Київ – Мешканці найбідніших українських сіл живуть без роботи, газу та надії на краще майбутнє. Чимало з них зізнаються, що намагалися почати власну справу, але у провінції це завжди невигідно. Проте селяни пристосовуються до таких умов.
Село Великий Букрин – одне з найменших у Київській області та найвіддаленіших від столиці: єдиний автобус їде сюди близько двох годин. Роботи, школи та постійно діючої крамниці в селі немає. Тому частина хат стоять порожні, в селі залишилося близько 50 мешканців, переважно пенсіонери.
Один з них, Андрій, багато років тому купив у Букрині хату-мазанку, яку 60 років тому в повоєнне лихоліття місцеві мешканці будували з глини, будівельного сміття та відходів деревини. Зараз пан Андрій добудовує хату – бере сушняк з лісу, скляні пляшки, глину, металобрухт та уламки цегли, які залишилися після того, як підприємці розібрали сільський магазин.
«Цю хату робив у 1940-х роках однорукий інвалід. Ліпив з того, що було, зі сміття – та чи ж багато однією рукою зробиш? Бідність була страшенна. Так вийшло, що й зараз я цю хату доліплюю зі сміття, бо нема грошей на нормальне будівництво», – каже селянин.
Пан Андрій намагається займатися і зеленим туризмом, і тваринництвом – вирощує корейських поросят. Однак жодна справа в селі не дає прибутку. Єдине, що він завжди має – м’ясо та сало для своєї родини. Однак грошей в місцевих мешканців немає, тому нема й покупців, пояснює мешканець Великого Букрина.
«В Україні нічим не вигідно займатися, – зауважує він. – Ніщо не приносить доходу. Менеджери, юристи – й ті жаліються, що немає грошей. В селі одні старі, але вони адекватні люди. І розуміють, що найближчим часом нічого не зміниться на краще. На гірше – це запросто».
В селі немає газу, але довкола – яри та ліси, тому всі опалюють дровами. Син Андрія, Павло, коли закінчилися сільськогосподарські роботи, почав заготовляти дрова на зиму. До холодів він має наносити з лісу, напиляти і нарубати ще 2-3 тонни сушняку та хмизу, розповів Павло.
Раніше Радіо Свобода готувало відеосюжет про те, як у Великому Букрині готуються до виборів.
Сусід Андрія – Василь, колишній учитель історії, живе з двома дітьми та дружиною. Коли школу в селі закрили, він втратив роботу. І нині живе з того, що родить земля: картопля, гарбузи та інша городина – і собі, і свійській птиці, каже Василь.
«Чи гарний урожай? Гірший, ніж торік. І не такий хороший, як хотілося б. Але людям не догодиш», – зауважує Василь.
Із благ цивілізації в селі – лише гарний новий асфальт на єдиній вулиці. Пан Андрій розповів, що раніше тут була грязюка, в якій кілька років тому застряг один із українських високопосадовців: він вивозив сюди свою пасіку на літо. Витягати авто державного діяча приїхало районне керівництво, а за тиждень вулиця зачорніла новим асфальтом. Однак більше нічого у Великому Букрині не змінилося.
Село Великий Букрин – одне з найменших у Київській області та найвіддаленіших від столиці: єдиний автобус їде сюди близько двох годин. Роботи, школи та постійно діючої крамниці в селі немає. Тому частина хат стоять порожні, в селі залишилося близько 50 мешканців, переважно пенсіонери.
Один з них, Андрій, багато років тому купив у Букрині хату-мазанку, яку 60 років тому в повоєнне лихоліття місцеві мешканці будували з глини, будівельного сміття та відходів деревини. Зараз пан Андрій добудовує хату – бере сушняк з лісу, скляні пляшки, глину, металобрухт та уламки цегли, які залишилися після того, як підприємці розібрали сільський магазин.
«Цю хату робив у 1940-х роках однорукий інвалід. Ліпив з того, що було, зі сміття – та чи ж багато однією рукою зробиш? Бідність була страшенна. Так вийшло, що й зараз я цю хату доліплюю зі сміття, бо нема грошей на нормальне будівництво», – каже селянин.
Пан Андрій намагається займатися і зеленим туризмом, і тваринництвом – вирощує корейських поросят. Однак жодна справа в селі не дає прибутку. Єдине, що він завжди має – м’ясо та сало для своєї родини. Однак грошей в місцевих мешканців немає, тому нема й покупців, пояснює мешканець Великого Букрина.
«В Україні нічим не вигідно займатися, – зауважує він. – Ніщо не приносить доходу. Менеджери, юристи – й ті жаліються, що немає грошей. В селі одні старі, але вони адекватні люди. І розуміють, що найближчим часом нічого не зміниться на краще. На гірше – це запросто».
В селі немає газу, але довкола – яри та ліси, тому всі опалюють дровами. Син Андрія, Павло, коли закінчилися сільськогосподарські роботи, почав заготовляти дрова на зиму. До холодів він має наносити з лісу, напиляти і нарубати ще 2-3 тонни сушняку та хмизу, розповів Павло.
Раніше Радіо Свобода готувало відеосюжет про те, як у Великому Букрині готуються до виборів.
Сусід Андрія – Василь, колишній учитель історії, живе з двома дітьми та дружиною. Коли школу в селі закрили, він втратив роботу. І нині живе з того, що родить земля: картопля, гарбузи та інша городина – і собі, і свійській птиці, каже Василь.
«Чи гарний урожай? Гірший, ніж торік. І не такий хороший, як хотілося б. Але людям не догодиш», – зауважує Василь.
Із благ цивілізації в селі – лише гарний новий асфальт на єдиній вулиці. Пан Андрій розповів, що раніше тут була грязюка, в якій кілька років тому застряг один із українських високопосадовців: він вивозив сюди свою пасіку на літо. Витягати авто державного діяча приїхало районне керівництво, а за тиждень вулиця зачорніла новим асфальтом. Однак більше нічого у Великому Букрині не змінилося.
