У Дніпропетровську вшанували пам’ять жертв Соловків

Дніпропетровськ – У Дніпропетровську вшанували пам’ять жертв Соловецького табору особливого призначення. У листопаді 1937 року, до двадцятилітнього ювілею «жовтневої революції», за постановою особливої трійки УНКВС Ленінградської області, в карельському урочищі Сандармох було розстріляно 1111 в’язнів. Серед них – близько 300 представників літературно-мистецького покоління 20-х- початку 30-х років, зокрема письменник із Придніпров’я Валер’ян Підмогильний. Із нагоди сумної дати у Дніпропетровську міський телевізійний театр презентував фільм про «білі» плями в біографії Підмогильного і організував вечір пам’яті.

«Розстріляне відродження» – під таким іменем увійшли в історію знищені тоталітарним сталінським режимом українські вчені, освітяни, письменники. Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер’ян Поліщук, Марко Вороний, Григорій Епік… Серед них талановитий письменник і блискучий перекладач із Придніпров’я Валер’ян Підмогильний.

Довгі роки його творчість, як і сама тема «Розстріляного відродження», була під забороною. В останні роки її нарешті почали активно досліджувати. У Дніпропетровську створили два документальні фільми про Підмогильного: студенти-філологи – аматорський, фахові телевізійники та краєзнавці – професійний. Їм вдалось розшукати маловідомі факти життя видатного краянина, зокрема, його останні дні перед розстрілом.

«В київський архівах мені довелось тримати в руках листи письменника до рідних з ув’язнення. Ці листи передають живе дихання епохи, адже Валер’ян Петрович на Соловках був в ізоляторі, був ізольований від спілкування з товаришами по нещастю, і листи були його єдиним духовним містком», – розповів один із творців фільму, краєзнавець та журналіст, біограф Підмогильного Микола Чабан.

«Місце розстрілу – невідоме»

Скільки їх, розстріляних по Сандармохах, українських митців, наразі не скаже ніхто. Чимало документів назавжди втрачено, особливо з Соловецького табору спецпризначення, зазначає доктор філологічних наук, професор Дніпропетровського національного університету Нінель Заверталюк.

«Ця цифра завжди у мене в голові, коли ми говоримо про «Розстріляне Відродження». У 1930 році в Україні друкувалось 259 письменників, після 1938 року – всього 36. Де ділися 223 письменники? А їх же, мабуть, було більше. До нас дуже мало дійшло матеріалів», – зазначила Нінель Заверталюк.

На вечорі пам’яті у Дніпропетровську хвилиною мовчання згадали не тільки розстріляний цвіт українства, а й простих людей, пам’ять про яких була стерта котком сталінського режиму. Валентина Тальян, онучка селянина, визнаного «ворогом народу» і розстріляного 1937 року, розповіла, що досі шукає місце поховання свого діда.

«Макар Тростинський – відома людина в селі був, розбудовував село, створив споживче товариство, якісь товари почали до людей надходити. Його заарештували 1937 року за звинуваченнями в «антирадянській пропаганді». Я написала листа в СБУ, і прийшла відповідь. Найстрашніша фраза, яка там була: «Місце розстрілу невідоме». Оце все, що робили з нашими людьми», – поділилась з учасникам вечора Валентина Тальян.

Місто Косіора чи місто Підмогильного?

Ті ж, хто організовував репресії та голодомори, приміром, у Дніпропетровську, досі в пошані: вулиці міста носять імена Петровського та Косіора, обурюється старший науковий співробітник музею «Літературне Придніпров’я» Ірина Мазуренко.

«Косіори, Урицькі, Ворошилови… Я не люблю цього міста. Я люблю місто Валер’яна Підмогильного, Дмитра Яворницького, тих людей, які справді зробили для нього щось. Я щаслива, що і сьогодні є люди, які страждають на цю «хворобу», визначену Підмогильним, як «гостроту зору», – зауважила музейниця.

До роковин «соловецького розстрілу» фільм дніпропетровських телевізійників про Валер’яна Підмогильного демонстрували на загальноукраїнському каналі «Культура». Місцеве ТБ про дату не згадало.
s