Лабораторія фольклористичних досліджень, яка створена при кафедрі фольклористики філологічного факультету, врешті забезпечена сучасною технікою.
Щойно днями група викладачів і студентів філологічного факультету повернулась з експедиції зі Старосамбірського району, що на Львівщині. Тут утретє учасники фольклорної експедиції збирали і записували бойківську народну творчість.
А кількома роками раніше вони досліджували наддністрянське Поділля. Щороку, зазначають фольклористи, залишається усе менше людей, які пам’ятають і зберігають автентичні пісні, легенди, перекази, обряди.
Нині вони записують респондентів, які народилися у 30-х роках минулого століття і в чиїх родинах шанували традиційну культуру, в ній вони жили і виховувались і досі пасивно зберігають її у своїй пам’яті.
Традиційна культура може зникнути через 10–15 років
Традиційну культуру можна буде збирати ще 10–15 років, припускає фольклорист Андрій Вовчак, – допоки живуть люди, які це плекають. Однак дуже важливо зберегти і популяризувати фольклор.
Відтак дослідники планують зробити електронний аудіовізуальний архів. Але найскладніше буде опрацювати матеріали фольклорних досліджень, проведених до 1995 року. Адже записували тоді від руки, на папері.
Відомий літературознавець, уже покійний Іван Денисюк зібрав на Поліссі обряди весіль, видав книжку з фольклорної експедиції, але не зроблений звуковий запис. Можливо, львівські науковці на пам’ять про свого педагога проїдуть місцями Івана Денисюка і ще встигнуть записати весільні обряди, які зібрав науковець.
Найбільш досліджений нині фольклор Гуцульщини і Полісся, а ось Опілля і Поділля вивчені менше.
«У нас видано чимало методичних посібників, зібрано багато матеріалів. В Україні є лише дві кафедри фольклористики, у Львівському університеті і Київському, а лабораторій є більше, і працюють вони плідно. Ми буваємо у різних регіонах, але тепер стараємося обирати один терен, де планомірно вивчаємо традиційну культуру. Ось уже третій рік їздимо на Бойківщину», – розповідає Андрій Вовчак.
Така комплексна праця, каже він, дозволить побачити певні тенденції на цій чи іншій території: як змінювались обряди, пісні, який був на них вплив.
«Ми досліджуємо увесь обрядовий фольклор, увесь народний календар у фольклорі, усю родинну обрядовість від народження і до смерті, різні інші жанрі, пісенні, прозу, що стосується визвольних змагань, депортації, голодомору – весь фольклорний пласт, який невіддільний від побуту людину, від обрядовості», – каже дослідник.
Фольклорні експедиції приваблюють музикантів
Скажімо, Львівщина, зокрема, Яворівський район, славиться своїми риндзівками. За цим великоднім обрядом «риндзування» хлопці збираються гуртом і співають величальні пісні дівчатам, яким симпатизують. За риндзівки вони отримують частування або ж гроші. Пісні схожі на колядки, бо навіть мають таку ж ритміку і приспіви. Однак риндзування не відоме за межами Львівщини.
Андрій Вовчак зазначає, що великий музичний фольклорний архів має науково-дослідна лабораторія музичної етнографії при музичній академії імені Миколи Лисенка у Львові, а ще чимало людей зберігають записи у приватних архівах. Тому працівники Лабораторії старатимуться об’єднати усі напрацювання. Адже фольклор приваблює багатьох людей, особливо сучасних митців, які виконують автентичну музику.
Для прикладу, репертуар львівського гурту «Коралі» складається з багатьох пісень, привезених і записаних під час фольклорних експедицій українськими селами і в Україні, і Польщі. Учасники колективу відшуковують автентичні пісні, побували й на Луганщині. Там донині у прикордонних селах Росії співають давні українські пісні.
Ще одним штрихом до популяризації фольклору є львівський етноклуб «Набутків», який щовівторка збирається у мистецькому центрі «Дзиґа». Це не лише нагода послухати автентичні колективи, але й можливість дізнатись про давні українські пісні, музику, обряди, традиції, танці.
Із часом Лабораторія фольклористичних досліджень при Франковому університеті надасть можливість відтворювати записані матеріали у їхньому автентичному виконанні через інтернет.
Щойно днями група викладачів і студентів філологічного факультету повернулась з експедиції зі Старосамбірського району, що на Львівщині. Тут утретє учасники фольклорної експедиції збирали і записували бойківську народну творчість.
А кількома роками раніше вони досліджували наддністрянське Поділля. Щороку, зазначають фольклористи, залишається усе менше людей, які пам’ятають і зберігають автентичні пісні, легенди, перекази, обряди.
Нині вони записують респондентів, які народилися у 30-х роках минулого століття і в чиїх родинах шанували традиційну культуру, в ній вони жили і виховувались і досі пасивно зберігають її у своїй пам’яті.
Традиційна культура може зникнути через 10–15 років
Традиційну культуру можна буде збирати ще 10–15 років, припускає фольклорист Андрій Вовчак, – допоки живуть люди, які це плекають. Однак дуже важливо зберегти і популяризувати фольклор.
Відтак дослідники планують зробити електронний аудіовізуальний архів. Але найскладніше буде опрацювати матеріали фольклорних досліджень, проведених до 1995 року. Адже записували тоді від руки, на папері.
Відомий літературознавець, уже покійний Іван Денисюк зібрав на Поліссі обряди весіль, видав книжку з фольклорної експедиції, але не зроблений звуковий запис. Можливо, львівські науковці на пам’ять про свого педагога проїдуть місцями Івана Денисюка і ще встигнуть записати весільні обряди, які зібрав науковець.
Найбільш досліджений нині фольклор Гуцульщини і Полісся, а ось Опілля і Поділля вивчені менше.
«У нас видано чимало методичних посібників, зібрано багато матеріалів. В Україні є лише дві кафедри фольклористики, у Львівському університеті і Київському, а лабораторій є більше, і працюють вони плідно. Ми буваємо у різних регіонах, але тепер стараємося обирати один терен, де планомірно вивчаємо традиційну культуру. Ось уже третій рік їздимо на Бойківщину», – розповідає Андрій Вовчак.
Така комплексна праця, каже він, дозволить побачити певні тенденції на цій чи іншій території: як змінювались обряди, пісні, який був на них вплив.
«Ми досліджуємо увесь обрядовий фольклор, увесь народний календар у фольклорі, усю родинну обрядовість від народження і до смерті, різні інші жанрі, пісенні, прозу, що стосується визвольних змагань, депортації, голодомору – весь фольклорний пласт, який невіддільний від побуту людину, від обрядовості», – каже дослідник.
Фольклорні експедиції приваблюють музикантів
Скажімо, Львівщина, зокрема, Яворівський район, славиться своїми риндзівками. За цим великоднім обрядом «риндзування» хлопці збираються гуртом і співають величальні пісні дівчатам, яким симпатизують. За риндзівки вони отримують частування або ж гроші. Пісні схожі на колядки, бо навіть мають таку ж ритміку і приспіви. Однак риндзування не відоме за межами Львівщини.
Андрій Вовчак зазначає, що великий музичний фольклорний архів має науково-дослідна лабораторія музичної етнографії при музичній академії імені Миколи Лисенка у Львові, а ще чимало людей зберігають записи у приватних архівах. Тому працівники Лабораторії старатимуться об’єднати усі напрацювання. Адже фольклор приваблює багатьох людей, особливо сучасних митців, які виконують автентичну музику.
Для прикладу, репертуар львівського гурту «Коралі» складається з багатьох пісень, привезених і записаних під час фольклорних експедицій українськими селами і в Україні, і Польщі. Учасники колективу відшуковують автентичні пісні, побували й на Луганщині. Там донині у прикордонних селах Росії співають давні українські пісні.
Ще одним штрихом до популяризації фольклору є львівський етноклуб «Набутків», який щовівторка збирається у мистецькому центрі «Дзиґа». Це не лише нагода послухати автентичні колективи, але й можливість дізнатись про давні українські пісні, музику, обряди, традиції, танці.
Із часом Лабораторія фольклористичних досліджень при Франковому університеті надасть можливість відтворювати записані матеріали у їхньому автентичному виконанні через інтернет.
