Лондон – Засадничі принципи вільноринкового і демократичного устрою суспільства в ідеалі передбачають, що кожна людина повинна мати рівні права, але, коли йдеться про матеріальні здобутки, то вони мали б залежати від досягнень кожної окремої особи.
Отже, абсолютна рівність не можлива? Попри це, у багатьох країнах, і навіть тих, які прийнято вважати економічно й політично найрозвиненішими, зараз, як і раніше, вирують дискусії про нерівність як серйозну проблему.
Формула протиставлення більшості (99%), яка гостро відчула на собі економічну кризу, і одного відсотка найбагатших, які опинилися у привілейованому становищі, належить одному з видатних американських економістів, професорові Колумбійського університету Джозефу Стіґліцеві.
«Верхній один відсоток (у США) зараз отримує 20% усіх доходів і контролює від третини до 40% усього багатства. І ця нерівність зростає. 2010 року, коли економіка виходила з рецесії, 93% зростання пішло саме верхньому першому відсоткові. Отже, це було економічне одужання не для усіх громадян, а лише для одного відсотка», – сказав професор Стіґліц, перебуваючи минулого літа у Лондоні, коли презентував свою нову книгу «Ціна нерівності».
Джозеф Стіґліц, нобелівський лауреат 2001 року в галузі економіки, вважає, що Сполучені Штати є лише одним із найяскравіших прикладів нерівності. За його словами, прірва між багатими й бідними надто глибока і в таких країнах, як Велика Британія.
США – не виняток
Згідно з оприлюдненими 2011 року даними OECD (Організації економічного співробітництва та розвитку), у Великобританії різниця в доходах порівняно з 1970–80-ми роками зростала швидше, ніж у будь-якій іншій промислово розвиненій країні світу. Середні доходи найбагатших 10 відсотків британців у 2008 році сягали 55 тисяч фунтів стерлінгів (понад 88 тисяч американських доларів), що в 12 разів вище від середніх доходів найбідніших 10 відсотків британців – 4700 фунтів стерлінгів (7530 доларів).
Член минулого уряду лейбористів лорд Мендельсон понад 5 років тому сказав, що його партію не турбує, якщо хтось безмежно багатіє. «Головне, – казав він тоді, – щоб ті багатії платили податки». Зараз думка лорда Мендельсона змінилася.
«Я не думаю, що сказав би таке зараз. Чому? Бо, з-поміж іншого, ми побачили, що глобалізація не принесла зростання доходів усім. Ми вважали, що глобалізація підштовхуватиме зростання рівня життя для усіх так само, як вона сприяла зростанню економіки. Натомість зараз ми бачимо величезні масштаби конкуренції. Тепер нам на Заході необхідно впроваджувати інновації та спеціалізуватися, і уряд повинен відігравати у цьому роль, про яку ми навіть не підозрювали 15 чи 20 років тому. Ми виявили, що ринки, хоч без них і не обійтися, можуть бути нестійкими й нестабільними, і їх треба регулювати. Як я сказав, глобалізація генерує і всередині країн, і поміж країнами нерівність у доходах, з якою ми не можемо і не повинні миритися», – каже колишній британський урядовець.
2010 року середня зарплата топ-менеджера в одній зі 100 провідних компаній Британії становила 4,2 мільйона фунтів на рік. Середня зарплата їхніх підлеглих у тих самих компаніях була у 145 разів меншою, а середня зарплата загалом по всій Британії – в 162 рази меншою порівняно із зарплатами керівників «золотої сотні».
Нерівність невигідна усім
Ті, хто наполягає на небезпеці глибокої нерівності, вказують, що крайні її прояви приводять до таких небезпечних перекосів, як нерівність можливостей, наприклад, в освіті, правах на охорону здоров’я, і навіть шкодять деяким засадничим принципам ліберальної демократії: політичній рівноправності та верховенству закону.
Британський дослідних соціальних проблем Стівен Армстронґ – один з тих, хто застерігає щодо надзвичайного впливу на владу олігархів.
Він особливо стурбований економічним тиском на середній клас у багатьох суспільствах.
«Я вважаю, що рушійною силою в демократичній системі є середній клас. Середній клас є противагою. Якщо немає середнього класу, то немає тієї економічної сили. Неможливо організувати впливові страйки. Голосуванням середній клас висловлює свої погляди, ідеї. Саме країни з великим середнім класом мають міцні демократичні системи. Середній клас продукує демократію, а не навпаки», – зазначає Стівен Армстронг.
Чи пропонують вихід зі становища?
Найочевиднішим способом зменшення розриву у доходах є ефективна податкова система, яка б не душила підприємництво і винагороджувала б таланти й ініціативність.
Але перекоси екстремальної нерівності призводять до того, що багатії часто мають надто великі важелі впливу на уряди й уникають підвищеного оподаткування.
Інший ключовий елемент такої стратегії, але, можливо, ще важчий для втілення – це розвиток системи освіти, яка б гарантувала рівні стартові можливості у житті для нових поколінь.
Джозеф Стіґліц у цій справі дуже обережний оптиміст. «Негативним у справі з нерівністю є те, що це справді зловісне замкнене коло, і вирватися з нього важко. Але позитивне те, що такі країни, як Бразилія, вирвалися з цього кола, і Сполучені Штати раніше, коли отримали надзвичайно високі показники нерівності, таки поверталися від тієї прірви. Після «золотого віку» була «прогресивна ера», після «бурхливих 20-х» були важливі закони 30-х років. Отже, я сподіваюся, що американці і британці зрозуміють, що ця нерівність створена штучно, вона дуже дорого коштує для нашої економіки і для нашого суспільства, і ми відступимося від краю – змінимо свою політику, змінимо економіку, щоб досягти добробуту, яким насолоджується більше людей», – заявляє професор Джозеф Стіґліц.
Отже, абсолютна рівність не можлива? Попри це, у багатьох країнах, і навіть тих, які прийнято вважати економічно й політично найрозвиненішими, зараз, як і раніше, вирують дискусії про нерівність як серйозну проблему.
Формула протиставлення більшості (99%), яка гостро відчула на собі економічну кризу, і одного відсотка найбагатших, які опинилися у привілейованому становищі, належить одному з видатних американських економістів, професорові Колумбійського університету Джозефу Стіґліцеві.
«Верхній один відсоток (у США) зараз отримує 20% усіх доходів і контролює від третини до 40% усього багатства. І ця нерівність зростає. 2010 року, коли економіка виходила з рецесії, 93% зростання пішло саме верхньому першому відсоткові. Отже, це було економічне одужання не для усіх громадян, а лише для одного відсотка», – сказав професор Стіґліц, перебуваючи минулого літа у Лондоні, коли презентував свою нову книгу «Ціна нерівності».
Джозеф Стіґліц, нобелівський лауреат 2001 року в галузі економіки, вважає, що Сполучені Штати є лише одним із найяскравіших прикладів нерівності. За його словами, прірва між багатими й бідними надто глибока і в таких країнах, як Велика Британія.
США – не виняток
Згідно з оприлюдненими 2011 року даними OECD (Організації економічного співробітництва та розвитку), у Великобританії різниця в доходах порівняно з 1970–80-ми роками зростала швидше, ніж у будь-якій іншій промислово розвиненій країні світу. Середні доходи найбагатших 10 відсотків британців у 2008 році сягали 55 тисяч фунтів стерлінгів (понад 88 тисяч американських доларів), що в 12 разів вище від середніх доходів найбідніших 10 відсотків британців – 4700 фунтів стерлінгів (7530 доларів).
Член минулого уряду лейбористів лорд Мендельсон понад 5 років тому сказав, що його партію не турбує, якщо хтось безмежно багатіє. «Головне, – казав він тоді, – щоб ті багатії платили податки». Зараз думка лорда Мендельсона змінилася.
«Я не думаю, що сказав би таке зараз. Чому? Бо, з-поміж іншого, ми побачили, що глобалізація не принесла зростання доходів усім. Ми вважали, що глобалізація підштовхуватиме зростання рівня життя для усіх так само, як вона сприяла зростанню економіки. Натомість зараз ми бачимо величезні масштаби конкуренції. Тепер нам на Заході необхідно впроваджувати інновації та спеціалізуватися, і уряд повинен відігравати у цьому роль, про яку ми навіть не підозрювали 15 чи 20 років тому. Ми виявили, що ринки, хоч без них і не обійтися, можуть бути нестійкими й нестабільними, і їх треба регулювати. Як я сказав, глобалізація генерує і всередині країн, і поміж країнами нерівність у доходах, з якою ми не можемо і не повинні миритися», – каже колишній британський урядовець.
2010 року середня зарплата топ-менеджера в одній зі 100 провідних компаній Британії становила 4,2 мільйона фунтів на рік. Середня зарплата їхніх підлеглих у тих самих компаніях була у 145 разів меншою, а середня зарплата загалом по всій Британії – в 162 рази меншою порівняно із зарплатами керівників «золотої сотні».
Нерівність невигідна усім
Ті, хто наполягає на небезпеці глибокої нерівності, вказують, що крайні її прояви приводять до таких небезпечних перекосів, як нерівність можливостей, наприклад, в освіті, правах на охорону здоров’я, і навіть шкодять деяким засадничим принципам ліберальної демократії: політичній рівноправності та верховенству закону.
Британський дослідних соціальних проблем Стівен Армстронґ – один з тих, хто застерігає щодо надзвичайного впливу на владу олігархів.
Він особливо стурбований економічним тиском на середній клас у багатьох суспільствах.
«Я вважаю, що рушійною силою в демократичній системі є середній клас. Середній клас є противагою. Якщо немає середнього класу, то немає тієї економічної сили. Неможливо організувати впливові страйки. Голосуванням середній клас висловлює свої погляди, ідеї. Саме країни з великим середнім класом мають міцні демократичні системи. Середній клас продукує демократію, а не навпаки», – зазначає Стівен Армстронг.
Чи пропонують вихід зі становища?
Найочевиднішим способом зменшення розриву у доходах є ефективна податкова система, яка б не душила підприємництво і винагороджувала б таланти й ініціативність.
Але перекоси екстремальної нерівності призводять до того, що багатії часто мають надто великі важелі впливу на уряди й уникають підвищеного оподаткування.
Інший ключовий елемент такої стратегії, але, можливо, ще важчий для втілення – це розвиток системи освіти, яка б гарантувала рівні стартові можливості у житті для нових поколінь.
Джозеф Стіґліц у цій справі дуже обережний оптиміст. «Негативним у справі з нерівністю є те, що це справді зловісне замкнене коло, і вирватися з нього важко. Але позитивне те, що такі країни, як Бразилія, вирвалися з цього кола, і Сполучені Штати раніше, коли отримали надзвичайно високі показники нерівності, таки поверталися від тієї прірви. Після «золотого віку» була «прогресивна ера», після «бурхливих 20-х» були важливі закони 30-х років. Отже, я сподіваюся, що американці і британці зрозуміють, що ця нерівність створена штучно, вона дуже дорого коштує для нашої економіки і для нашого суспільства, і ми відступимося від краю – змінимо свою політику, змінимо економіку, щоб досягти добробуту, яким насолоджується більше людей», – заявляє професор Джозеф Стіґліц.
