Державна компанія, яка дуже наближена до певного депутата, вирішує, що їй потрібно замовити, скажімо, цвяхи. На це виділяються гроші, але замість того, щоб купити по десять гривень за штуку, компанія замовляє їх по сто гривень у фірми наближеного депутата.
Це традиційна схема заробляння на державних закупівлях, розповідає Голосу Америки голова правління центру протидії корупції Віталій Шабунін.
«Мінекономіки говорить – 200 мільярдів, це одна третина всього, що витрачають держзакупівлі, це роздається без жодних процедур, кому завгодно, по будь-яких цінах і за новим законом, за них держпідприємствам не потрібно звітувати. Громадяни цього навіть не можуть побачити, щоб контролювати та боротися», – сказав Шабунін. «Ключова проблема у тому, що державні підприємства витрачають, як хочуть кошти, які вони створюють на нашій матеріальні базі, і про це немає інформації».
Ситуація з тим, як контролювати, куди витрачаються тендерні гроші, докорінно змінилася у серпні минулого року – напередодні виборів. Тоді президент Віктор Янукович підписав закон, який вивів з-під дії закону «Про тендерні закупівлі» державні, напівдержавні та комунальні підприємства. Оскільки, для їх потреб уже не проводилися тендери, то й інформацію не обов’язково було оприлюднювати. З літа тільки органи місцевого самоврядування та державні адмінструктури, які витрачають бюджетні гроші, повинні звітувати публічно.
«Коли виводяться з-під дії законодавства цілі галузі чи підприємства – це було зроблено навмисно минулого року, щоб швидко акумулювати вільні гроші на підкуп виборців», – сказав Голосу Америки голова Transparency International Україна Олексій Хмара. «Тоді потрібні були гроші для мажоритарки, а коли держпідприємства не підпадають під дію закону – вони можуть закуповувати за будь-які гроші, а собі залишати вільні й компенсувати будь-які свої витрати на виборах».
Експерти говорять, що зміни до тендерного законодавства просували представники українського промислового лобі. Головний аргумент – тендери роблять державні підприємства неефективними виробниками. Перший приклад – продукція заводу «Антонов». Через те, що потрібно було на все проводити тендери, це забирало багато часу, як результат – завод не встигав брати участь у міжнародних конкурсах та постійно зривав великі замовлення.
«Це все маніпуляція чистої води, бо 90 відсотків держпідприємств не створюють продукту. Є «Антонов», але окрім нього більше нікого немає. Це просто схема викачки грошей з бюджету», – сказав Шабунін.
Голова комітету Верховної ради з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією Віктор Чумак говорить, що як вихід потрібно створити реєстр підприємств, які не можуть брати участь у тендерах, а також складати реєстри недобросовісних учасників торгів.
«Навряд чи ми зможемо зараз прийняти прозоре тендерне законодавство», – сказав Чумак. «Найбільш незацікавлені сторони – це чиновники та бізнес, які працюють на корупційних рентах. Але починати потрібно з прозорості, щоб навіть якщо не проводиться тендер, громадяни знали за скільки і що купили».
В Мінекономрозвитку говорять, що основи для прозорих державних закупівель вже закладені і що багато інформації можна знайти на сайті державних закупівель. Утім, проблеми є – це зловживання та децентралізація, коли кожен закуповує сам собі.
«Виключення і законопроекти, що приймаються, не завжди з нами узгоджуються, ми вже потім про них дізнаємося», – сказала начальник відділу державних закупівель та державного замовлення Департаменту державних закупівель та державного замовлення Мінекономрозвитку Наталія Шимко. «В інших країнах світу підприємства можуть працювати без цих тендерних виключень, а у нас чомусь ні».
Утім, якщо Україна підпише угоду про асоціацію, то в урядовців не залишиться іншого виходу, як дотримуватися взятих на себе зобов’язань, частина з них передбачає реформу та наближення державних закупівель до стандартів ЄС.
Представники громадського сектора говорять, що поки руки дійдуть до європейських стандартів, потрібно, щоб депутати прийняли вже готовий законопроект «Про відкритість використання публічних коштів». Він зобов’яже державні підприємства, які використовують державні кошти, публікувати на сайті «Вісника державних закупівель», що вони купили та за якою ціною.
(Передрук з «Голосу Америки»)
Це традиційна схема заробляння на державних закупівлях, розповідає Голосу Америки голова правління центру протидії корупції Віталій Шабунін.
«Мінекономіки говорить – 200 мільярдів, це одна третина всього, що витрачають держзакупівлі, це роздається без жодних процедур, кому завгодно, по будь-яких цінах і за новим законом, за них держпідприємствам не потрібно звітувати. Громадяни цього навіть не можуть побачити, щоб контролювати та боротися», – сказав Шабунін. «Ключова проблема у тому, що державні підприємства витрачають, як хочуть кошти, які вони створюють на нашій матеріальні базі, і про це немає інформації».
Ситуація з тим, як контролювати, куди витрачаються тендерні гроші, докорінно змінилася у серпні минулого року – напередодні виборів. Тоді президент Віктор Янукович підписав закон, який вивів з-під дії закону «Про тендерні закупівлі» державні, напівдержавні та комунальні підприємства. Оскільки, для їх потреб уже не проводилися тендери, то й інформацію не обов’язково було оприлюднювати. З літа тільки органи місцевого самоврядування та державні адмінструктури, які витрачають бюджетні гроші, повинні звітувати публічно.
«Коли виводяться з-під дії законодавства цілі галузі чи підприємства – це було зроблено навмисно минулого року, щоб швидко акумулювати вільні гроші на підкуп виборців», – сказав Голосу Америки голова Transparency International Україна Олексій Хмара. «Тоді потрібні були гроші для мажоритарки, а коли держпідприємства не підпадають під дію закону – вони можуть закуповувати за будь-які гроші, а собі залишати вільні й компенсувати будь-які свої витрати на виборах».
Експерти говорять, що зміни до тендерного законодавства просували представники українського промислового лобі. Головний аргумент – тендери роблять державні підприємства неефективними виробниками. Перший приклад – продукція заводу «Антонов». Через те, що потрібно було на все проводити тендери, це забирало багато часу, як результат – завод не встигав брати участь у міжнародних конкурсах та постійно зривав великі замовлення.
«Це все маніпуляція чистої води, бо 90 відсотків держпідприємств не створюють продукту. Є «Антонов», але окрім нього більше нікого немає. Це просто схема викачки грошей з бюджету», – сказав Шабунін.
Голова комітету Верховної ради з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією Віктор Чумак говорить, що як вихід потрібно створити реєстр підприємств, які не можуть брати участь у тендерах, а також складати реєстри недобросовісних учасників торгів.
«Навряд чи ми зможемо зараз прийняти прозоре тендерне законодавство», – сказав Чумак. «Найбільш незацікавлені сторони – це чиновники та бізнес, які працюють на корупційних рентах. Але починати потрібно з прозорості, щоб навіть якщо не проводиться тендер, громадяни знали за скільки і що купили».
В Мінекономрозвитку говорять, що основи для прозорих державних закупівель вже закладені і що багато інформації можна знайти на сайті державних закупівель. Утім, проблеми є – це зловживання та децентралізація, коли кожен закуповує сам собі.
«Виключення і законопроекти, що приймаються, не завжди з нами узгоджуються, ми вже потім про них дізнаємося», – сказала начальник відділу державних закупівель та державного замовлення Департаменту державних закупівель та державного замовлення Мінекономрозвитку Наталія Шимко. «В інших країнах світу підприємства можуть працювати без цих тендерних виключень, а у нас чомусь ні».
Утім, якщо Україна підпише угоду про асоціацію, то в урядовців не залишиться іншого виходу, як дотримуватися взятих на себе зобов’язань, частина з них передбачає реформу та наближення державних закупівель до стандартів ЄС.
Представники громадського сектора говорять, що поки руки дійдуть до європейських стандартів, потрібно, щоб депутати прийняли вже готовий законопроект «Про відкритість використання публічних коштів». Він зобов’яже державні підприємства, які використовують державні кошти, публікувати на сайті «Вісника державних закупівель», що вони купили та за якою ціною.
(Передрук з «Голосу Америки»)
