Їх називають по-різному, але суть одна й та сама: «покоління без надії», «загублена генерація», «покоління тисячі євро», що вказує на скромний заробіток більшості молодих італійців. Про них вже пишуть книжки, знімають фільми. Їм присвячують конференції та цілі соціологічні й журналістські дослідження, як це зробила провідна газета La Repubblica.
За висновками її оглядачів, нинішній ринок праці в Італії найбільш недоступний для осіб, народжених у 1970-х роках. Одна з причин, яка лежить на поверхні і не пов’язана з економічною кризою, це фактор поширеної системи кумівства і блату, що здавна панує на Апеннінах. Тож, звертатися до агентств із працевлаштування чи бомбардувати своїми резюме роботодавців – зазвичай марна справа.
38-річний архітектор-дизайнер Бруно три роки безуспішно мандрує від однієї агенції до іншої в різних містах. «Практично роботи ніколи немає, ці всі агентства відповідають мовчанкою. Але пошук роботи це також робта, за що слід би платити гроші», – бідкається безробітний італієць.
Тимчасовий контракт
Друга важлива перепона – вік. Для більшості роботодавців, як не дивно, ці кадри вважаються «старими». Оголошення про роботу рясніють віковими вимогами — 18-30 років, хоча вікова дискримінація заборонена законом. У відділі кадрів фірм та підприємств пояснюють, що молодші робітники, тимчасові стажери їм обходяться дешевше і вони швидше опановують новий фах.
Звідси випливає наступна поважніша причина молодіжної незайнятості чи робочої нестабільності — це застаріла непродуктивна система відбору та збереження кадрів. Молодих людей беруть на роботу переважно із тимчасовими контрактами, що допомагає підприємствам заощаджувати адміністративні витрати. Беручи працівника в оренду з угодою на один рік, фірма не покладає на себе зобов’язань щодо його соціального захисту. У будь-який момент контракт можуть не продовжити або ж подовжувати його щороку без перспективи кар’єрного росту і збільшення зарплати. Для таких тимчасових працівників не передбачені ні премії, ні медичне страхування, ні інші заохочувальні бонуси.
Покоління за бортом
Переважна частина людей віком 35-40 років втрачають роботу саме у такий спосіб. «Залишати молодих людей поза сферою роботи на тривалий час – це не лише проблема молодих людей та їхніх родин. Це також проблема наступних поколінь та тих осіб, які нині працюють і підуть на пенсію. Якщо ці вже не дуже молоді особи не роблять внесків до системи соціального забезпечення, не заробляють робочого стажу і не мають досвіду забезпечувати себе і свою родину, це призводить до збільшення державного боргу країни», – коментує ситуацію Еміліяно Мандроне, економіст і фахівець з проблем безробіття.
Серед італійських політиків не бракує ідей щодо реформування ринку праці. Йдеться про скасування відмінності між тимчасовими і постійними трудовими угодами із соціальними гарантіями для всіх категорій працівників; зменшення податків для молодих робітників із місячною зарплатою у тисячу євро або скорочення податкових ставок для підприємств, які беруть їх на роботу. Однак усі урядові постанови, ухвалені досі, лише загострили феномен робочої нестабільності або ж повної незайнятості серед молодого населення.
Так в Італії ціле покоління опиняється за бортом соціально-економічного життя: вони не народжують дітей, сидять вдома і спустошують родинну спадщину. При цьому країна несе тягар величезного державного боргу за умов кволого економічного зростання.
За висновками її оглядачів, нинішній ринок праці в Італії найбільш недоступний для осіб, народжених у 1970-х роках. Одна з причин, яка лежить на поверхні і не пов’язана з економічною кризою, це фактор поширеної системи кумівства і блату, що здавна панує на Апеннінах. Тож, звертатися до агентств із працевлаштування чи бомбардувати своїми резюме роботодавців – зазвичай марна справа.
38-річний архітектор-дизайнер Бруно три роки безуспішно мандрує від однієї агенції до іншої в різних містах. «Практично роботи ніколи немає, ці всі агентства відповідають мовчанкою. Але пошук роботи це також робта, за що слід би платити гроші», – бідкається безробітний італієць.
Тимчасовий контракт
Друга важлива перепона – вік. Для більшості роботодавців, як не дивно, ці кадри вважаються «старими». Оголошення про роботу рясніють віковими вимогами — 18-30 років, хоча вікова дискримінація заборонена законом. У відділі кадрів фірм та підприємств пояснюють, що молодші робітники, тимчасові стажери їм обходяться дешевше і вони швидше опановують новий фах.
Звідси випливає наступна поважніша причина молодіжної незайнятості чи робочої нестабільності — це застаріла непродуктивна система відбору та збереження кадрів. Молодих людей беруть на роботу переважно із тимчасовими контрактами, що допомагає підприємствам заощаджувати адміністративні витрати. Беручи працівника в оренду з угодою на один рік, фірма не покладає на себе зобов’язань щодо його соціального захисту. У будь-який момент контракт можуть не продовжити або ж подовжувати його щороку без перспективи кар’єрного росту і збільшення зарплати. Для таких тимчасових працівників не передбачені ні премії, ні медичне страхування, ні інші заохочувальні бонуси.
Покоління за бортом
Переважна частина людей віком 35-40 років втрачають роботу саме у такий спосіб. «Залишати молодих людей поза сферою роботи на тривалий час – це не лише проблема молодих людей та їхніх родин. Це також проблема наступних поколінь та тих осіб, які нині працюють і підуть на пенсію. Якщо ці вже не дуже молоді особи не роблять внесків до системи соціального забезпечення, не заробляють робочого стажу і не мають досвіду забезпечувати себе і свою родину, це призводить до збільшення державного боргу країни», – коментує ситуацію Еміліяно Мандроне, економіст і фахівець з проблем безробіття.
Серед італійських політиків не бракує ідей щодо реформування ринку праці. Йдеться про скасування відмінності між тимчасовими і постійними трудовими угодами із соціальними гарантіями для всіх категорій працівників; зменшення податків для молодих робітників із місячною зарплатою у тисячу євро або скорочення податкових ставок для підприємств, які беруть їх на роботу. Однак усі урядові постанови, ухвалені досі, лише загострили феномен робочої нестабільності або ж повної незайнятості серед молодого населення.
Так в Італії ціле покоління опиняється за бортом соціально-економічного життя: вони не народжують дітей, сидять вдома і спустошують родинну спадщину. При цьому країна несе тягар величезного державного боргу за умов кволого економічного зростання.
