Лондон – Найпотужніша британська марксистська організація, Комуністична партія Великої Британії, яка припинила існування 1991 року, починалася також разом із СРСР – 1920 року, як стверджується, з прямою фінансовою підтримкою з Москви.
Радянський Союз у декого викликав захоплення, проте британська версія комунізму була набагато ближчою до італійського різновиду комуністичної ідеології, ніж до радянського.
Але навіть так званий «єврокомунізм» для більшості британських виборців був неприйнятним, і ліва Лейбористська партія перемагала на виборах радше під гаслами соціал-демократії.
Можливо, найбільшого успіху з-поміж лівих політиків сучасності досягав Тоні Блер, але зробив він це заме завдяки тому, що його ідеологія «Нових лейбористів» проголошувала захист прав трудящих разом з пошануванням права на приватну власність та заохоченням вільного підприємництва і ринкових принципів економіки, а головне – відмови від ідеї класової боротьби.
«Ми співпрацюватимемо з бізнесом, щоб створити дуже потрібну нам динамічну економіку з духом підприємництва, і ми співпрацюватимемо з усім нашим народом задля того справедливого й гідного суспільства, якого британський народ прагнув так довго», – проголосив Тоні Блер 1997 року одразу після перемоги на виборах.
Лейбористи перебували при владі до 2010 року.
Навіть на тлі останньої міжнародної фінансово-економічної кризи зростання підтримки крайньо лівих партій у Британії не відбулося.
Британські виборці натомість найбільше голосів віддали правим консерваторам, які наголошують на скороченні державних витрат і на підтримці приватного підприємництва.
Чимало британських інтелектуалів з цікавістю спостерігали за соціально-політичними експериментами у Європі. Навіть російський більшовизм та особисто Сталін мали таких знаменитих прихильників, як британський драматург Бернард Шоу.
Але такі прихильники завжди були у меншості, а правда про злочини радянського комунізму стала для британських комуністів смертельним ударом.
Марксисти і сталіністи
На Сталіна у Британії та й у Європі найприхильніше дивилися одразу ж після Другої Світової війни. Сталін був насамперед представником країни-союзниці Заходу у кривавій війні. Він був ворогом спільного ворога.
Про те, яку ідеологію сповідував Сталін, говорити було не на часі, а про те, що відбувалося у закритому для світу Радянському Союзі, знав мало хто.
Коли ж страшна правда про мільйони невинних убитих і репресованих в СРСР стала доступною, такі інтелектуали й ідейні комуністи, як британський історик Ерік Гобсбаум, були буквально розчавлені.
«Ми не знали. Ми не знали про масштаби. По-друге, коли нам розповідали, то ми тим людям не вірили. Ми, можливо, не хотіли їм вірити», – зізнався покійний тепер професор Гобсбаум в одному з інтерв’ю 1995 року.
Незадовго до того розвалився Радянський Союз, а 1991 року припинила існувати Комуністична партія Великої Британії. Але це не означає, що послідовники комуністичної ідеї в країні зникли взагалі.
Британських комуністів нині небагато
«Хай живе рух робітничого класу! Хай живе Комуністична партія Британії! Хай живе соціалізм і комунізм!» – такі гасла лунали восени минулого року на останньому з’їзді британської Комуністичної партії з вуст її генерального секретаря Роберта Ґріффітса.
Ця партія невеличка. Вона стверджує, що має близько тисячі членів, проте вона не єдина комуністична організація в країні.
З осередком у Лондоні є принаймні ще одне подібне об’єднання, що називає себе Комуністична партія Великої Британії (марксистська-леніністська). Ці британські комуністи проголошують, що не цураються і китайського маоїзму, і російського сталінізму.
Голова партії Гарпал Брар стверджує, що проблеми Радянського Союзу були спричинені саме «відступом від ленінізму», а також «хрущовськими перекрученнями ідей Йосипа Сталіна».
Масові переслідування в СРСР, ГУЛАГ і навіть Голодомор в Україні цей британський комуніст просто заперечує. «Це неправда. Це твердження, вигадані Гарвардським університетом. Вигадані такими, як Роберт Конквест і ЦРУ. Архіви, які відкрили після розпаду Радянського Союзу, підтверджують смерть лише 900 тисяч включно з комуністами. Там відбувалася майже громадянська війна. Жодна громадянська війна не може бути чистою», – стверджує Гарпал Брар, наголошуючи, що класова боротьба не може бути без жертв.
Такі заяви у Великій Британії зараз можуть лунати лише на задвірках загального суспільно-політичного процесу.
Теперішні ленінці, троцькісти й сталіністи сприймаються радше як диваки, мало відмінні від представників чудернацьких релігійних сект.
Радянський Союз у декого викликав захоплення, проте британська версія комунізму була набагато ближчою до італійського різновиду комуністичної ідеології, ніж до радянського.
Але навіть так званий «єврокомунізм» для більшості британських виборців був неприйнятним, і ліва Лейбористська партія перемагала на виборах радше під гаслами соціал-демократії.
Можливо, найбільшого успіху з-поміж лівих політиків сучасності досягав Тоні Блер, але зробив він це заме завдяки тому, що його ідеологія «Нових лейбористів» проголошувала захист прав трудящих разом з пошануванням права на приватну власність та заохоченням вільного підприємництва і ринкових принципів економіки, а головне – відмови від ідеї класової боротьби.
«Ми співпрацюватимемо з бізнесом, щоб створити дуже потрібну нам динамічну економіку з духом підприємництва, і ми співпрацюватимемо з усім нашим народом задля того справедливого й гідного суспільства, якого британський народ прагнув так довго», – проголосив Тоні Блер 1997 року одразу після перемоги на виборах.
Лейбористи перебували при владі до 2010 року.
Навіть на тлі останньої міжнародної фінансово-економічної кризи зростання підтримки крайньо лівих партій у Британії не відбулося.
Британські виборці натомість найбільше голосів віддали правим консерваторам, які наголошують на скороченні державних витрат і на підтримці приватного підприємництва.
Чимало британських інтелектуалів з цікавістю спостерігали за соціально-політичними експериментами у Європі. Навіть російський більшовизм та особисто Сталін мали таких знаменитих прихильників, як британський драматург Бернард Шоу.
Але такі прихильники завжди були у меншості, а правда про злочини радянського комунізму стала для британських комуністів смертельним ударом.
Марксисти і сталіністи
На Сталіна у Британії та й у Європі найприхильніше дивилися одразу ж після Другої Світової війни. Сталін був насамперед представником країни-союзниці Заходу у кривавій війні. Він був ворогом спільного ворога.
Про те, яку ідеологію сповідував Сталін, говорити було не на часі, а про те, що відбувалося у закритому для світу Радянському Союзі, знав мало хто.
Коли ж страшна правда про мільйони невинних убитих і репресованих в СРСР стала доступною, такі інтелектуали й ідейні комуністи, як британський історик Ерік Гобсбаум, були буквально розчавлені.
«Ми не знали. Ми не знали про масштаби. По-друге, коли нам розповідали, то ми тим людям не вірили. Ми, можливо, не хотіли їм вірити», – зізнався покійний тепер професор Гобсбаум в одному з інтерв’ю 1995 року.
Незадовго до того розвалився Радянський Союз, а 1991 року припинила існувати Комуністична партія Великої Британії. Але це не означає, що послідовники комуністичної ідеї в країні зникли взагалі.
Британських комуністів нині небагато
«Хай живе рух робітничого класу! Хай живе Комуністична партія Британії! Хай живе соціалізм і комунізм!» – такі гасла лунали восени минулого року на останньому з’їзді британської Комуністичної партії з вуст її генерального секретаря Роберта Ґріффітса.
Ця партія невеличка. Вона стверджує, що має близько тисячі членів, проте вона не єдина комуністична організація в країні.
З осередком у Лондоні є принаймні ще одне подібне об’єднання, що називає себе Комуністична партія Великої Британії (марксистська-леніністська). Ці британські комуністи проголошують, що не цураються і китайського маоїзму, і російського сталінізму.
Голова партії Гарпал Брар стверджує, що проблеми Радянського Союзу були спричинені саме «відступом від ленінізму», а також «хрущовськими перекрученнями ідей Йосипа Сталіна».
Масові переслідування в СРСР, ГУЛАГ і навіть Голодомор в Україні цей британський комуніст просто заперечує. «Це неправда. Це твердження, вигадані Гарвардським університетом. Вигадані такими, як Роберт Конквест і ЦРУ. Архіви, які відкрили після розпаду Радянського Союзу, підтверджують смерть лише 900 тисяч включно з комуністами. Там відбувалася майже громадянська війна. Жодна громадянська війна не може бути чистою», – стверджує Гарпал Брар, наголошуючи, що класова боротьба не може бути без жертв.
Такі заяви у Великій Британії зараз можуть лунати лише на задвірках загального суспільно-політичного процесу.
Теперішні ленінці, троцькісти й сталіністи сприймаються радше як диваки, мало відмінні від представників чудернацьких релігійних сект.
