Раніше віце-прем’єр Володимир Семиноженко дав доручення вивчити питання подальшого функціонування Українського інституту національної пам'яті декільком міністерствам і заявив про намір особисто зустрітися з керівництвом інституту, дата такої зустрічі наразі не визначена.
За президентства Віктора Ющенка держава активно долучилася до формування історичної свідомості українців. Для цього в 2006 році був створений Український інститут національної пам'яті. Інститут не є науково-дослідною установою, це вищий орган державної влади, говорить Владислав Верстюк, заступник голови інституту.
«На інститут покладені такі завдання: посилення уваги суспільства до власної історії, поширення об'єктивної інформації про неї; реалізація державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам'яті; забезпечення всебічного вивчення етапів боротьби за відновлення державності України у XX столітті, в тому числі усіх форм репресій; здійснення комплексу заходів з увічнення пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, учасників національно-визвольної боротьби тощо», – зазначає пан Верстюк.
Крім того, інститут займається темами Голодомору 1932-33 років, Другої світової війни та національно-визвольного руху ХХ століття. Одним із останніх напрямків роботи установи було створення нової концепції історичної освіти в Україні. Головна ідея цієї концепції – деполітизація підручників історії, розповів Владислав Верстюк.
«Щоб не довелося кожні 5 років (коли відбувається ротація політичних сил, які приходять до влади) переписувати підручники, а це дуже значні державні кошти, ми пропонуємо якнайсильніше деполітизувати історію, поставити в центр історії не державу й не політичні інститути, а просту людину», – наголошує заступник голови Українського інституту національної пам'яті.
Інститут суспільству необхідний
За словами Верстюка, в більшості постсоціалістичних країн у свій час були створені аналогічні українському інститути національної пам’яті, особливо ж потужним є інститут пам’яті в Польщі. Однак, порівнювати ці дві установи не можна.
«Там масштаби зовсім інші – там 2000 співробітників, а в нас 43, там бюджет 10 мільйонів доларів, там 17 філіалів по воєводствах, архіви спецслужб передані в розпорядження інституту. Є навіть повноваження, пов’язані з люстрацією. Ми ж якимсь чином намагаємося координувати роботу гуманітарної сфери, підтримувати книговидавництво…», – зазначає Владислав Верстюк.
А історик Станіслав Кульчицький в інтерв’ю Радіо Свобода заявив, що такі інститути національної пам’яті просто необхідні. Вони існують, наприклад, в Ізраїлі чи Польщі, – у країнах, які найбільше постраждали впродовж 20 століття. «Інститут національної пам’яті України як транслятор історичного знання дуже потрібний Україні. І з такою думкою, він, звичайно, засновувався. Проведена велика наукова робота, велика організаційна робота, викинуто в інформаційний простір такий обсяг інформації, який буде вивчатися ще впродовж багатьох-багатьох років», – наголошує науковець.
Важливим аспектом діяльності інституту є інформування старшого покоління про історію України, зауважує Станіслав Кульчицький. А найбільшим досягненням, за його словами, є видання Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років.
За президентства Віктора Ющенка держава активно долучилася до формування історичної свідомості українців. Для цього в 2006 році був створений Український інститут національної пам'яті. Інститут не є науково-дослідною установою, це вищий орган державної влади, говорить Владислав Верстюк, заступник голови інституту.
«На інститут покладені такі завдання: посилення уваги суспільства до власної історії, поширення об'єктивної інформації про неї; реалізація державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам'яті; забезпечення всебічного вивчення етапів боротьби за відновлення державності України у XX столітті, в тому числі усіх форм репресій; здійснення комплексу заходів з увічнення пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, учасників національно-визвольної боротьби тощо», – зазначає пан Верстюк.
Крім того, інститут займається темами Голодомору 1932-33 років, Другої світової війни та національно-визвольного руху ХХ століття. Одним із останніх напрямків роботи установи було створення нової концепції історичної освіти в Україні. Головна ідея цієї концепції – деполітизація підручників історії, розповів Владислав Верстюк.
«Щоб не довелося кожні 5 років (коли відбувається ротація політичних сил, які приходять до влади) переписувати підручники, а це дуже значні державні кошти, ми пропонуємо якнайсильніше деполітизувати історію, поставити в центр історії не державу й не політичні інститути, а просту людину», – наголошує заступник голови Українського інституту національної пам'яті.
Інститут суспільству необхідний
За словами Верстюка, в більшості постсоціалістичних країн у свій час були створені аналогічні українському інститути національної пам’яті, особливо ж потужним є інститут пам’яті в Польщі. Однак, порівнювати ці дві установи не можна.
«Там масштаби зовсім інші – там 2000 співробітників, а в нас 43, там бюджет 10 мільйонів доларів, там 17 філіалів по воєводствах, архіви спецслужб передані в розпорядження інституту. Є навіть повноваження, пов’язані з люстрацією. Ми ж якимсь чином намагаємося координувати роботу гуманітарної сфери, підтримувати книговидавництво…», – зазначає Владислав Верстюк.
А історик Станіслав Кульчицький в інтерв’ю Радіо Свобода заявив, що такі інститути національної пам’яті просто необхідні. Вони існують, наприклад, в Ізраїлі чи Польщі, – у країнах, які найбільше постраждали впродовж 20 століття. «Інститут національної пам’яті України як транслятор історичного знання дуже потрібний Україні. І з такою думкою, він, звичайно, засновувався. Проведена велика наукова робота, велика організаційна робота, викинуто в інформаційний простір такий обсяг інформації, який буде вивчатися ще впродовж багатьох-багатьох років», – наголошує науковець.
Важливим аспектом діяльності інституту є інформування старшого покоління про історію України, зауважує Станіслав Кульчицький. А найбільшим досягненням, за його словами, є видання Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років.
