Київ – Споконвіку земля була годувальницею українця, не змінилось це її призначення і донині. І, хоч за дослідженнями експертів ООН та Світового банку, якість української землі катастрофічно знижується, її ще можна врятувати. Але щоб повернути Україні славу «житниці Європи», влада, суспільство, сільські громади повинні додати великих зусиль, вважають міжнародні експерти.
Селяни – найменш заможна верства населення України, і водночас саме на торгівлі землею (часто нелегально, за тіньовими схемами) та імпорті зерна, кукурудзи та олії олігархи роблять гроші, стверджують фахівці. При цьому у сучасні виробничі технології та соціальний розвиток села вони вкладають мінімум коштів, якщо взагалі вкладають. Тим часом, без нормалізації ринку землі, запропоновані чинною владою реформи навряд чи допоможуть українським селянам, вважають незалежні експерти.
Фонд народонаселення ООН, Світовий банк, приватні агропромислові корпорації країн ЄС, Китаю і США готові на різних умовах допомогти українському селу вийти з кризи і відтак – поновити і модернізувати виробництво сільськогосподарської продукції, поліпшити життя селян, тощо.
Станом на 1 грудня 1991 року в Україні налічувалось майже 30 тисяч сіл, нині ж їх залишилось на третину менше. Крім цього, експерти спостерігають тривожне явище – так звану «руїну». Це – процес понівечення селянського буття, деформація національної свідомості значної частини селян, що спричинила згубна у всіх відношеннях політика влади щодо села.
Як поінформував ЗМІ економіст, фахівець із проблематики земельної реформи, академік НАН України Леонід Новаківський, влада, яка сконцентрована у великих індустріальних містах, апріорі не здатна зрозуміти проблеми села. До того ж, досі вдаються взнаки результати винищення найбільш ініціативного селянства у роки Голодоморів (1932-33 та 1947 років). Тоді померли носії української традиції сільськогосподарського виробництва, а ті, хто вижив, потрапили у колгоспи, нагадує Новаківський.
Українці втратили не лише традиції вирощувати і виробляти продукцію сільського господарства, але і повагу до землі, до хліба, до приватного господарювання. Політика ж чинної влади повертає ці традиції у спотвореному вигляді: багата меншість має можливості скуповувати більші частки землі, а селянська більшість змушена прислуговувати цій меншості, вважає оглядач з проблем АПК Володимир Чопенко.
За його словами, окремі бізнесмени та політики, як і цілі фінансово-промислові групи, зацікавлені у приватизації землі – але становище села та його мешканців їх не цікавить. Утворювані Агропромислові холдинги – не що інше, як монополістичне незаконне утворення, яке шкодить інтересам держави каже Чопенко.
«Українське законодавство вирізняє фермерське господарство, відповідний закон ухвалений і діє. Про особисте селянське господарство теж прийнятий закон. А от із агропромисловими холдингами ситуація невизначена: з чого вони сформовані, що повинні мати у володінні? За підрахунками фахівців, за кілька років більш як чвертю сільськогосподарських земель України володітимуть агрохолдинги. Селяни ж будуть відчужені від землі», – каже Чопенко.
Олігархи при землі та зубожіле село
Володимир Чопенко виявив, що фактично кожен із серйозних бізнес-гравців має своїх модераторів та лобістів у верхівках влади – в Адміністрації Президента, Верховній Раді та уряді України. «Вони задля власного збагачення готові продавати землю іноземцям (що закон не дозволяє) та співвітчизникам, щоб отримати свій «відкат». І їх не обходить, що більшість українців проти продажу землі як іноземним громадянам, так і вітчизняним «латифундистам», – зауважує експерт.
Політичні розборки довкола землі, лобіювання та перетин різних інтересів, домовленості «під килимом» призвели до того, що землю скуповують напівлегально або нелегально – через «правильні» рішення рад різних рівнів, через підставних осіб, ба навіть методом рейдерських захоплень ділянок землі (це теж результат існування груп впливів, груп інвесторів тощо).
При цьому саме село залишається поза увагою і влади, і так званих «інвесторів», – зауважила у розмові з Радіо Свобода політолог, журналіст Наталка Позняк-Хоменко.
«В яке село не приїдеш – чи на Прикарпатті, чи на Поліссі, чи у центрі України – на все село жодної культурної інфраструктури, – каже вона. – Три-чотири «генделики» (кафе чи бари) є, а клуб практично не працює. Якщо раніше селянам пропонували якісь культурні плани, якийсь розвиток чи перспективу, то тепер на селі люди займаються самовиживанням. Тобто, сільрада – своєрідний вид зв’язку з районом, район пов’язаний з областю, а люди живуть самі по собі. Вони можуть покладатись тільки самі на себе. І це відкладає свій відбиток на психологію селян, при тому у будь-якій частині України».
І Чопенко, і Позняк-Хоменко вважають, що без докорінної зміни соціальної, культурної політики «урбаністичної влади» до селянства ситуація лише погіршиться.
«Українські села як сукупність житла та інфраструктури можна продавати з аукціону за третім ударом молотка за копійки, бо ж їх ніхто купувати не буде. Тому що треба цю інфраструктуру утримувати,– амбулаторії, бібліотеки і клуби. Потрібно дбати за селян, – каже Чопенко. – Чи якийсь холдинг підняв на ноги відстале село? Жоден! Тому що їхніх власників цікавить земля, сільськогосподарське виробництво – адже це прибуток, це доходи. А село як було жебране, так і далі жебракуватиме, на превеликий жаль!»
Фахівець із проблем економічного розвитку Олександра Кужель вважає, що влада повинна переглянути свою політику щодо земельної реформи: для розмежування земель та складання Кадастру потрібні понад 20 мільярдів гривень, і час не менше ніж 10 років.
Міжнародні пропозиції
Програма розвитку ООН пропонує Україні проекти, здійснення яких поліпшить якість життя у селах та рівень сільськогосподарського виробництва, але для цього влада має провести належним чином земельну реформу.
Тим часом, представництво Євросоюзу в Україні проаналізувало законопроект «Про ринок земель». Цей документ пропонує передавати у приватну власність одній особі великі ділянки землі сільськогосподарського призначення. Фігурували цифри і 1500 га, і понад 2 тисячі га. Тим часом, у державах ЄС існує межа продажу землі в одні руки: у Франції максимальна площа в одних руках не повинна перевищувати 125 га, в Угорщині – 300 га, Польщі – 500 га, у США – 800 гектарів.
Законопроект «Про ринок землі» не схвалили ні західні, ні українські фахівці, і нині його доопрацьовують експерти профільного комітету Верховної Ради та уряду. Очікується, що його ухвалюватиме вже нова Верховна Рада.
Світовий банк пропонує українцям такий досвід: у країнах Центрально-Східної Європи земля – об’єкт правової охорони як єдине ціле, як загальнонародна власність, що закріплено у конституціях та спеціальних законах Польщі, Румунії, Угорщини. Суспільний контроль у ЄС здійснюється на стадії проектування, коли громадськість отримує інформацію про планування користування землею, і вносить за потреби свої пропозиції і корективи.
У жовтні цього року представництво Світового банку підтвердило, що реформа сільського господарства, розвиток сільських громад – серед пріоритетних програм Банку в Україні.
Селяни – найменш заможна верства населення України, і водночас саме на торгівлі землею (часто нелегально, за тіньовими схемами) та імпорті зерна, кукурудзи та олії олігархи роблять гроші, стверджують фахівці. При цьому у сучасні виробничі технології та соціальний розвиток села вони вкладають мінімум коштів, якщо взагалі вкладають. Тим часом, без нормалізації ринку землі, запропоновані чинною владою реформи навряд чи допоможуть українським селянам, вважають незалежні експерти.
Фонд народонаселення ООН, Світовий банк, приватні агропромислові корпорації країн ЄС, Китаю і США готові на різних умовах допомогти українському селу вийти з кризи і відтак – поновити і модернізувати виробництво сільськогосподарської продукції, поліпшити життя селян, тощо.
Станом на 1 грудня 1991 року в Україні налічувалось майже 30 тисяч сіл, нині ж їх залишилось на третину менше. Крім цього, експерти спостерігають тривожне явище – так звану «руїну». Це – процес понівечення селянського буття, деформація національної свідомості значної частини селян, що спричинила згубна у всіх відношеннях політика влади щодо села.
Як поінформував ЗМІ економіст, фахівець із проблематики земельної реформи, академік НАН України Леонід Новаківський, влада, яка сконцентрована у великих індустріальних містах, апріорі не здатна зрозуміти проблеми села. До того ж, досі вдаються взнаки результати винищення найбільш ініціативного селянства у роки Голодоморів (1932-33 та 1947 років). Тоді померли носії української традиції сільськогосподарського виробництва, а ті, хто вижив, потрапили у колгоспи, нагадує Новаківський.
Українці втратили не лише традиції вирощувати і виробляти продукцію сільського господарства, але і повагу до землі, до хліба, до приватного господарювання. Політика ж чинної влади повертає ці традиції у спотвореному вигляді: багата меншість має можливості скуповувати більші частки землі, а селянська більшість змушена прислуговувати цій меншості, вважає оглядач з проблем АПК Володимир Чопенко.
За його словами, окремі бізнесмени та політики, як і цілі фінансово-промислові групи, зацікавлені у приватизації землі – але становище села та його мешканців їх не цікавить. Утворювані Агропромислові холдинги – не що інше, як монополістичне незаконне утворення, яке шкодить інтересам держави каже Чопенко.
За кілька років більш як чвертю сільськогосподарських земель України володітимуть агрохолдингиВолодимир Чопенко
Олігархи при землі та зубожіле село
Володимир Чопенко виявив, що фактично кожен із серйозних бізнес-гравців має своїх модераторів та лобістів у верхівках влади – в Адміністрації Президента, Верховній Раді та уряді України. «Вони задля власного збагачення готові продавати землю іноземцям (що закон не дозволяє) та співвітчизникам, щоб отримати свій «відкат». І їх не обходить, що більшість українців проти продажу землі як іноземним громадянам, так і вітчизняним «латифундистам», – зауважує експерт.
Політичні розборки довкола землі, лобіювання та перетин різних інтересів, домовленості «під килимом» призвели до того, що землю скуповують напівлегально або нелегально – через «правильні» рішення рад різних рівнів, через підставних осіб, ба навіть методом рейдерських захоплень ділянок землі (це теж результат існування груп впливів, груп інвесторів тощо).
При цьому саме село залишається поза увагою і влади, і так званих «інвесторів», – зауважила у розмові з Радіо Свобода політолог, журналіст Наталка Позняк-Хоменко.
«В яке село не приїдеш – чи на Прикарпатті, чи на Поліссі, чи у центрі України – на все село жодної культурної інфраструктури, – каже вона. – Три-чотири «генделики» (кафе чи бари) є, а клуб практично не працює. Якщо раніше селянам пропонували якісь культурні плани, якийсь розвиток чи перспективу, то тепер на селі люди займаються самовиживанням. Тобто, сільрада – своєрідний вид зв’язку з районом, район пов’язаний з областю, а люди живуть самі по собі. Вони можуть покладатись тільки самі на себе. І це відкладає свій відбиток на психологію селян, при тому у будь-якій частині України».
І Чопенко, і Позняк-Хоменко вважають, що без докорінної зміни соціальної, культурної політики «урбаністичної влади» до селянства ситуація лише погіршиться.
Власників цікавить земля, сільськогосподарське виробництво – адже це прибуток, це доходи. А село як було жебране, так і далі жебракуватимеВолодимир Чопенко
«Українські села як сукупність житла та інфраструктури можна продавати з аукціону за третім ударом молотка за копійки, бо ж їх ніхто купувати не буде. Тому що треба цю інфраструктуру утримувати,– амбулаторії, бібліотеки і клуби. Потрібно дбати за селян, – каже Чопенко. – Чи якийсь холдинг підняв на ноги відстале село? Жоден! Тому що їхніх власників цікавить земля, сільськогосподарське виробництво – адже це прибуток, це доходи. А село як було жебране, так і далі жебракуватиме, на превеликий жаль!»
Фахівець із проблем економічного розвитку Олександра Кужель вважає, що влада повинна переглянути свою політику щодо земельної реформи: для розмежування земель та складання Кадастру потрібні понад 20 мільярдів гривень, і час не менше ніж 10 років.
Міжнародні пропозиції
Програма розвитку ООН пропонує Україні проекти, здійснення яких поліпшить якість життя у селах та рівень сільськогосподарського виробництва, але для цього влада має провести належним чином земельну реформу.
Тим часом, представництво Євросоюзу в Україні проаналізувало законопроект «Про ринок земель». Цей документ пропонує передавати у приватну власність одній особі великі ділянки землі сільськогосподарського призначення. Фігурували цифри і 1500 га, і понад 2 тисячі га. Тим часом, у державах ЄС існує межа продажу землі в одні руки: у Франції максимальна площа в одних руках не повинна перевищувати 125 га, в Угорщині – 300 га, Польщі – 500 га, у США – 800 гектарів.
Законопроект «Про ринок землі» не схвалили ні західні, ні українські фахівці, і нині його доопрацьовують експерти профільного комітету Верховної Ради та уряду. Очікується, що його ухвалюватиме вже нова Верховна Рада.
Світовий банк пропонує українцям такий досвід: у країнах Центрально-Східної Європи земля – об’єкт правової охорони як єдине ціле, як загальнонародна власність, що закріплено у конституціях та спеціальних законах Польщі, Румунії, Угорщини. Суспільний контроль у ЄС здійснюється на стадії проектування, коли громадськість отримує інформацію про планування користування землею, і вносить за потреби свої пропозиції і корективи.
У жовтні цього року представництво Світового банку підтвердило, що реформа сільського господарства, розвиток сільських громад – серед пріоритетних програм Банку в Україні.
