Лондон – Британські закони зобов’язують усі органи державної влади та бюджетні установи оприлюднювати інформацію про свою діяльність, а також відповідати на конкретні запити громадян. Проголошений принцип полягає у тому, що підзвітні і відкриті органи та установи краще виконуватимуть свої обов’язки.
У британських часописах та інших ЗМІ досить часто можна побачити статті й репортажі, які стали можливими в результаті отримання даних відповідно до закону «Про свободу інформації».
В одному з нещодавніх випадків журналісти BBC надіслали запити в усі 28 місцевих рад Лондона. Ради були змушені надати усі наявні дані про штрафування водіїв за останні кілька років. Приводом став судовий позов мешканки Лондона, яка опротестовувала штраф за паркування у місці, де це було тимчасово заборонено, але відповідного знаку не було. Після опрацювання наданої інформації журналісти виявили нелегальні штрафи на загальну суму близько 23 мільйонів фунтів, накладені на водіїв.
Винятки
Схвалений 2000 року закон «Про свободу інформації» є основним, але не єдиним документом, що регулює обов’язок владних органів відповідати на запити громадян. Посадовці повинні враховувати й інші закони, зокрема «Акт про захист особистих даних», згідно з яким не можна передавати особисту, приватну інформацію про людей.
Існує також понад два десятки положень, згідно з якими інформація не підлягає оприлюдненню, якщо це може зашкодити національній безпеці, чи, наприклад, процесу розслідування поліції.
Державні органи й бюджетні установи зобов’язані якомога швидше, але не пізніше ніж через 20 днів дати відповідь на запит про інформацію (наприклад, куди були витрачені гроші з бюджету місцевої ради упродовж року).
Неофіційні джерела
Часом і саме рішення про відмову оприлюднювати певну інформацію може бути підставою для судового позову.
Одним із найгучніших останніх скандалів в Англії стали повідомлення 2009 року про неналежне використання коштів деякими депутатами парламенту. Парламент відповів на журналістські запити, приховавши значну частину інформації. Тому головним джерелом тих повідомлень в ЗМІ стало не офіційне джерело інформації, а дані, отримані газетою Daily Telegraph підпільним шляхом.
В результаті більше десятка парламентарів і члени уряду були змушені подати у відставку. Кілька порушників закону були засуджені до різних термінів ув’язнення та відшкодовували витрачені кошти.
А 2010 року часопис Daily Telegraph отримав відзнаку «Національна газета року», а репортер Вільям Люїс за свою роботу над цієї темою отримав звання «Журналіст року».
У британських часописах та інших ЗМІ досить часто можна побачити статті й репортажі, які стали можливими в результаті отримання даних відповідно до закону «Про свободу інформації».
В одному з нещодавніх випадків журналісти BBC надіслали запити в усі 28 місцевих рад Лондона. Ради були змушені надати усі наявні дані про штрафування водіїв за останні кілька років. Приводом став судовий позов мешканки Лондона, яка опротестовувала штраф за паркування у місці, де це було тимчасово заборонено, але відповідного знаку не було. Після опрацювання наданої інформації журналісти виявили нелегальні штрафи на загальну суму близько 23 мільйонів фунтів, накладені на водіїв.
Винятки
Схвалений 2000 року закон «Про свободу інформації» є основним, але не єдиним документом, що регулює обов’язок владних органів відповідати на запити громадян. Посадовці повинні враховувати й інші закони, зокрема «Акт про захист особистих даних», згідно з яким не можна передавати особисту, приватну інформацію про людей.
Існує також понад два десятки положень, згідно з якими інформація не підлягає оприлюдненню, якщо це може зашкодити національній безпеці, чи, наприклад, процесу розслідування поліції.
Державні органи й бюджетні установи зобов’язані якомога швидше, але не пізніше ніж через 20 днів дати відповідь на запит про інформацію (наприклад, куди були витрачені гроші з бюджету місцевої ради упродовж року).
Неофіційні джерела
Часом і саме рішення про відмову оприлюднювати певну інформацію може бути підставою для судового позову.
Одним із найгучніших останніх скандалів в Англії стали повідомлення 2009 року про неналежне використання коштів деякими депутатами парламенту. Парламент відповів на журналістські запити, приховавши значну частину інформації. Тому головним джерелом тих повідомлень в ЗМІ стало не офіційне джерело інформації, а дані, отримані газетою Daily Telegraph підпільним шляхом.
В результаті більше десятка парламентарів і члени уряду були змушені подати у відставку. Кілька порушників закону були засуджені до різних термінів ув’язнення та відшкодовували витрачені кошти.
А 2010 року часопис Daily Telegraph отримав відзнаку «Національна газета року», а репортер Вільям Люїс за свою роботу над цієї темою отримав звання «Журналіст року».
