– Хто вам запропонував очолити Інститут національної пам’яті?
– Кабінет Міністрів запропонував… Зрештою, з Прем’єр-міністром спілкувався, який офіційно запропонував мені цю посаду.
– Зараз коаліція посади розподіляє за квотами. Ви за чиєю квотою йшли?
– Я жодного стосунку до цього не маю. Чесно кажучи, не знаю, чи входить ця посада у квотний розпис. Думаю, що ні, але – не знаю. З коаліцією я справ не мав, запевняю.
– На Вашу думку, які зміни потрібні Інститутові національної пам’яті в його роботі?
– Зміни назрівають у зв’язку з тим, що змінюються люди, час іде і ставить якісь нові завдання. Якісь програми на сьогоднішній день уже виконані – треба йти далі, корегувати ці програми. І об’єктивні чинники тут відіграють якусь роль, і суб’єктивні.
– Останнім часом Інститут національної пам’яті багато уваги приділяв дослідженню Голодомору. Ви цей напрямок теж будете вести чи збираєтеся його згорнути і більше уваги приділяти, скажімо, темі Другої світової війни?
– Мені важко відповісти вам конкретно. Я, безперечно, маю свій погляд. Але я ще мало спілкувався зі співробітниками Інституту. Хотів би їхню точку зору почути і співставити зі своєю і потім уже вести предметну розмову. Якщо вести мову про голод 1932–1933 років – це величезна і невичерпна проблема. І тут треба шукати, що може Інститут національної пам’яті зробити конкретного. Знімати цю проблему ніхто не буде, бо не вправі цього робити. А щодо корегування підходів, то треба врахувати той рівень, який досягнутий на сьогоднішній день, ті можливості, які цей рівень відкриває, той реальний інтерес, який може бути виявлений споживачем, умовно кажучи, такої продукції. Ми повинні усвідомлено до цього підходити – як впливати на національну пам’ять через означену вами тему.
– А тема Другої Світової чи, як кажуть, Великої вітчизняної війни?
– До мого приходу – ось я тільки сьогодні займався питаннями фінансування заходів Інституту – там уже було це записано. Оскільки це рік ювілейний – 65-річчя закінчення війни, – там було записано, що до заходів віднести відзначення подій, дат і вшанування учасників війни. Дуже правильно колектив відреагував на це.
– Я не читав Ваших праць про Голодомор…
– А я їх і не писав.
– Але від Ваших колег-істориків чув, ніби Солдатенко каже, що Голодомор був платою за індустріалізацію та перемогу у Великій вітчизняній війні. Мовляв, якби не трагічний 1933-й, то не було б переможного 1945-го.
– Це трошки примітивно: чи ви передаєте, чи мої колеги-історики. Я написав одну статтю з цього приводу в газеті «Дзеркалі тижня» – «Голодний 33-й: суб’єктивні думки про об’єктивні процеси», де я намагався викласти свій погляд на процеси, які у значній мірі зумовили цю трагедію. Якщо це комусь не сподобалося – ну, це така справа. Історія – це поєднання об’єктивного із суб’єктивним. І коли, з моєї точки зору, почали превалювати лише суб’єктивні підходи, я схотів звернути увагу громадськості через шановану газету і до об’єктивних процесів. Це не виправдання. Я намагався звернути увагу читачів на те, що, крім суб’єктивного погляду, крім того, щоб пред’являти до когось претензії, більше того – лаяти когось і так далі, – давайте подивимося на об’єктивні процеси, які відбувалися в країні, а зовсім не для того, щоб звести до купи 1933-й і 1945 роки. Якщо це так кимось сприймається – я можу лише пожаліти, що люди не дуже добре вчиталися.
– Якою є Ваша думка з приводу того, чи був Голодомор геноцидом українського народу?
– Я не фахівець із цієї проблеми, хоча дотичність до неї мав – у 1989 році власною рукою виписував постанову ЦК Компартії України про голод 1932–1933 років і публікацію пов’язаних із цим архівних документів. Там розставлені акценти не лише ті, які я бачив, а всього колективу інституту Історії партії. Хочу звернути вашу увагу на назву – «Про голод 1932–33 років». Як людина, яка спеціально не займалася цією проблемою роками, але змушена була оволодіти нею достатньо глибоко, я дійшов висновку, що ця формула і на сьогоднішній день є виправданою. Оці дефініції, якими намагаються дошкульніше проти когось щось сказати, пред’явити претензії – вони значно менше важать супроти того, що сталося насправді. І досліджується часто не сутність процесу, скільки намагаються за допомогою якогось кліше когось поболючіше вдарити. Я не належу до тих, хто поділяє такі підходи.
