Для Білорусі потреба транзиту нафти українською територією виникла цього року. Вона пов’язана із погіршенням умов імпорту Білоруссю російської сировини. З цього року Росія запровадила для Білорусі експортне мито на свою нафту та нафтопродукти, відповідно російська нафта значно подорожчала, і її переробка стала невигідна для Білорусі.
Протягом дев’яти місяців цього року Білорусь скоротила імпорт нафти з Росії у 1,7 раза – із 16,2 до 9,4 мільйона тонн. Цим втраченим обсягам енергоносіїв потрібно було шукати заміну – і президент Лукашенко знайшов її у нафті з далекої Венесуели.
Нещодавно Білорусь підписала угоду з Венесуелою про імпорт 30 мільйонів тонн нафти протягом трьох найближчих років. Доставляти цю нафту Білорусь почала транзитом через порти України і Балтики й далі залізничним транспортом. Але постачання трубопроводом є значно дешевшим. Тому Білорусь і звернулася до України з пропозицією задіяти для цього проекту нафтопровід «Одеса-Броди».
Але неможливо сказати, що вже сьогодні-завтра Україна помпуватиме через нафтопровід до Білорусі венесуельську нафту.
Це викликає певну іронію, але для того, щоб продемонструвати якусь незалежність Білорусі від російських енергоносіїв, купили все ж російську нафту. Для першої спроби використання трубопроводу «Одеса-Броди» було обрано нафту марки Urals, яку Білоруська нафтова компанія закупила у Новоросійську на умовах «своп», тобто заміни. Це можна пояснити двома причинами, по-перше, саме сьогодні венесуельського танкера з нафтою для Білорусі в Одеському порту немає, а дату для подібного тренування обрали заздалегідь. По-друге, частину шляху з Одеси до Мозиря нафта йде гілкою нафтопроводу «Дружба», який також використовується російською кампанією «Транснефть» для експорту на Захід. І це, очевидно, потрібно було узгодити з російською компанією, яка не була проти своєї марки Urals у трубопроводі, який вона теж використовує.
Венесуельська нафта для Білорусі дорожча від російської?
Таким чином, нинішній експеримент має показати, що технічні можливості для перекачки нафтопроводом «Одеса-Броди» венесуельської нафти для Білорусі є. Але залишаються питання щодо логістики та організаційних проблем, стосовно того, чи не буде Росія далі робити перешкоди цьому проектові, а також щодо економічної ефективності всього проекту постачань нафти з Америки до Білорусі.
Подробиці цього проекту залишаються комерційною таємницею, є певні натяки, що Уго Чавес таким чином підтримує свого друга Олександра Лукашенка. Але навіть ціна нафти залишається незрозумілою. Національний статистичний комітет Білорусі вчора повідомив, що за травень-вересень Білорусь отримала з Венесуели один мільйон тонн нафти за ціною 645 доларів за тонну. Це при тому, що російська нафта набагато дешевша. Російські джерела кажуть, що Білорусь платить за венесуельську нафту на 50 доларів більше, ніж за російську, включно із неприємним для Мінська експортним митом. І це робиться з принципу, щоб довести Росії, що Білорусь може знайти альтернативу російській нафті та показати народу, що чинний президент може впоратися з енергетичною проблемою в умовах тиску з Москви.
Важко сказати, чи дійсно тут Білорусь переплачує Венесуелі, чи використовуються якісь непрозорі корупційні схеми. Треба також звернути увагу, що офіційний Мінськ поспішає з цим проектом до президентських виборів 19 грудня, і в цьому є елемент передвиборчого піару.
Протягом дев’яти місяців цього року Білорусь скоротила імпорт нафти з Росії у 1,7 раза – із 16,2 до 9,4 мільйона тонн. Цим втраченим обсягам енергоносіїв потрібно було шукати заміну – і президент Лукашенко знайшов її у нафті з далекої Венесуели.
Нещодавно Білорусь підписала угоду з Венесуелою про імпорт 30 мільйонів тонн нафти протягом трьох найближчих років. Доставляти цю нафту Білорусь почала транзитом через порти України і Балтики й далі залізничним транспортом. Але постачання трубопроводом є значно дешевшим. Тому Білорусь і звернулася до України з пропозицією задіяти для цього проекту нафтопровід «Одеса-Броди».
Але неможливо сказати, що вже сьогодні-завтра Україна помпуватиме через нафтопровід до Білорусі венесуельську нафту.
Це викликає певну іронію, але для того, щоб продемонструвати якусь незалежність Білорусі від російських енергоносіїв, купили все ж російську нафту. Для першої спроби використання трубопроводу «Одеса-Броди» було обрано нафту марки Urals, яку Білоруська нафтова компанія закупила у Новоросійську на умовах «своп», тобто заміни. Це можна пояснити двома причинами, по-перше, саме сьогодні венесуельського танкера з нафтою для Білорусі в Одеському порту немає, а дату для подібного тренування обрали заздалегідь. По-друге, частину шляху з Одеси до Мозиря нафта йде гілкою нафтопроводу «Дружба», який також використовується російською кампанією «Транснефть» для експорту на Захід. І це, очевидно, потрібно було узгодити з російською компанією, яка не була проти своєї марки Urals у трубопроводі, який вона теж використовує.
Венесуельська нафта для Білорусі дорожча від російської?
Таким чином, нинішній експеримент має показати, що технічні можливості для перекачки нафтопроводом «Одеса-Броди» венесуельської нафти для Білорусі є. Але залишаються питання щодо логістики та організаційних проблем, стосовно того, чи не буде Росія далі робити перешкоди цьому проектові, а також щодо економічної ефективності всього проекту постачань нафти з Америки до Білорусі.
Подробиці цього проекту залишаються комерційною таємницею, є певні натяки, що Уго Чавес таким чином підтримує свого друга Олександра Лукашенка. Але навіть ціна нафти залишається незрозумілою. Національний статистичний комітет Білорусі вчора повідомив, що за травень-вересень Білорусь отримала з Венесуели один мільйон тонн нафти за ціною 645 доларів за тонну. Це при тому, що російська нафта набагато дешевша. Російські джерела кажуть, що Білорусь платить за венесуельську нафту на 50 доларів більше, ніж за російську, включно із неприємним для Мінська експортним митом. І це робиться з принципу, щоб довести Росії, що Білорусь може знайти альтернативу російській нафті та показати народу, що чинний президент може впоратися з енергетичною проблемою в умовах тиску з Москви.
Важко сказати, чи дійсно тут Білорусь переплачує Венесуелі, чи використовуються якісь непрозорі корупційні схеми. Треба також звернути увагу, що офіційний Мінськ поспішає з цим проектом до президентських виборів 19 грудня, і в цьому є елемент передвиборчого піару.
