Історія 36-річного Мауріціо мало чим відрізняється від тисяч його ровесників, яких в Італії називають «загубленим поколінням». Політолог за фахом, він 15 років працює журналістом-стажером за тимчасовим контрактом. Щомісяця отримує максимум 400 євро.
П’ять років Мауріціо зустрічається з дівчиною, але шлюб для них – недосяжна мрія.
«Ми й досі з моєю дівчиною живемо окремо, – бідкається він, – не наважуємося одружитися, бо все ще потребуємо підтримки батьків. На жаль, за оренду моєї квартири, навіть за інтернет досі платять мої батьки».
Економічний і соціальний застій
Багатьом італійцям через тимчасову роботу та економічні труднощі найчастіше доводиться відкладати або ж взагалі перекреслювати плани на одруження. При цьому таким, як Мауріціо, годі сподіватися на підтримку держави, бо в Італії практично відсутні соціальні проекти, які б фінансово допомагали молодим сім’ям і заохочували їх до народження дітей.
Згідно з офіційною статистикою, третина молодих людей (15–24 роки) в країні – безробітні. Це один з найгірших показників у Європі.
Чотири мільйони громадян працюють на тимчасових умовах із середньою зарплатою 1000 євро на місяць. Цієї суми ледь вистачить на оренду двокімнатної квартири в столиці.
«Коли соціальна роль молодих людей дуже залежить від ресурсів їхніх родин, тоді соціальна система країни в цілому стає застійною, немобільною, – зазначає демограф Алессандро Росіна. – Італійські юнаки й дівчата змушені відчувати себе більше дітьми, ніж громадянами, тож просять допомоги у батьків, тоді як в інших країнах Європи молодь користується правом на отримання фінансової підтримки від держави».
Через величезний державний борг країна неспроможна інвестувати у молодіжні програми. Поза цим, італійський політичний клас геронтократів мало зацікавлений у змінах, бо ж не хочеться втрачати власних привілеїв.
Страх розлучення
У той час, коли рідшають одруження, паралельно рекордними темпами частішають розлучення. А розлучення в Італії – затяжний і недешевий процес, після якого один із членів подружжя, переважно чоловік, майже приречений на злидні.
Адвокат із сімейного права Маретта Скока передбачає, що допоки розлучення будуть такими тривалими і коштовними, то одружуватиметься чимдалі менше людей.
Через побоювання, що сімейний союз виявиться невдалим, все більше пар обирають співжиття без офіційного оформлення стосунків. На сьогодні у громадянських шлюбах живуть майже 2 мільйони італійців. Щороку в цих сім’ях народжуються 100 тисяч дітей.
Краще бути одному, ніж удвох?
Але згадані фактори не є вирішальними у шлюбних питаннях. На думку Марії Доссетті, юриста й автора книжок про проблеми сім’ї, глибинна причина «кризи шлюбу» криється в культурі останнього десятиліття, яка сконцентрована на «індивідуальному добробуті».
«Сьогодні модно почуватися комфортно індивідуально, – продовжує Доссетті, – а шлюб передбачає обов’язки перед іншим, тому це відлякує, бо ризикує погіршити персональний добробут людини».
До того ж, як зазначають соціологи, у суспільстві, навіть з боку церкви, бракує належного виховання сімейних цінностей. Серед молоді слід плекати поняття шлюбу не як проблеми, а як можливості того, що в парі жити краще.
П’ять років Мауріціо зустрічається з дівчиною, але шлюб для них – недосяжна мрія.
«Ми й досі з моєю дівчиною живемо окремо, – бідкається він, – не наважуємося одружитися, бо все ще потребуємо підтримки батьків. На жаль, за оренду моєї квартири, навіть за інтернет досі платять мої батьки».
Економічний і соціальний застій
Багатьом італійцям через тимчасову роботу та економічні труднощі найчастіше доводиться відкладати або ж взагалі перекреслювати плани на одруження. При цьому таким, як Мауріціо, годі сподіватися на підтримку держави, бо в Італії практично відсутні соціальні проекти, які б фінансово допомагали молодим сім’ям і заохочували їх до народження дітей.
Згідно з офіційною статистикою, третина молодих людей (15–24 роки) в країні – безробітні. Це один з найгірших показників у Європі.
Чотири мільйони громадян працюють на тимчасових умовах із середньою зарплатою 1000 євро на місяць. Цієї суми ледь вистачить на оренду двокімнатної квартири в столиці.
«Коли соціальна роль молодих людей дуже залежить від ресурсів їхніх родин, тоді соціальна система країни в цілому стає застійною, немобільною, – зазначає демограф Алессандро Росіна. – Італійські юнаки й дівчата змушені відчувати себе більше дітьми, ніж громадянами, тож просять допомоги у батьків, тоді як в інших країнах Європи молодь користується правом на отримання фінансової підтримки від держави».
Через величезний державний борг країна неспроможна інвестувати у молодіжні програми. Поза цим, італійський політичний клас геронтократів мало зацікавлений у змінах, бо ж не хочеться втрачати власних привілеїв.
Страх розлучення
У той час, коли рідшають одруження, паралельно рекордними темпами частішають розлучення. А розлучення в Італії – затяжний і недешевий процес, після якого один із членів подружжя, переважно чоловік, майже приречений на злидні.
Адвокат із сімейного права Маретта Скока передбачає, що допоки розлучення будуть такими тривалими і коштовними, то одружуватиметься чимдалі менше людей.
Через побоювання, що сімейний союз виявиться невдалим, все більше пар обирають співжиття без офіційного оформлення стосунків. На сьогодні у громадянських шлюбах живуть майже 2 мільйони італійців. Щороку в цих сім’ях народжуються 100 тисяч дітей.
Краще бути одному, ніж удвох?
Але згадані фактори не є вирішальними у шлюбних питаннях. На думку Марії Доссетті, юриста й автора книжок про проблеми сім’ї, глибинна причина «кризи шлюбу» криється в культурі останнього десятиліття, яка сконцентрована на «індивідуальному добробуті».
«Сьогодні модно почуватися комфортно індивідуально, – продовжує Доссетті, – а шлюб передбачає обов’язки перед іншим, тому це відлякує, бо ризикує погіршити персональний добробут людини».
До того ж, як зазначають соціологи, у суспільстві, навіть з боку церкви, бракує належного виховання сімейних цінностей. Серед молоді слід плекати поняття шлюбу не як проблеми, а як можливості того, що в парі жити краще.
