– Український уряд розпочав модернізацію газотранспортної системи. На Вашу думку, чи зможе оновлена, а отже – більш надійна газотранспортна система стати аргументом проти будівництва обхідних газопроводів, наприклад, «Південного потоку»?
– Звісно, модернізація вітається, адже газотранспортна система – це складова інфраструктури, і якщо на це знайшли кошти, не можна від таких намірів відмовлятися. Що стосується диверсифікації шляхів транзиту: імовірно, що вже наступного року презентуватимуть перші досягнення «Північного потоку». Тим часом це єдиний новий газопровід в обхід України, всі інші залишаються у далекій перспективі.
Я чув переконання багатьох українських політиків, мовляв, модернізація української ГТС стане альтернативою намірам збудувати «Південний потік». Проте важливо зрозуміти, що проблема полягає не у прагненнях тієї чи іншої сторони так званого «газового процесу» прокласти обхідний шлях. Проблема в тому, що будь-які домовленості в рамках цього процесу залишаються двосторонніми – тобто між Україною та Росією. А зараз важлива тісна тристороння співпраця – між Україною, Росією та Євросоюзом, яка б гарантувала довгостроковість усіх укладених домовленостей.
– У своїх статтях Ви якраз і наголошуєте на важливості тристоронньої співпраці у газовому процесі. Чому нині така співпраця не складається?
– За попереднього українського Президента відносини між Україною та Росією дуже погіршилися. Але змінилася влада – і було заявлено про намір поглянути на питання транзиту з нової точки зору.
Я особисто був дуже вражений, що на момент, коли звучали такі заяви, Єврокомісія, яка незадовго до того не раз обговорювала питання транзиту з Україною, ніяк не відреагувала. А це було вкрай важливо – зібратися представникам трьох сторін та обговорити це питання. Єврокомісія, з невідомих для мене причин, втратила можливість взяти участь у такому полілозі. Складається враження, що європейська сторона зацікавлена у переговорах із Україною лише в тому разі, якщо такі переговори відбуваються без Росії.
– Одним із актуальних питань європейського енергетичного сектору лишається розвиток альтернативних джерел енергії. Наскільки успішним є наразі цей процес і чи спроможна Україна долучитися до нього?
– Україна має унікальні можливості розвиватися в кількох напрямках. Це і виробництво біогазу, і запуск, наприклад, вітрових електростанцій. Проте такі розробки потребують значних фінансових вливань, і це, мабуть, найбільша проблема.
З іншого боку, сфера, в якій Україна може зробити неабиякі досягнення, – це енергозбереження. Нині енергоресурси використовуються неефективно: це проблема всіх колишніх радянських республік, де використовується оснащення, вироблене понад півстоліття тому. Україна може досягти значного поступу, якщо візьметься за модернізацію енергосфери і зосередиться на питаннях енергозбереження. Це, зокрема, допоможе суттєво зменшити залежність України від російського газу.
– Звісно, модернізація вітається, адже газотранспортна система – це складова інфраструктури, і якщо на це знайшли кошти, не можна від таких намірів відмовлятися. Що стосується диверсифікації шляхів транзиту: імовірно, що вже наступного року презентуватимуть перші досягнення «Північного потоку». Тим часом це єдиний новий газопровід в обхід України, всі інші залишаються у далекій перспективі.
Я чув переконання багатьох українських політиків, мовляв, модернізація української ГТС стане альтернативою намірам збудувати «Південний потік». Проте важливо зрозуміти, що проблема полягає не у прагненнях тієї чи іншої сторони так званого «газового процесу» прокласти обхідний шлях. Проблема в тому, що будь-які домовленості в рамках цього процесу залишаються двосторонніми – тобто між Україною та Росією. А зараз важлива тісна тристороння співпраця – між Україною, Росією та Євросоюзом, яка б гарантувала довгостроковість усіх укладених домовленостей.
– У своїх статтях Ви якраз і наголошуєте на важливості тристоронньої співпраці у газовому процесі. Чому нині така співпраця не складається?
– За попереднього українського Президента відносини між Україною та Росією дуже погіршилися. Але змінилася влада – і було заявлено про намір поглянути на питання транзиту з нової точки зору.
Я особисто був дуже вражений, що на момент, коли звучали такі заяви, Єврокомісія, яка незадовго до того не раз обговорювала питання транзиту з Україною, ніяк не відреагувала. А це було вкрай важливо – зібратися представникам трьох сторін та обговорити це питання. Єврокомісія, з невідомих для мене причин, втратила можливість взяти участь у такому полілозі. Складається враження, що європейська сторона зацікавлена у переговорах із Україною лише в тому разі, якщо такі переговори відбуваються без Росії.
– Одним із актуальних питань європейського енергетичного сектору лишається розвиток альтернативних джерел енергії. Наскільки успішним є наразі цей процес і чи спроможна Україна долучитися до нього?
– Україна має унікальні можливості розвиватися в кількох напрямках. Це і виробництво біогазу, і запуск, наприклад, вітрових електростанцій. Проте такі розробки потребують значних фінансових вливань, і це, мабуть, найбільша проблема.
З іншого боку, сфера, в якій Україна може зробити неабиякі досягнення, – це енергозбереження. Нині енергоресурси використовуються неефективно: це проблема всіх колишніх радянських республік, де використовується оснащення, вироблене понад півстоліття тому. Україна може досягти значного поступу, якщо візьметься за модернізацію енергосфери і зосередиться на питаннях енергозбереження. Це, зокрема, допоможе суттєво зменшити залежність України від російського газу.
