У переддень столітнього ювілею отець Дмитро Блажейовський почувається енергійним, бадьорим, вирізняється доброю пам’яттю і аналітичним мисленням. Він запросив на розмову у свій музей вишиваної ікони та образа у Львові, де експонуються сотні його вражаючих творінь.
Доктора Блажейовського називають радикальним високоосвіченим науковцем, його правдиве слово далеко не усім до вподоби, зокрема, й духовенству.
«Я не бачу, що щось є добре в Україні. Росія тут здійснює свій план захоплення і руйнування. В Україні загальний застій усього національного, економічного, політичного і церковного життя в усіх ділянках. А українці не мають ідентичності, тому й голосували за Януковича, який не визнає українськості. Я не бачу політиків в Україні. Ми виховуємо нині бізнесменів у політиці, у церкві, – говорить отець Дмитро. – Люди не знають своєї історії, священики не читають книжок. Перші священики позахоплювали в Галичині по кілька парафій і не хочуть ділити, бо це була б для них економічна втрата. А в Азії та Сибіру бракує священиків, і нема кому туди поїхати».
Вишивка вирізняє українців у світі
Отець Дмитро Блажейовський народився на Лемківщині, навчався у Празі, звідки пішки пішов на прощу у Рим. Там залишився і вступив у семінарію. На високому рівні молодий отець захистив дві докторські праці. А потім його направили на священичу роботу у США, де він жив і працював 27 років. В Америці отець Блажейовський збудував кілька храмів, створив парафії, а ночами ще й фізично трудився, щоб заробити гроші на повернення у Рим, щоб там займатись науковою діяльністю, працювати з церковними архівами.
У 1973 році його мрія здійснилась. За власні заощаджені гроші священик писав і видав майже півсотню книг із церковної історії, історії України, державотворення, педагогіки. У Римі у 63 роки він почав вишивати ікони.
«Я почав вишивати, щоб вижити, вишивав і продавав свої образи. Є мої ікони в Лурді, по всьому світі. Я завжди у житті хотів поліпшити вишивку, популяризувати її, щоб люди тримались цієї культури. Мало нині вишивають, і дуже шкода. Скрізь по трохи в Україні лишилось людей, які добре вишивають. Але це не масове явище», – каже він.
Саме українська вишивка вирізняє українців із-поміж усіх інших народів, є національною ідентичністю, наголошує отець Блажейовський. Він видав альбоми взорів українських релігійних вишивок, щоб українці могли вчитися вишивати, бо вважає, що у кожній українській хаті має бути вишивана ікона.
«У нас мають бути вишиті ікони, нехай у Росії малюють, а ми маємо вишивати, бо це наше, і тому треба це підтримувати. Ми тим і різнимось, бо такої вишивки у світі, як у нас, я ніде не зустрічав. Трохи є в румунів, індіанів, але то не те. Тризуб, Шевченко, Франко, вишивана ікона – це те, що має бути в українській хаті, на цьому потрібно виховувати дітей. Адже родина формує дитя», – наголошує священик.
Неосвіченість і брак виховання – біда українців
Гострі і справедливі оцінки минулих, сучасних подій та висловлювання отця Блажейовського багатьом церковним і світським особам не вельми до вподоби. Він тримався завжди окремо і самотньо від церковної касти. Отець ніколи свої думки не загортає «у кольорові папірці», бо усе життя боровся за власну незалежність, яку так вимагала його внутрішня свобода. А допомагала йому постійно праця. Нині отець доктор Блажейовський уже не вишиває, бо очі уже слабкі, каже, не такі добрі, але пише.
До 100-літнього ювілею вийшла праця священика «Мої рефлексії щодо проблем минулого, сучасного, майбутнього України». Це актуальні і доволі радикальні, але водночас обґрунтовані фактами і аналізом думки отця про стан подій в Україні. Він постійно наголошує, що найбільша біда нинішньої ситуації в Україні – в неосвіченості людей, які не знають і не цікавляться своєю історією, не читають, не займаються вихованням дітей. А найважливіше, каже він, саме до 8 років закласти дитині національну ідентичність, навчити любові до книжки, до праці, до Церкви. Власне, байдужість і лінивство, навіть у ставленні до виховання дітей, заважають українцям розвиватись, залишили їх на «печерному рівні» – на таких проблемах акцентує увагу отець.
А ще він не оминає питання політичного протистояння в Україні, а в цьому, каже він, винні самі українці, які не дбають про свою державу, а тому дозволили розмножитися понад 100 різним партіям, 72 церквам, численним церковним діячам. Через недбалість Україна ніколи не мала справжнього українського провідника держави. І варто замислитись, пише отець, чому серед 40 мільйонів населення не знайшлось гідного кандидата на Президента, чому за майже 20 років незалежності українські професори не виховали ні одного українця, який би міг стати українським Президентом. І сам автор відповідає на ці свої роздуми, що бракує національної свідомості, а її потрібно виховувати змалку.
«Де є діти політиків, які були в Сибіру, упівців, як вони виховали своїх дітей, якщо ті не захищають їхніх ідей? Де ті політв’язні, які заховались і не пояснили людям, що відбувається на тих виборах Президента, що то за кандидати, чому поховались по хатах усі ці патріоти? Родичі не навчили своїх дітей шанувати своє», – каже він.
Отець Дмитро Блажейовський працює над наступною частиною своїх рефлексій про проблеми України. Адже не звик відпочивати, а 100 років, жартує, – нічого особливого у житті. «Нема часу на дурниці», – каже ювіляр.
Доктора Блажейовського називають радикальним високоосвіченим науковцем, його правдиве слово далеко не усім до вподоби, зокрема, й духовенству.
«Я не бачу, що щось є добре в Україні. Росія тут здійснює свій план захоплення і руйнування. В Україні загальний застій усього національного, економічного, політичного і церковного життя в усіх ділянках. А українці не мають ідентичності, тому й голосували за Януковича, який не визнає українськості. Я не бачу політиків в Україні. Ми виховуємо нині бізнесменів у політиці, у церкві, – говорить отець Дмитро. – Люди не знають своєї історії, священики не читають книжок. Перші священики позахоплювали в Галичині по кілька парафій і не хочуть ділити, бо це була б для них економічна втрата. А в Азії та Сибіру бракує священиків, і нема кому туди поїхати».
Вишивка вирізняє українців у світі
Отець Дмитро Блажейовський народився на Лемківщині, навчався у Празі, звідки пішки пішов на прощу у Рим. Там залишився і вступив у семінарію. На високому рівні молодий отець захистив дві докторські праці. А потім його направили на священичу роботу у США, де він жив і працював 27 років. В Америці отець Блажейовський збудував кілька храмів, створив парафії, а ночами ще й фізично трудився, щоб заробити гроші на повернення у Рим, щоб там займатись науковою діяльністю, працювати з церковними архівами.
У 1973 році його мрія здійснилась. За власні заощаджені гроші священик писав і видав майже півсотню книг із церковної історії, історії України, державотворення, педагогіки. У Римі у 63 роки він почав вишивати ікони.
«Я почав вишивати, щоб вижити, вишивав і продавав свої образи. Є мої ікони в Лурді, по всьому світі. Я завжди у житті хотів поліпшити вишивку, популяризувати її, щоб люди тримались цієї культури. Мало нині вишивають, і дуже шкода. Скрізь по трохи в Україні лишилось людей, які добре вишивають. Але це не масове явище», – каже він.
Саме українська вишивка вирізняє українців із-поміж усіх інших народів, є національною ідентичністю, наголошує отець Блажейовський. Він видав альбоми взорів українських релігійних вишивок, щоб українці могли вчитися вишивати, бо вважає, що у кожній українській хаті має бути вишивана ікона.
«У нас мають бути вишиті ікони, нехай у Росії малюють, а ми маємо вишивати, бо це наше, і тому треба це підтримувати. Ми тим і різнимось, бо такої вишивки у світі, як у нас, я ніде не зустрічав. Трохи є в румунів, індіанів, але то не те. Тризуб, Шевченко, Франко, вишивана ікона – це те, що має бути в українській хаті, на цьому потрібно виховувати дітей. Адже родина формує дитя», – наголошує священик.
Неосвіченість і брак виховання – біда українців
Гострі і справедливі оцінки минулих, сучасних подій та висловлювання отця Блажейовського багатьом церковним і світським особам не вельми до вподоби. Він тримався завжди окремо і самотньо від церковної касти. Отець ніколи свої думки не загортає «у кольорові папірці», бо усе життя боровся за власну незалежність, яку так вимагала його внутрішня свобода. А допомагала йому постійно праця. Нині отець доктор Блажейовський уже не вишиває, бо очі уже слабкі, каже, не такі добрі, але пише.
До 100-літнього ювілею вийшла праця священика «Мої рефлексії щодо проблем минулого, сучасного, майбутнього України». Це актуальні і доволі радикальні, але водночас обґрунтовані фактами і аналізом думки отця про стан подій в Україні. Він постійно наголошує, що найбільша біда нинішньої ситуації в Україні – в неосвіченості людей, які не знають і не цікавляться своєю історією, не читають, не займаються вихованням дітей. А найважливіше, каже він, саме до 8 років закласти дитині національну ідентичність, навчити любові до книжки, до праці, до Церкви. Власне, байдужість і лінивство, навіть у ставленні до виховання дітей, заважають українцям розвиватись, залишили їх на «печерному рівні» – на таких проблемах акцентує увагу отець.
А ще він не оминає питання політичного протистояння в Україні, а в цьому, каже він, винні самі українці, які не дбають про свою державу, а тому дозволили розмножитися понад 100 різним партіям, 72 церквам, численним церковним діячам. Через недбалість Україна ніколи не мала справжнього українського провідника держави. І варто замислитись, пише отець, чому серед 40 мільйонів населення не знайшлось гідного кандидата на Президента, чому за майже 20 років незалежності українські професори не виховали ні одного українця, який би міг стати українським Президентом. І сам автор відповідає на ці свої роздуми, що бракує національної свідомості, а її потрібно виховувати змалку.
«Де є діти політиків, які були в Сибіру, упівців, як вони виховали своїх дітей, якщо ті не захищають їхніх ідей? Де ті політв’язні, які заховались і не пояснили людям, що відбувається на тих виборах Президента, що то за кандидати, чому поховались по хатах усі ці патріоти? Родичі не навчили своїх дітей шанувати своє», – каже він.
Отець Дмитро Блажейовський працює над наступною частиною своїх рефлексій про проблеми України. Адже не звик відпочивати, а 100 років, жартує, – нічого особливого у житті. «Нема часу на дурниці», – каже ювіляр.
