можливість зробити щось, чого він досі не робив – фотографувати біженців, які осіли у Сполучених Штатах. Серед них є семирічна дівчинка з Судану, яка розмальовує американський прапор.
«Я прийшов її фотографувати, каже Себастьян, а вона взяла і підняла аркуш паперу з розмальовкою американського прапора над головою. Як на мене, вийшов чудовий знімок».
В агентстві ООН сподіваються, що фотографії переміщених осіб привернуть увагу світу до важкого стану біженців.
