Святковий настрій Різдва у довоєнному Львові пригадує професор Олександр Кіцера

Львів – Різдво завжди було найбільшим родинним святом у сім’ї відомого професора Львівського медуніверситету Олександра Кіцери, автора понад 300 наукових праць, знаного літературного дослідника і письменника. Професор пригадує Різдво у довоєнній Галичині, коли шанували свої традиції і традиції один одного українці, поляки, євреї, котрі мешкали поруч.

Батько професора Олександра Кіцери був сотником Української Галицької армії, а потім студентом імміграційної Української господарської академії у Чехії. Там навчалась і мама, яка свого часу працювала у наймолодшого сина Івана Франка – Петра, перекладала багато творів письменника, написала лібретто до опери «Захар Беркут». А батько працював у ревізійному союзі «Український кооператив» у Львові. У різдвяні дні найчастіше згадуються дитячі роки, каже професор Кіцера.

«Наша сім’я, а це львівська інтелігенція, не була дуже багатою, бо як міг бути заможним службовець ревізійного союзу, але свято відбувалось у теплій родинній обстановці. Тоді ялинкові прикраси були дорогі, тому батько робив їх сам із дротиків, соломки, кораликів, золотив шишки і горішки. Пригадую, що тато зробив шопку, випиляв її з дикти, наклеїв малюнки, які друкували у дитячих релігійних журналах. У шопці були різні персонажі до Вертепу. Біля ясел стояли три королі, три мудреці, вбрані у багатий одяг, а поруч клянчав на одному коліні інвалід, український січовий стрілець. Я так думав, про що просять оті троє королів і бідний інвалід. І виникають паралелі з сьогоденням. Отак зараз стоять перед яслами багачі і просять ще більших багатств,і стоїть нещасний інвалід і молиться про Україну, про те, за що боровся і чого не добився. Вся Україна зараз на колінах перед Ісусом просить, щоб Україна стала українською», – говорить Олесь Кіцера.

У Львові шанували свята

Незважаючи на неспокійні часи і певні переслідування українців наприкінці 30-х років за Польщі, святковий настрій на Різдво у Львові був відчутним. Ходили різні Вертепи, зокрема й політичні, в яких брали участь окрім традиційних біблійних персонажів ще й чесні і нечесні торговці, тобто висміювалось те. що тоді було актуальним для суспільства. Професор Кіцера розповідає, що було дуже цікаво, ходили у гості один до одного. Але при цім ніколи не було традиції алкогольного Різдва.

«Це я добре пам’ятаю. Мій тато готував на свята півлітрову карафку горілчаної настоянки на шкірках цитрини і помаранчі – цього вистачало на всі свята. Приходили гості. Дехто нічого не вживав, а хтось лише маленьку чарку, але культу пиття не було. На Святий вечір вина не вживали».

А ще неодмінно вітали один одного з Різдвом. Поляки і євреї поздоровляли українців, водночас і українці знали про свята, які вшановували сусіди чи колеги по праці іншого віросповідання. У довоєнному Львові видавався календар, згадує Олександр Кіцера, в якому були зазначені католицькі, православні та іудейські свята.

«Я пам’ятаю календарики, які були у мого тата і які видавав ревізійний союз «Український кооператив», там були вказані всі українські, польські, єврейські свята. Дуже цікаво. Потім вже за радянських часів тато мені говорив, якщо ти маєш знайомих євреїв привітай їх, у них нині таке то свято. Українські патріоти не зневажали інші народи, як це стараються сьогодні когось у цьому переконати, вони шанували і нас шанували. Згадую свого викладача, доцента Едуарда Леоновича Фрайфельда. Він щоразу перед Великоднем і Різдвом вітав мене, конче дзвонив. Шкода, що зараз немає календарика, де були б усі свята вказані».

Професор Олександр Кіцера зауважує, що нині дух Різдва набирає не цілком здорового забарвлення, хоча традиція збереглась, бо молодь готує Вертепи, проводяться фестивалі, підтримуються обряди. Але наголошує, що варто подбати про інший напрямок, про доброчинність, допомагати бідним, більше думати про духовність, а не перетворювати свято у застілля.

Цьогоріч у Львові організували Святвечори для безхатченків і людей малозабезпечних, молодь ходить з повстанською колядою до упівців, встановлено у місті величний Дідух, але більшість заходів розраховані на туристів. Водночас доброчинність є ситуативною, а не головною на Різдво.