Луцьк – Сьогодні на Федорівському цвинтарі Володимира-Волинського перепоховають останки 367 осіб, знайдені під час археологічних розкопок. Перші дослідження підтвердили: загиблі – жертви НКВС.
Влітку експедиція Державного археологічного підприємства «Волинські старожитності» працювала на території валів Володимир-Волинського городища. Однак навіть знайдені залишки стіни замку польського короля Казимира Великого не справили на дослідників такого емоційного враження, як кістяки, котрі один за одним лежали у верхніх шарах грунту неподалік від стіни, розповідає директор «Волинських старожитностей» Олексій Златогорський.
«Вийняли тільки одну поховальну яму, 30 на 40 метрів – там 367 загиблих, а взагалі їх там більше тисячі. По знахідках, які були при загиблих, можна сказати, що це був 1941 рік – ґудзики, монети, датовані 40-м роком, жетони польських офіцерів… Взагалі їх там (убитих) більше тисячі. Там не на один рік роботи ще», – каже археолог.
Після розкопок лише одного з восьми шурфів знайдені рештки розстріляних військових, цивільних і навіть дітей, розповідає директор Володимир-Волинського історичного музею Володимир Стемковський. Картина убивств, відтворена за положенням кістяків і їхнім станом, вражає особливою жорстокістю, каже історик. Більшість скелетів належали молодим людям, віком 20-25 років. Це могли бути військові, які напередодні війни закінчили Володимир-Волинську школу підхорунжих старшин, припускає він.
На початку Другої світової ці польські військовослужбовці безслідно зникли після одного з боїв. Як вважає Володимир Стемковський, радянська влада їх могла спочатку утримувати в казармах, а згодом – знищити. Скелети цивільних могли належати біженцям, котрі опинилися в 1939 році в оточенні між німецькими і радянськими військами. Дитячі черепи розтрощені тупими предметами, найімовірніше, прикладами гвинтівок. Один з жіночих скелетів, зіщулившись, обіймає маленький скелетик, що означає – людей скидали у ями і дострілювали. Сліди від куль здебільшого на задній частині черепів.
Городище – замок – в’язниця
Відомо, що упродовж 19-го першої половини 20-го століть на території городища діяла тюрма. Однак включно до 1938 року на її території не знищували людей. А вже в радянський час тут, як свідчать розкопки, розташували секретне кладовище для «неблагонадійних».
Як вважає Володимир Стемковський, злочини розпочалися задовго до нападу нацистської Німеччини на СРСР: «Судячи з першого етапу розкопок, проведеного у 1998 році, і нинішньої ексгумації, розстріли на території тюрми тривали з вересня 1939 року по1941-й. І після війни – у 1945-46 і подальших роках, і це переважно робили «енкаведисти».
У просоченій кров’ю землі дослідники знайшли багато куль радянського і німецького виробництва і дріт, яким скручували руки. На озброєнні у радянських військ із 1938-го року була також німецька зброя, але вона, найімовірніше, належали таки «енкавеесівцям». Історики схиляються до версії, що тут загинули і в’язні, яких у червні 1941-го року розстріляли наглядачі, виконуючи наказ наркома внутрішніх справ СРСР Берії та наркома держбезпеки Меркулова щодо так званої «евакуації в’язнів». Срібні запонки до чоловічих сорочок, стоматологічні мости і вставні зуби із жовтого металу, обручки, золоті монети царської чеканки – свідчення того, що тут загинули далеко не злочинці і не бідні люди, причому розстріли проводилися поспіхом. Про це свідчить і безладність захоронення, не характерна для нацистів, каже археолог Олексій Златогорський.
«Вони лежали хаотично. І золоті речі, прикраси, коронки… Коли людей знищували нацисти, вони робили це з цинічною педантичністю і забирали всі цінні речі. А ось НКВД на такі речі не звертало уваги».
Українська Катинь?
Оскільки чимало артефактів належали польським військовим, до ексгумації волинські археологи залучили своїх польських колег із університету Коперника у місті Торунь. Археологи розповідають, що біля одного зі скелетів було знайдене дзеркальце з наклеєним на ньому портретом польського маршалка Едварда Ридз-Смідлого. Серед знахідок також жетони двох польських поліцейських з їхніми особовими номерами, які, за даними КГБ, були вивезені до Росії і розстріляні там.
Однак, за припущеннями істориків, поляки могли загинути разом з іншими в’язнями внаслідок поспішності в’язничного начальства, яке терміново покидало місто, тікаючи від німецьких військ.
«Це справді поліцейські, – підтвердив Олексій Златогорський, – вже відомі їхні імена – Куліговський та Маловейський, молодші постерункові, себто сержанти. За документами, вони мали бути розстріляні, один в Осташкові біля Харкова, а інший – в Калініні (російська Твер). Але, певне, так поспішали, що документи туди поїхали, а розстріляли тут, у Володимирі».
Київський антрополог Юрій Долженко проводить порівняльний аналіз черепів, знайдених у Володимирі-Волинському, для того, щоб з’ясувати, представники яких національностей стали жертвами злочину. Зрозуміло одне: серед загиблих – і військові, і звичайні городяни, жінки і діти. Президент Всесвітнього союзу прогресивного іудаїзму Стів Фукс, котрий учора зустрівся з головою Волинської облдержадміністрації Борисом Клімчуком, пообіцяв сприяти в облаштуванні на Федорівському цвинтарі Володимир-Волинського спільного Некрополя, який би став місцем спочинку та пошанування пам’яті жертв усіх масових розстрілів.
Сьогоднішнє перепоховання у Володимирі Волинському – друге за часи Незалежності. Перші розкопки, з ініціативи волинського краєзнавця Леоніда Михальчука, на Володимир-Волинському городищі у 1997 році організували Володимир-Волинський історичний музей за допомогою Львівської громадської організації «Пошук», яку очолювала нині покійна Інна Федущак. Тоді були знайдені рештки 98-и солдатів та молодших офіцерів з військового корпусу «Володимир» польського генерала Мечислава Сморавінського. Сморавінський обороняв Волинь від гітлерівців у вересні 1939 року і згодом загинув у Катині. Жовнірів перепоховали на місцевому комунальному кладовищі.
Роботи для дослідників і краєзнавців – на багато років
На місці захоронень необхідно і надалі проводити археологічні дослідження, які мають остаточно встановити масштаб і мотиви скоєних злочинів. Старожили кажуть, що під час війни нацисти возили на городище українських селян, звідки вони вже не поверталися. Злочинну практику після приходу «совєтів» продовжили тут і енкаведисти, які звозили сюди повстанців. Однак атмосфера секретності, створена навколо цього місця, з кожним роком, майже до нуля звела поінформованість місцевого населення про події 60- 70-річної давнини. Археолог та краєзнавець, котрі ініціювали розкопки у 97-му і мали намір продовжувати дослідження, трагічно загинули. Чи випадково?
Навесні державне підприємство «Волинські старожитності» поновить археологічні роботи на Володимир-Волинському валу. Щоправда, для цього необхідні кошти – близько двадцяти тисяч гривень на місяць. Цього року фінансування розкопок археологи здійснювали власними силами із залученням частини коштів, наданих польською стороною.
Сьогодні ж у Ковельському районі Волині буде проведене перепоховання більше півсотні жителів села Гончий Брід, загиблих під час міжетнічних полько-українських конфліктів внаслідок нападу Армії Крайової. На місці поховання встановлять пам’ятний знак. Таким чином, місцеві волонтери, українські студенти, намагаються встановити історичну справедливість і віддати шану всім загиблим, незалежно від їхньої національності. Аналогічні впорядкування поховань українців вони проводять і в Польщі.
Співпрацює з Радіо Свобода з 2000 року, власний кореспондент у Рівненській і Волинській області. Народилася 1965 року в місті Дубно. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, юридичний факультет Національного університету «Острозька академія». З 1995 по 1999 рік очолювала першу на Рівненщині ФМ-радіостанцію «Нова хвиля». Журналіст Рівненської філії НТКУ.
