Прикарпатські вишивка і різьбярство, волинське лозоплетіння і ткацтво, галичанська кераміка, житомирський бісер, і, звичайно, маса народних виробів, які виготовляють або відроджують на Рівненщині, щороку радують око рівнян.
В останню неділю травня вони приходять сюди не лише оглянути і придбати сувеніри, котрі виготовляють місцеві і приїжджі майстри, а й просто набратися гарного настрою. Як-от рівнянин Микола Пікула, котрий вперше випадково потрапив на «гостини» 15 років тому. Тоді всі експонати поміщалися на маленькому «п’ятачку» перед музеєм, згадує він. Нині ж виставка розтягнулася далеко за межі музейного подвір’я.
«У нас кажуть: якщо ти не побуваєш на святі, то рік у життя не вписується. Приваблює розмаїттям, майстерністю, обсягом таланту народу нашого – настільки все цікаво. Склалося вже певне коло спілкування, дуже багато знайомих тут зустрічаємо – це як свято», – зауважив Микола Пікула.
А рівнянка Наталя бувала на «Гостинах» упродовж останніх п’яти років, і вже має колекцію з «Музейних гостин», яка складається з вишивки, намиста, різьблених виробів. Каже, що вражена тим, як свято щороку багатшає. «Навіть якщо нічого тут не придбаєш, то зарядишся позитивом, енергією, а ще, коли дивишся на те, що люди роблять своїми руками, з’являється купа власних ідей», – зауважує Наталя.
Зустрічаються і вже призабуті ремесла
Вишиті портрети у виконанні рівненських майстрів Серед оригінальних автентичних майстрів – Ганна Шинкар із села Ясенець, що на Дубровицькому Поліссі. Сьогодні вона задоволена – виготовлені власними руками ряднини й килимові доріжки розходяться на «ура».
«Підійшов чоловік, попитав ціну – навіть не сказав, що дорого. П’ять метрів було – забрав усе. Такий радий пішов.., – розповідає майстриня. – У мене увесь район уже понабирав тих ходоров ( назва доріжки із рядна – ред.), сусіди понабирали – такої області не знайдете, щоб там моєї роботи не було. І хлопчики-школярі приходили, дивилися і питали. Беру я такі нитки міцні на базарі, сную їх на кілочки, намотую на таке веретенце, а тоді тчу і прибиваю на верстаті».
Для етнографа Алли Українець це свято, а ще можливість віднайти тих майстрів, котрі зберігають здебільшого втрачені ремесла, і спонукати їх до активнішої співпраці.
«Для мене є цінним і те, що з’являється багато нових цікавих майстрів, які використовують нові способи оздоблення і сучасні матеріали, – зазначає етнограф. – Але мені, як етнографу, звичайно, ближче те традиційне, яке відмирає і відходить. Вони працюють інколи не на ринок, знають, що це не продасться, але працюють – як скульптори по дереву, які роблять маленьку дерев’яну мініатюру, ткалі. Цього року настільки багато цікавих майстрів, що мені навіть важко перелічити. От вишивка – багато людей десятки років ходили як гості, придивлялися, а в якийсь момент вирішили: і я так зможу».
Алла Українець вважає розвиток народних ремесел не лише роботою для душі, а й прибутковою справою. «Ми в нелегкий час живемо, особливо в селах, де масове безробіття, – каже вона. – То мені здається, що краще розпитати в діда, як він робив бочку, зробити ту бочку, привезти сюди і подивитися, скільки людей хотітиме її купити. Подумали б про ті ремесла, які можуть зараз відродитися. І попит на вироби цих ремісників є і буде».
За подібну справу бралися чимало музеїв в Україні, однак поки що «Музейні гостини» вдалися тільки рівненським краєзнавцям. Двісті майстрів та тисячі глядачів і покупців, котрі цього року присвятили недільний день «Музейним гостинам» зраділи повідомленню про те, що проект зі створення етнографічного музею просто неба нещодавно був підтриманий обласною владою.
В останню неділю травня вони приходять сюди не лише оглянути і придбати сувеніри, котрі виготовляють місцеві і приїжджі майстри, а й просто набратися гарного настрою. Як-от рівнянин Микола Пікула, котрий вперше випадково потрапив на «гостини» 15 років тому. Тоді всі експонати поміщалися на маленькому «п’ятачку» перед музеєм, згадує він. Нині ж виставка розтягнулася далеко за межі музейного подвір’я.
«У нас кажуть: якщо ти не побуваєш на святі, то рік у життя не вписується. Приваблює розмаїттям, майстерністю, обсягом таланту народу нашого – настільки все цікаво. Склалося вже певне коло спілкування, дуже багато знайомих тут зустрічаємо – це як свято», – зауважив Микола Пікула.
А рівнянка Наталя бувала на «Гостинах» упродовж останніх п’яти років, і вже має колекцію з «Музейних гостин», яка складається з вишивки, намиста, різьблених виробів. Каже, що вражена тим, як свято щороку багатшає. «Навіть якщо нічого тут не придбаєш, то зарядишся позитивом, енергією, а ще, коли дивишся на те, що люди роблять своїми руками, з’являється купа власних ідей», – зауважує Наталя.
Зустрічаються і вже призабуті ремесла
«Підійшов чоловік, попитав ціну – навіть не сказав, що дорого. П’ять метрів було – забрав усе. Такий радий пішов.., – розповідає майстриня. – У мене увесь район уже понабирав тих ходоров ( назва доріжки із рядна – ред.), сусіди понабирали – такої області не знайдете, щоб там моєї роботи не було. І хлопчики-школярі приходили, дивилися і питали. Беру я такі нитки міцні на базарі, сную їх на кілочки, намотую на таке веретенце, а тоді тчу і прибиваю на верстаті».
Для етнографа Алли Українець це свято, а ще можливість віднайти тих майстрів, котрі зберігають здебільшого втрачені ремесла, і спонукати їх до активнішої співпраці.
«Для мене є цінним і те, що з’являється багато нових цікавих майстрів, які використовують нові способи оздоблення і сучасні матеріали, – зазначає етнограф. – Але мені, як етнографу, звичайно, ближче те традиційне, яке відмирає і відходить. Вони працюють інколи не на ринок, знають, що це не продасться, але працюють – як скульптори по дереву, які роблять маленьку дерев’яну мініатюру, ткалі. Цього року настільки багато цікавих майстрів, що мені навіть важко перелічити. От вишивка – багато людей десятки років ходили як гості, придивлялися, а в якийсь момент вирішили: і я так зможу».
Алла Українець вважає розвиток народних ремесел не лише роботою для душі, а й прибутковою справою. «Ми в нелегкий час живемо, особливо в селах, де масове безробіття, – каже вона. – То мені здається, що краще розпитати в діда, як він робив бочку, зробити ту бочку, привезти сюди і подивитися, скільки людей хотітиме її купити. Подумали б про ті ремесла, які можуть зараз відродитися. І попит на вироби цих ремісників є і буде».
За подібну справу бралися чимало музеїв в Україні, однак поки що «Музейні гостини» вдалися тільки рівненським краєзнавцям. Двісті майстрів та тисячі глядачів і покупців, котрі цього року присвятили недільний день «Музейним гостинам» зраділи повідомленню про те, що проект зі створення етнографічного музею просто неба нещодавно був підтриманий обласною владою.
