Патріотами не народжуються, а стають – Вадим Васильчук

Київ – Організатор щорічного живого ланцюга до Дня Соборності, голова «Спасу» Вадим Васильчук переконаний у тому, що патріотизм у молоді потрібно виховувати. Цього не варто чекати від держави, але вимагати варто, вважає він.

– Чи можна вважати, що сьогодні більшість молодих українців є патріотами?

– Можна. Але коли я нещодавно був на ефірі «5 каналу», то перше, що нам показали, це конфлікт в Одесі між умовно патріотами Заходу і умовно патріотами Сходу у День Соборності. У кожного з них був свій патріотизм. Тому і для себе ми маємо розуміти, що ми бачимо у цих словах, як ми в це віримо і наскільки він виховується у державі.

– Люди на вулиці постійно відповідали, що це від народження має даватись, інші – що це пов’язано з матеріальним станом країни, в якій людина перебуває. Яке значення у слово «патріотизм» вкладаєте Ви?

– Це все виховується. Патріотизм має значення, коли його виховують з дитинства: батьки, школа, університет, певний соціум. Ніколи не можна сказати, що патріотом народжуються. Ні, такого не буває. Це лише гарний вислів. А патріотизм ми виховуємо завжди і у всіх.

– Політики вважають, що держава відіграє чи не вирішальну роль у формуванні людини як патріота. Чи погоджуєтеся Ви з цим і чи громадські організації можуть впливати на формування патріотизму у молодих людей? Чи, можливо, це їхня особиста справа?

– Політики взагалі люблять завжди перекладати відповідальність на когось. І оскільки зараз більшість з них є в опозиції, то, відповідно, вони вважають, що держава це повинна робити. А оскільки держава у нас під іншим керівництвом, то вони мають бути активною опозицією і якраз сприяти цьому вихованню, а не перекладати одразу цю відповідальність на когось. В першу чергу, це особистісний початок.

Друге – громадський рівень. Що ми зараз і робимо, зокрема, кожного року акцією на День соборності «Живий ланцюг Соборності». Якби це не було таким цікавим проявом, яскравим і в ньому не було б якоїсь родзинки, то він би не поширився по всій Україні. На нього не звертали б стільки уваги ЗМІ і в першу чергу на нього б не прийшла і молодь, і старше покоління (яке приносить їм пам'ять уже 90-х років). Але приходять жінки і чоловіки, які приносять прапори ще від 90-х років, і кажуть, що вони дуже раді, що знову є оцей запал у цих молодих людей, який був у 90-х роках.

– Як Ви вважаєте: шкільна освіта і вчителі впливають якимось чином на виховання патріотизму?

– Звичайно, школа може впливати. Прем’єр-міністр Сингапуру Лі Куан Ю якраз говорить: віддавати школи не можна у жодному раз, адже все відбувається базово (і виховання того ж патріотизму). Цей політик якраз створював заново націю, бо сингапурської нації і народу фактично не існувало: було кілька національних меншин, з яких він зробив один народ. Щороку у них випускається 30 тисяч школярів (скільки у нас, я не знаю, хоча думаю, що теж дуже багато). І цей кожен рік – це нові люди, які вже приходять у суспільство з певною базовою освітою.

А ми цю освіту віддали нашому зовсім не поважному міністрові Табачнику, якого я не вважаю людиною, яка має право викладати. Тому ми втрачаємо цю освіту і, відповідно, не маємо можливості виховувати свою молодь.

– Попри все, лишаються ті, котрі не відчувають себе патріотами. На Вашу думку, що їм заважає сказати: «Так, я патріот»? Які це бар’єри?

– Насамперед – це взяти на себе відповідальність. Я згоден, що цього не варто чекати від держави, але вимагати варто. Водночас я не згоден, що держава цим не займається. Якщо ми громадською позицією, яку ми виховуємо чи у молоді чи у батьків, які будуть прагнути, щоб їхні діти були патріотами, вони мають вимагати від держави, щоб вона займалась цим вихованням і в тому саме руслі,в якому вони це бачать. А вже зобов’язання держави якраз створити єдину позицію для всієї країни, а не так, що східні регіони ми виховуємо по-одному, а західні – по-іншому.

Треба не чекати, треба брати на себе відповідальність і діяти. Бо коли запитують чи є ти патріотом, відповісти важко, бо ти мусиш взяти на себе відповідальність і сказати: «Так, я дію. Так, я щось зробив». А побігати з вишиванкою, як це роблять у нас і багато громадських діячів і політиків, які ж потім все, що бачать, «бачать собі у кишеню», то тут до патріотизму дуже далеко.

– А от вшанування бою під Крутами – це черговий привід для популізму політиків і громадських організацій чи такі речі впливають на виховання патріотизму у молоді?

– Впливають. Але дивлячись як. Якщо прийти і вкотре помахати прапорами під пам’ятником героям Крут, поставити чи покласти квіти й проговорити гучні слова (так, як у нас відбуваються всі дати для нашого політикуму), і на цьому все, тоді це проста політизація. Краще прийти туди і привести молодь і зробити на цьому великому засніженому полі табір – хай вони відчують, як тим хлопцям було у ті дні.

Ми так робили зі своїм товариством: привозили туди хлопців і дівчат. Які ночували там. І коли навіть у наметах і спальниках ми розуміємо, що холодно нам, то тоді задумуєшся, як було тим хлопцям, які були у шинелях на цій промерзлій землі і чекали тих ворогів, які ідуть на їхню землю, і скільки їм треба було тоді мати мужності, терпіння і сили волі, щоб там бути і готуватись до того бою.

Ми чомусь завжди сприймаємо Крути як якусь поразку, трагедію, але ж ми перемогли у тому бою. Мало того, ті студенти на певний час зупинили військо Муравйова, і воно відійшло.

– Але у нас політики люблять не лише займатися популізмом, але і культивувати образ України, яка ділиться Схід і Захід. Чи є різниця, власне, між патріотизмом на Лівому березі України і на Правому?

– Коли я робив акцію перший раз і продовжую її робити, то я постійно підкреслюю, що у нас немає поділу, і ми це показуємо, коли виходимо туди усміхнені з Донецька, Києва, Чернігова, Криму і своїми серцями та руками тримаємось. Коли по всій Україні за шість років майже у кожному обласному центрі з’явились такі акції, то де ж та різність? І тут єдність різних віків, бо приходить і молодь, і старші люди. Цього року ми робили таку акцію і за кордоном, що б українці у світі також продемонстрували, що єдині.

– Але патріотизм – це коли ти сказав, що ти патріот, чи коли ти щось для цього робиш?

– Має бути думка, слово і дія. Інакше це будуть пусті слова.

– А чи є якийсь рецепт, за яким з молодих українців можна зробити патріотів?

– Треба працювати щодня над цими серцями і душами цих дітей, хлопців та дівчат, від найменшого до найстаршого віку. Якщо постійно з ними працювати, спілкуватися, вчити їх, то вони загоряться нею. Ми матимемо дуже багато патріотів цієї держави, які збудують, змінять її так, як вони будуть її бачити.

– А на особистому рівні як людина має самовдосконалюватися, щоб бути патріотом?

– Читайте, вчіться. У нас дуже багата історія і дуже багато прикладів перемог, багата культура, завдяки осягненню якої ми можемо спокійно ставати патріотами своєї країни.