Київ – Популяризувати українську мову «С.Е.К.С.ом» – «Сучасним Епатажним Креативним Словом» – намагається громадська організація «Не будь байдужим!». Це – один із заходів, спрямованих на популяризацію української мови, яких сьогодні стає дедалі більше. Громадські активісти переконані: щоб зміцнити статус української мови у суспільстві, потрібні не значні ресурси, а дії.
Активісти проекту «С.Е.К.С.» влаштовують лекції для старшокласників та розказують про українські книжки, яких немає у шкільній програмі. Катерина Поправка, керівник проекту, має великий досвід лекцій для старшокласників – шість років тому акцію про українські книжки вже проводили. Активістка каже, що через застарілу програму учні виходять зі школи впевненими у тому, що українська література припинила розвиток у 70-х. Тож варто показати їм, що існують письменники із більш модерними цінностями, уявленням про життя і, звісно, мовою, каже вона. І тут не завжди йдеться лише про обсценну лексику, наголошує Катерина Поправка.
«З одного боку, можна читати усім «Трактат про мудаків» Юрія Іздрика, і усі будуть сміятися. А з іншого, можна читати його «Острів КРК». Із власного досвіду я знаю, що дівчата просто тануть від правильного читання цього твору», – каже вона.
Сім років тому рух «Не будь байдужим!» вже видав і розповсюдив накладом понад 100 тисяч примірників посібник із порадами щодо того, як «безболісно» перейти на українську мову. Активісти проекту переконані: старше покоління не подасть по-новому Шевченка та інших класиків. Тому такі ініціативи мають йти саме від молодих людей. Тим паче, що їм акцію або флешмоб влаштувати легше – завдяки соцмережам.
Покладатися треба лише на себе – активіст
Практично всі так звані українізаторські рухи – позапартійні, а більшість акцій проводять без значних коштів. Коли ж потрібні великі суми – застосовують краудфандинг, тобто систему, коли гроші на проект може переказати кожен охочий.
За такою системою працює рух «Гуртом», учасники якого намагаються поширити україномовний контент. Спільнота виникла 2007 року. Спочатку це був сайт, на якому активісти збирали усе українське. Сьогодні на порталі «Гуртом» зареєстровано близько 300 тисяч користувачів, його волонтери озвучили понад 50 фільмів українською, оцифровують українську літературу та перекладають відеоігри. Однак і це не все, каже активіст спільноти Василь Мартюк.
«Ми також зараз ініціюємо інші проекти, один із них – для людей із вадами слуху, ми створюємо ресурс, на якому будуть зібрані українські субтитри. Також наш найамбітніший зараз проект – це фільм про Крути. Також розробляється проект «Видиво» – про українське мистецтво», – розповідає він.
Василь Мартюк вважає, що покладатися на чиюсь підтримку не варто, і якщо є бажання жити в україномовному середовищі, то творити його потрібно власними силами.
Меркантильна українізація
Українізація із сфери культури переходить також на сферу обслуговування. Та ж організація «Не будь байдужим!» вже три роки поспіль влаштовує перевірку закладів громадського харчування на предмет україномовності обслуговування.
А рік тому подібні моніторинги почало проводити інше громадське об’єднання – «Джріжджі». Його волонтери також перевіряють мову оформлення сайтів та маркування товарів, а результати перевірки публікують у соцмережах. Вони створили мапу закладів харчування, де позначили порушення прав споживачів.
За рік понад половина закладів, де побували волонтери, частково або повністю виправила порушення. Утім, мовний «закон Колесніченка-Ківалова» суттєво ускладнив справу активістів. Адже тепер написати скаргу, посилаючись на закон про мови, неможливо, каже один із засновників руху, український блогер Микола Малуха.
Українізовувати сферу обслуговування необхідно не лише тому, що вона є індикатором того, в якій країні ти перебуваєш, каже активіст. Інша причина – меркантильна.
«Ми створюємо попит на українську мову. Ми отримали відгуки від кількох мереж, які подякували нам за зауваження і пообіцяли заздалегідь брати на роботу людей, що володіють українською. Таким чином ви робимо знання української перевагою на ринку праці», – пояснює він.
Микола Малуха зауважує, що депутати часто кажуть про те, що бракує державної підтримки української культури. І для пересічної людини це видається глобальною проблемою, яку вона не здатна вирішити. Але насправді, щоб вплинути на серйозні структурні зміни в країні, достатньо просто купити горнятко чаю та попросити книгу відгуків.
Культура на межі
Антін Мухарський, він же професор антропології Орест Лютий, про українізацію знає не з чуток, адже він – автор «скандального» музичного проекту «Лагідна українізація». Актор каже, що стьоб або епатаж сьогодні є чи не єдиним способом привернути увагу до української мови та культури.
«Це проблема. Ми живемо в окупованій країні, ми живемо в умовах культурного гетто. Це не є нормальним для функціонування повноцінної моделі національної культури. Але ми поки що не знаємо, як інакше. Зараз триває боротьба. Нас або зігнуть, і все це розчиниться, або ми перейдемо в іншу якість», – переконаний він.
За словами Антона Мухарського, україномовне середовище поступово формується, але й досі є певною формою опору. Тож українська культура, попри чи завдяки старанням активістів, поки що перебуває на межі занепаду.
Активісти проекту «С.Е.К.С.» влаштовують лекції для старшокласників та розказують про українські книжки, яких немає у шкільній програмі. Катерина Поправка, керівник проекту, має великий досвід лекцій для старшокласників – шість років тому акцію про українські книжки вже проводили. Активістка каже, що через застарілу програму учні виходять зі школи впевненими у тому, що українська література припинила розвиток у 70-х. Тож варто показати їм, що існують письменники із більш модерними цінностями, уявленням про життя і, звісно, мовою, каже вона. І тут не завжди йдеться лише про обсценну лексику, наголошує Катерина Поправка.
«З одного боку, можна читати усім «Трактат про мудаків» Юрія Іздрика, і усі будуть сміятися. А з іншого, можна читати його «Острів КРК». Із власного досвіду я знаю, що дівчата просто тануть від правильного читання цього твору», – каже вона.
Сім років тому рух «Не будь байдужим!» вже видав і розповсюдив накладом понад 100 тисяч примірників посібник із порадами щодо того, як «безболісно» перейти на українську мову. Активісти проекту переконані: старше покоління не подасть по-новому Шевченка та інших класиків. Тому такі ініціативи мають йти саме від молодих людей. Тим паче, що їм акцію або флешмоб влаштувати легше – завдяки соцмережам.
Покладатися треба лише на себе – активіст
Практично всі так звані українізаторські рухи – позапартійні, а більшість акцій проводять без значних коштів. Коли ж потрібні великі суми – застосовують краудфандинг, тобто систему, коли гроші на проект може переказати кожен охочий.
За такою системою працює рух «Гуртом», учасники якого намагаються поширити україномовний контент. Спільнота виникла 2007 року. Спочатку це був сайт, на якому активісти збирали усе українське. Сьогодні на порталі «Гуртом» зареєстровано близько 300 тисяч користувачів, його волонтери озвучили понад 50 фільмів українською, оцифровують українську літературу та перекладають відеоігри. Однак і це не все, каже активіст спільноти Василь Мартюк.
«Ми також зараз ініціюємо інші проекти, один із них – для людей із вадами слуху, ми створюємо ресурс, на якому будуть зібрані українські субтитри. Також наш найамбітніший зараз проект – це фільм про Крути. Також розробляється проект «Видиво» – про українське мистецтво», – розповідає він.
Василь Мартюк вважає, що покладатися на чиюсь підтримку не варто, і якщо є бажання жити в україномовному середовищі, то творити його потрібно власними силами.
Меркантильна українізація
Українізація із сфери культури переходить також на сферу обслуговування. Та ж організація «Не будь байдужим!» вже три роки поспіль влаштовує перевірку закладів громадського харчування на предмет україномовності обслуговування.
А рік тому подібні моніторинги почало проводити інше громадське об’єднання – «Джріжджі». Його волонтери також перевіряють мову оформлення сайтів та маркування товарів, а результати перевірки публікують у соцмережах. Вони створили мапу закладів харчування, де позначили порушення прав споживачів.
За рік понад половина закладів, де побували волонтери, частково або повністю виправила порушення. Утім, мовний «закон Колесніченка-Ківалова» суттєво ускладнив справу активістів. Адже тепер написати скаргу, посилаючись на закон про мови, неможливо, каже один із засновників руху, український блогер Микола Малуха.
Українізовувати сферу обслуговування необхідно не лише тому, що вона є індикатором того, в якій країні ти перебуваєш, каже активіст. Інша причина – меркантильна.
«Ми створюємо попит на українську мову. Ми отримали відгуки від кількох мереж, які подякували нам за зауваження і пообіцяли заздалегідь брати на роботу людей, що володіють українською. Таким чином ви робимо знання української перевагою на ринку праці», – пояснює він.
Микола Малуха зауважує, що депутати часто кажуть про те, що бракує державної підтримки української культури. І для пересічної людини це видається глобальною проблемою, яку вона не здатна вирішити. Але насправді, щоб вплинути на серйозні структурні зміни в країні, достатньо просто купити горнятко чаю та попросити книгу відгуків.
Культура на межі
Антін Мухарський, він же професор антропології Орест Лютий, про українізацію знає не з чуток, адже він – автор «скандального» музичного проекту «Лагідна українізація». Актор каже, що стьоб або епатаж сьогодні є чи не єдиним способом привернути увагу до української мови та культури.
«Це проблема. Ми живемо в окупованій країні, ми живемо в умовах культурного гетто. Це не є нормальним для функціонування повноцінної моделі національної культури. Але ми поки що не знаємо, як інакше. Зараз триває боротьба. Нас або зігнуть, і все це розчиниться, або ми перейдемо в іншу якість», – переконаний він.
За словами Антона Мухарського, україномовне середовище поступово формується, але й досі є певною формою опору. Тож українська культура, попри чи завдяки старанням активістів, поки що перебуває на межі занепаду.
