Віра Роїк народилася 25 квітня 1911 року в місті Лубни Полтавської області в родині Сергія Сосюрка і Лідії Сосюрко-Яворської. Батьки були освіченими людьми, приятелювали і часто приймали в своєму полтавському помешканні Антона Макаренка, Панаса Мирного та їхнього далекого родича Володимира Короленка, який потім став хрещеним Віри.
Вишивати почала з раннього дитинства і, як розповідала мені кілька років тому, саме вишивки допомогли вижити їй з маленьким сином і старенькою матір’ю під час війни та окупації. У перші місяці лихоліття вона потрапила під бомбардування, отримала контузію і важкі переломи кісток. Майже два роки була прикута до ліжка, але виміняні на хліб та інші продукти вишивки врятували її та родину від голодної смерті.
Інвалідність не стала на перешкоді вишивальному таланту Віри Роїк. У 1952 році вона переїхала до Криму і саме тут її талант художниці і педагога розкрився в повній мірі. За визнанням мистецтвознавців, Віра Роїк створила справжню кримську школу української вишивки.
Її роботи прикрашають експозиції чотирьох десятків музеїв світу. Майстриня брала участь у понад 200 колективних виставках і майже півтори сотні персональних. Виставкову діяльність вона продовжувала ледь не до останніх днів свого життя, сама їздила зі своїми творами всією Україною і за кордон.
Мріяла про створення у Сімферополі музею української вишивки
Своє вміння Віра Роїк передала внучці Аліні і правнучці Юлі, у 60-ті створила Музей народної творчості Криму, а в 2006 році ініціювала заснування Міжнародної премії у сфері народного мистецтва свого імені.
Ще мріяла про створення у Сімферополі музею української вишивки, неодноразово зверталася з цією пропозицією і проханням до кримської і сімферопольської влади. У відповідь чула лише обіцянки. Востаннє сімферопольський мер гарантував виділення приміщення під музей у квітні нинішнього року, коли вітав Віру Роїк із 99-літтям.
Останній місяць вона важко хворіла. Попри це цікавилася суспільним життям, обговорювала із сином Вадимом плани майбутніх виставок і поїздок. 3 жовтня 2010 року близько 16 години дня її серце зупинилося…
«Люблю бувати на морі, особливо коли воно штормить. Важкі вали розбиваються об берег міріадами бризок. Хвилі квапляться наздогнати одна одну, але їм це ніколи не вдається. Таке й моє життя: стараюся бути на гребені хвилі й не допустити, щоб стихія мене зім’яла», – написала Віра Роїк у своїй книзі «Мелодії на полотні». Все життя вона боролася і творила, й у пам’яті людей залишиться Незламною Майстринею.
Вишивати почала з раннього дитинства і, як розповідала мені кілька років тому, саме вишивки допомогли вижити їй з маленьким сином і старенькою матір’ю під час війни та окупації. У перші місяці лихоліття вона потрапила під бомбардування, отримала контузію і важкі переломи кісток. Майже два роки була прикута до ліжка, але виміняні на хліб та інші продукти вишивки врятували її та родину від голодної смерті.
Інвалідність не стала на перешкоді вишивальному таланту Віри Роїк. У 1952 році вона переїхала до Криму і саме тут її талант художниці і педагога розкрився в повній мірі. За визнанням мистецтвознавців, Віра Роїк створила справжню кримську школу української вишивки.
Її роботи прикрашають експозиції чотирьох десятків музеїв світу. Майстриня брала участь у понад 200 колективних виставках і майже півтори сотні персональних. Виставкову діяльність вона продовжувала ледь не до останніх днів свого життя, сама їздила зі своїми творами всією Україною і за кордон.
Мріяла про створення у Сімферополі музею української вишивки
Своє вміння Віра Роїк передала внучці Аліні і правнучці Юлі, у 60-ті створила Музей народної творчості Криму, а в 2006 році ініціювала заснування Міжнародної премії у сфері народного мистецтва свого імені.
Ще мріяла про створення у Сімферополі музею української вишивки, неодноразово зверталася з цією пропозицією і проханням до кримської і сімферопольської влади. У відповідь чула лише обіцянки. Востаннє сімферопольський мер гарантував виділення приміщення під музей у квітні нинішнього року, коли вітав Віру Роїк із 99-літтям.
Останній місяць вона важко хворіла. Попри це цікавилася суспільним життям, обговорювала із сином Вадимом плани майбутніх виставок і поїздок. 3 жовтня 2010 року близько 16 години дня її серце зупинилося…
«Люблю бувати на морі, особливо коли воно штормить. Важкі вали розбиваються об берег міріадами бризок. Хвилі квапляться наздогнати одна одну, але їм це ніколи не вдається. Таке й моє життя: стараюся бути на гребені хвилі й не допустити, щоб стихія мене зім’яла», – написала Віра Роїк у своїй книзі «Мелодії на полотні». Все життя вона боролася і творила, й у пам’яті людей залишиться Незламною Майстринею.
