Минуло чверть століття з часу, коли Василь Стус покинув цей світ у табірному карцері невідомим для переважної більшості своїх співвітчизників, але від того не менш геніальним, перш за все у своїй моральній незламності перед жорсткими лещатами режиму. Пізніше, разом із відкриттям Стуса, з’явився міф його особи, міркує його син, письменник Дмитро Стус.
«Це створене й насаджене в окремих регіонах уявлення про Василя Стуса не як про поета, а як про людину дуже радикальних поглядів, яка нібито зневажала російську мову, негативно ставилась до неї. Посилене засобами масової інформації кліше викликало негативне ставлення до Стуса в східному регіоні. І люди реагують не на поета, не на людину, а ось на це кліше, яке їм нав’язали», – каже він.
Доцент Донецького національного університету Олег Соловей дослідив творчість Василя Стуса з точки зору етики. Донецька земля, на якій із двох років зростав і мужнів Василь Стус, передала йому яскравий характер і непокірну вдачу, яка вилилась у максималізм – у житті, творчості, боротьбі з режимом. Саме тому він є безпрецедентним феноменом навіть на тлі решти «шістдесятників», розмірковує вчений.
І нині дуже складно ідентифікувати Стуса з сучасним Донецьком (згадаймо, що його рідний Донецький національний університет, колишній Сталінський педагогічний інститут, не підтримав ініціативи громадської студентської організації «Поштовх» присвоїти університетові ім’я славетного земляка, героя України Василя Стуса), констатує дослідник.
Та це не є проблемою пам’яті про Стуса. Бо і в Україні, і в світі поета все більше впізнають завдяки численним перекладам, розповідає професор Ягеллонського та Острозького університетів Ярослав Поліщук.
«Можна відзначити такі хвилі сприйняття Стуса: кінець 80-х – початок 90-х років (тоді Стуса сприймали у контексті української Незалежності як чогось незрозумілого, феноменального – з’явилися перші, найбільш відомі переклади всіма європейськими мовами Стуса) і нині. Сьогодні це сприймається більш спокійно, але, я б сказав, більш професійно. Адже з’явилися перекладені книги, на досить високому рівні, поза Україною – іншими мовами. Стус уже не потребує примірки як український патріот. Бо його сприймають як поета передовсім високого рангу, якого можна сміливо ставити в ряд інших європейських поетів 20 століття», – розповідає дослідник.
«Феномен Стуса – це Любов»
Кожен його рядок сприймається через призму часу з болісним стисканням серця. Письменник і шевченківський лауреат Василь Герасим’юк присвятив чергове дослідження творчості Василя Стуса єдиному його віршеві «Сьогодні. Сьогодні літак відлітає». Знакова поезія написана у найважчий для поета час – коли він домігся, змушений застосувати голодування, відвідати смертельно хворого батька.
Через кілька днів, попередньо протримавши поета в камері попереднього ув’язнення, влада дала добро на його від’їзд. Усю дорогу – від Усть-Омчуга до Донецька – його супроводжували шпигуни, а в батьківському домі перед приїздом був проведений несанкціонований обшук. Поет устиг попрощатися з батьком, останніми словами якого були: «Сину, яка важка мені та ганьба…». Через кілька годин після зустрічі Семен Дем’янович Стус помер.
Василь Стус написав вірша, який до першої частини «Палімпсестів» увійшов за першим рядком: «Сьогодні прощальна пора настигає». Згодом вірш кілька разів був переписаний і не увійшов до збірки «Палімпсести». Тим часом Василь Герасим’юк, досліджуючи цю поезію, доводить: навіть у моменти найбільшої граничної концентрації і напруги поет міг донести ті істини й прозріння, які розширюють і поглиблюють людську свідомість і філософію життя.
У привітанні конференції Марка Павлишина, професора університету імені Монаша в австралійському Мельбурні, йдеться про те, що з позицій поза Україною Стус сприймається як постать універсальна, яка органічно вписується в культурний світ сьогодення. Марк Павлишин свого часу зініціював видання творів Василя Стуса та його переклади англійською мовою та зорганізував конференцію під назвою «Стус як текст».
«Стус не просто витримує рівень уваги до нього – він вимагає його, – пише Марко Павлишин, – адже Стус – поет незвичайної оригінальності, філософського наповнення, мовної новизни. У творчості років ув’язнення і заслання він дав світові поезії рідкісної інтенсивності та сили… Стус – людина рідкісної духовної культури, громадянин людства та ідеальної України, в якій національне невід’ємне від загальнолюдського».
Феномен Стуса – це любов, каже його син, викладач Острозької академії Дмитро Стус: «Насправді ми знаємо, ким ми є насправді – в нас більше недоліків, ніж достоїнств, більше поразок, ніж перемог. Але, попри ці знання, коли ти любиш – то робиш, якщо хочете, чин задля свого народу, який не тільки, скажімо, про це не знає, а й іноді у вигляді наглядачів або ж чиновників виявляє до тебе, може, найбільшу жорстокість чи зверхність, створює неможливі умови життя твоїй родині чи не приймає тебе на роботу. Усвідомлювати це все і, попри це, робити щось для своїх людей – це і є, з моєї точки зору, феноменом. Переступити через власну образу, власний біль, власні амбіції – заради Любові».
