Рубрика «Культурама» – поглянь на мистецтво під іншим кутом!
Київ – Найкоротший шлях до розуміння мистецтва – як сучасного, так і класичного – це знання. Сьогодні освітні культурні програми виходять за межі звичайних екскурсій, а музей стає не просто місцем експозиції, а майданчиком для спілкування людей різного віку та професій. Але про те, чи необхідно вивчати мистецтво, щоб ним насолоджуватись, сперечаються й досі.
У Національному художньому музеї в Києві діють три освітні програми: лекторій, художні майстерні та інноваційна програма, спрямована на розвиток мислення засобами мистецтва. Останній курс був розроблений у Нью-Йорку у 1980-х роках і існує у двох варіантах: для дорослих та дітей. Саме він представляє головну новацію сучасного музею: тепер тут можна говорити голосно і не боятися зауважень наглядачів. Адже навчання відбувається через дискусію, а не через монолог екскурсовода.
Автор освітніх програм музею Марина Скирда зазначає, що якщо у 2002 році в музеї ще не існувало лекційної зали, то сьогодні абонемент на освітню програму буває важко дістати. Традиція музейної освіти збереглася ще з радянських часів.
«Насправді освітні програми – це, можливо, трохи призабута тема, але яка завжди була присутня в музеях ще у 60-70-х роках, коли музеї переживали бум. Був кінолекторій, різні клуби. Всі ці програми створювалися у професійному полі, коли ми були тісно пов’язані із провідними музеями Москви й Петербурга», – каже вона.
У школах не вчать візуальному мистецтву – директор ЦСМ
Сьогодні Національний художній намагається залучити якомога ширшу аудиторію. Його наймолодші відвідувачі – це діти від чотирьох років. Для них створено програму співпраці зі школами. Марина Скирда пояснює, що потреба у ній існує, про це свідчать самі вчителі, але популярністю вона не користується, адже позакласна діяльність педагога не оплачується. Тож ініціатором мистецької освіти для дітей є зазвичай сім’я, а не держава.
Катерина Ботанова, директор фундації «Центр сучасного мистецтва» вважає, що мистецька освіта має стати частиною формальної, і держава також відповідає за це.
«Це мав би бути якийсь комплекс заходів, який іде через школи. Де є цікаві, притомні програми як з літератури, так і ті, що включають ширше культурне поле, наприклад, візуальне мистецтво. Адже зараз у школах взагалі не вчать візуальному мистецтву. Тому є такі складнощі зі спілкуванням із сучасним мистецтвом», – пояснює вона.
Налагодити зв'язок між школою та музеєм сучасного мистецтва намагається Pinchuk Art Centre. З нового року в ньому стартувала програма для школярів, спрямована на обговорення творів сучасного мистецтва. Аналогічний цикл занять існує і для вчителів.
Поза музеєм
Тим часом мистецька освіта виходить за межі музею. Наприклад, організація «Культурний проект» уже четвертий рік проводить лекції з історії мистецтва. Сьогодні це повноцінні академічні курси, які читають викладачі київських вишів. Відвідувачі «Культурного проекту» не лише слухають лекції, а й беруть участь у семінарах та пишуть есеї за підсумками. У кінці курсу студенти отримують сертифікат.
Засновниця проекту Наталія Жеваго розповідає, що аудиторія «Культурного проекту» надзвичайно різноманітна. «До нас ходять дуже різні за віком та професією люди. Більшість із них просто займаються самоосвітою», – каже вона.
За словами Наталії Жеваго, мистецька освіта має більше перспектив поза музеєм. І хоча такі музеї, як Російський або Музей Гончара пропонують хороші освітні програми, цього недостатньо.
«Ми часто орієнтуємося на них, але, наприклад, у Російському музеї бракує фінансування, і вони вже не мають своєї лекційної зали. Вони у дещо пригніченому стані. Національний художній музей активно форсує цю тему, але таких музеїв недостатньо. І формат, який вони пропонують є не дуже зручним для сучасної людини», – каже вона.
Два шляхи порозуміння
Дискусія про те, чи потрібна освіта для повноцінного сприйняття мистецтва, триває. Катерина Ботанова вважає, що без належних знань сприймати мистецтво можна лише поверхово.
«Ілюзія легкості сприйняття сучасного мистецтва полягає у тому, що художники, як правило, використовують символи і значення, які нам дуже близькі. Але сучасне мистецтво дуже сильно пов’язане із історією мистецтв 19 та 20-го століть. І якщо її не вивчати, то не буде зрозуміло, що відбувається сьогодні. Із класичним мистецтвом навпаки: символіка дуже сильно відірвана від нашого сьогоднішнього контексту. І для того, щоб розуміти класичне мистецтво, теж треба дуже багато знати», – пояснює вона.
Та все ж засновниця «Культурного проекту» Наталія Жеваго вірить у два шляхи порозуміння з мистецтвом.
«Перший – це коли ти сприймаєш його, не обтяжений додатковою інформацією. Навіть діти можуть робити це, якщо вони подолають свій бар’єр перед роботою, якщо вони повірять, що їхнє враження є єдино правдиве. А другий шлях – це коли ти багато знаєш про мистецтво і можеш аналізувати його в історичному контексті», – каже вона.
За її словами, інтелектуальна складова дозволяє сприймати мистецтво у зовсім іншому вимірі.
Київ – Найкоротший шлях до розуміння мистецтва – як сучасного, так і класичного – це знання. Сьогодні освітні культурні програми виходять за межі звичайних екскурсій, а музей стає не просто місцем експозиції, а майданчиком для спілкування людей різного віку та професій. Але про те, чи необхідно вивчати мистецтво, щоб ним насолоджуватись, сперечаються й досі.
У Національному художньому музеї в Києві діють три освітні програми: лекторій, художні майстерні та інноваційна програма, спрямована на розвиток мислення засобами мистецтва. Останній курс був розроблений у Нью-Йорку у 1980-х роках і існує у двох варіантах: для дорослих та дітей. Саме він представляє головну новацію сучасного музею: тепер тут можна говорити голосно і не боятися зауважень наглядачів. Адже навчання відбувається через дискусію, а не через монолог екскурсовода.
Автор освітніх програм музею Марина Скирда зазначає, що якщо у 2002 році в музеї ще не існувало лекційної зали, то сьогодні абонемент на освітню програму буває важко дістати. Традиція музейної освіти збереглася ще з радянських часів.
«Насправді освітні програми – це, можливо, трохи призабута тема, але яка завжди була присутня в музеях ще у 60-70-х роках, коли музеї переживали бум. Був кінолекторій, різні клуби. Всі ці програми створювалися у професійному полі, коли ми були тісно пов’язані із провідними музеями Москви й Петербурга», – каже вона.
У школах не вчать візуальному мистецтву – директор ЦСМ
Сьогодні Національний художній намагається залучити якомога ширшу аудиторію. Його наймолодші відвідувачі – це діти від чотирьох років. Для них створено програму співпраці зі школами. Марина Скирда пояснює, що потреба у ній існує, про це свідчать самі вчителі, але популярністю вона не користується, адже позакласна діяльність педагога не оплачується. Тож ініціатором мистецької освіти для дітей є зазвичай сім’я, а не держава.
Катерина Ботанова, директор фундації «Центр сучасного мистецтва» вважає, що мистецька освіта має стати частиною формальної, і держава також відповідає за це.
Зараз у школах взагалі не вчать візуальному мистецтву. Тому є такі складнощі зі спілкуванням із сучасним мистецтвом.Катерина Ботанова
«Це мав би бути якийсь комплекс заходів, який іде через школи. Де є цікаві, притомні програми як з літератури, так і ті, що включають ширше культурне поле, наприклад, візуальне мистецтво. Адже зараз у школах взагалі не вчать візуальному мистецтву. Тому є такі складнощі зі спілкуванням із сучасним мистецтвом», – пояснює вона.
Налагодити зв'язок між школою та музеєм сучасного мистецтва намагається Pinchuk Art Centre. З нового року в ньому стартувала програма для школярів, спрямована на обговорення творів сучасного мистецтва. Аналогічний цикл занять існує і для вчителів.
Поза музеєм
Тим часом мистецька освіта виходить за межі музею. Наприклад, організація «Культурний проект» уже четвертий рік проводить лекції з історії мистецтва. Сьогодні це повноцінні академічні курси, які читають викладачі київських вишів. Відвідувачі «Культурного проекту» не лише слухають лекції, а й беруть участь у семінарах та пишуть есеї за підсумками. У кінці курсу студенти отримують сертифікат.
До нас ходять дуже різні за віком та професією люди. Більшість із них просто займаються самоосвітою.Наталія Жеваго
Засновниця проекту Наталія Жеваго розповідає, що аудиторія «Культурного проекту» надзвичайно різноманітна. «До нас ходять дуже різні за віком та професією люди. Більшість із них просто займаються самоосвітою», – каже вона.
За словами Наталії Жеваго, мистецька освіта має більше перспектив поза музеєм. І хоча такі музеї, як Російський або Музей Гончара пропонують хороші освітні програми, цього недостатньо.
«Ми часто орієнтуємося на них, але, наприклад, у Російському музеї бракує фінансування, і вони вже не мають своєї лекційної зали. Вони у дещо пригніченому стані. Національний художній музей активно форсує цю тему, але таких музеїв недостатньо. І формат, який вони пропонують є не дуже зручним для сучасної людини», – каже вона.
Два шляхи порозуміння
Дискусія про те, чи потрібна освіта для повноцінного сприйняття мистецтва, триває. Катерина Ботанова вважає, що без належних знань сприймати мистецтво можна лише поверхово.
Cучасне мистецтво дуже сильно пов’язане із історією мистецтв 19 та 20-го століть. І якщо її не вивчати, то не буде зрозуміло, що відбувається сьогодні.Катерина Ботанова
«Ілюзія легкості сприйняття сучасного мистецтва полягає у тому, що художники, як правило, використовують символи і значення, які нам дуже близькі. Але сучасне мистецтво дуже сильно пов’язане із історією мистецтв 19 та 20-го століть. І якщо її не вивчати, то не буде зрозуміло, що відбувається сьогодні. Із класичним мистецтвом навпаки: символіка дуже сильно відірвана від нашого сьогоднішнього контексту. І для того, щоб розуміти класичне мистецтво, теж треба дуже багато знати», – пояснює вона.
Та все ж засновниця «Культурного проекту» Наталія Жеваго вірить у два шляхи порозуміння з мистецтвом.
«Перший – це коли ти сприймаєш його, не обтяжений додатковою інформацією. Навіть діти можуть робити це, якщо вони подолають свій бар’єр перед роботою, якщо вони повірять, що їхнє враження є єдино правдиве. А другий шлях – це коли ти багато знаєш про мистецтво і можеш аналізувати його в історичному контексті», – каже вона.
За її словами, інтелектуальна складова дозволяє сприймати мистецтво у зовсім іншому вимірі.
