Вишиті сорочки, вишиті сердаки, рушники, кептарики і навіть вишиті шкарпетки. На сторінках альбому зібрали зразки вишивки переважно 20-го століття з усієї Гуцульщини. Крім цього, до нього включили старовинні фотографії та опис традицій гуцулів. У книжці переплелася історія вишивки з історією народу.
Ідея проекту народилася під час подорожі колишнього посла Франції Жан-Поля Везіана та його дружини Елен Везіан до Космача два роки тому.
Елен Везіан, дружина колишнього посла Франції Жан-Поля Везіана, та Директор французького культурного центру Матьє Арден «Мене вразила витонченість та палітра кольорів гуцульських вишивок, – каже Елен Везіан. – Мер Космача запропонував зробити книжку, щоб зберегти цю традицію та зразки унікальних робіт. Я була зворушена його бажанням зберегти цей спадок, який помалу зникає».
Пізніше Елен Везіан не раз поверталася до Карпат, щоб допомогти у підготовці альбому та відборі вишивок. Крім того, подружжя посла шукало охочих фінансувати альбом.
Директор французького культурного центру Матьє Арден розповідає, що видання частково оплатили спонсори, частково – видавництво «Родовід», посольство Франції та французький культурний центр (ФКЦ). Цей проект з’явився від звичайного захоплення вишивкою, а на меті має масштабніше завдання – зберегти культурне надбання.
Матьє Арден каже, що особисто для нього гуцульська вишивка – це в першу чергу традиція, яка присутня в щоденному житті. «Навіть сьогодні, коли ми приїздимо в гори, – розповідає директор ФКЦ, – ми бачимо, що гуцули дуже близькі до своїх звичаїв. Не знаю, чи ще довго так триватиме, адже глобалізація крок за кроком стирає традиції».
Глибока і давня символіка
З іншого боку, Матьє Ардена цікавить символіка. Гуцули України ділять її з Румунією та Польщею. Крім того, певні мотиви прийшли до Карпат із Півдня – з Кавказу, Туреччини, зауважує француз. Отже, на Гуцульщині є ще той синкретизм і символіка, котрі передаються вже століттями, каже директор ФКЦ.
Через зображення та символи вишивки можна дізнатися про суспільство і природу краю, де вона була зроблена, впевнений Матьє Арден. Завдяки фотоальбому «Гуцульська вишивка» французи зможуть відкрити для себе карпатську природу та квіти.
Олена Никорак iз Львівського інституту народознавстваВпродовж двох років над книжкою працювала і Олена Никорак із Львівського інституту народознавства НАН України. Вона відповідала за наукову частину проекту. «Найскладніше було підібрати твори, – розповідає мистецтвознавець, – тому що було дуже багато гарних речей і хотілося відібрати найтиповіше. Ми представили не тільки вишиті сорочки, але й інші експонати, які теж є вишивкою: чоловічі штани «ґачі», навіть капці – «онучі», які взувають у постоли».
Команда 5 авторів, які працювали над текстами книжки, описали різні види і техніки вишивки, бо, крім відомих хрестика і низинки, є ще техніки мережки на Гуцульщині, і інші дуже складні техніки, які вже призабулися. «І хотілося показати всю красу гуцульського мистецтва, яке зачаровує», – зауважує Олена Никорак.
Ложка дьогтю
Вона задоволена, бо завдяки перекладам книжки на англійську та французьку є можливість донести українську культуру іноземцям. Щоправда, Олена Никорак шкодує, що до книжки потрапили не всі експонати.
Також їй сумно, «що французьке посольство звертає увагу на цю красу, а наша держава – не звертає, і взагалі не виділяє грошей на популяризацію нашого народного мистецтва». Мистецтвознавцю боляче, коли на різні шоу виділяються шалені суми, а на справжню культуру – на жаль, не дають ніяких грошей.
«Гуцульська вишивка» – академічне дослідження, але завдяки оформленню та фотографіям француза українського походження Юрія Білака, воно сприймається легко, як добре ілюстрований альбом. Щоправда, тираж цієї книги невеликий – 2000 примірників трьома мовами.
Ідея проекту народилася під час подорожі колишнього посла Франції Жан-Поля Везіана та його дружини Елен Везіан до Космача два роки тому.
Пізніше Елен Везіан не раз поверталася до Карпат, щоб допомогти у підготовці альбому та відборі вишивок. Крім того, подружжя посла шукало охочих фінансувати альбом.
Директор французького культурного центру Матьє Арден розповідає, що видання частково оплатили спонсори, частково – видавництво «Родовід», посольство Франції та французький культурний центр (ФКЦ). Цей проект з’явився від звичайного захоплення вишивкою, а на меті має масштабніше завдання – зберегти культурне надбання.
Матьє Арден каже, що особисто для нього гуцульська вишивка – це в першу чергу традиція, яка присутня в щоденному житті. «Навіть сьогодні, коли ми приїздимо в гори, – розповідає директор ФКЦ, – ми бачимо, що гуцули дуже близькі до своїх звичаїв. Не знаю, чи ще довго так триватиме, адже глобалізація крок за кроком стирає традиції».
Глибока і давня символіка
З іншого боку, Матьє Ардена цікавить символіка. Гуцули України ділять її з Румунією та Польщею. Крім того, певні мотиви прийшли до Карпат із Півдня – з Кавказу, Туреччини, зауважує француз. Отже, на Гуцульщині є ще той синкретизм і символіка, котрі передаються вже століттями, каже директор ФКЦ.
Через зображення та символи вишивки можна дізнатися про суспільство і природу краю, де вона була зроблена, впевнений Матьє Арден. Завдяки фотоальбому «Гуцульська вишивка» французи зможуть відкрити для себе карпатську природу та квіти.
Команда 5 авторів, які працювали над текстами книжки, описали різні види і техніки вишивки, бо, крім відомих хрестика і низинки, є ще техніки мережки на Гуцульщині, і інші дуже складні техніки, які вже призабулися. «І хотілося показати всю красу гуцульського мистецтва, яке зачаровує», – зауважує Олена Никорак.
Ложка дьогтю
Вона задоволена, бо завдяки перекладам книжки на англійську та французьку є можливість донести українську культуру іноземцям. Щоправда, Олена Никорак шкодує, що до книжки потрапили не всі експонати.
Також їй сумно, «що французьке посольство звертає увагу на цю красу, а наша держава – не звертає, і взагалі не виділяє грошей на популяризацію нашого народного мистецтва». Мистецтвознавцю боляче, коли на різні шоу виділяються шалені суми, а на справжню культуру – на жаль, не дають ніяких грошей.
«Гуцульська вишивка» – академічне дослідження, але завдяки оформленню та фотографіям француза українського походження Юрія Білака, воно сприймається легко, як добре ілюстрований альбом. Щоправда, тираж цієї книги невеликий – 2000 примірників трьома мовами.
