Голова Об’єднання українок Бельгії Галина Шаповал каже, що відзначити 60-річчя діяльності цієї організації хотілося якось по-особливому. Але ідея народилася швидко, бо що, як не вишивка, краще відображає жіночу долю?
До того ж вона переконана, що шиття – це не тільки «хрестик» і ниточка, що гуляє по полотну.
«За всім цим стоять історії жінок, сімейне життя. Гляньте на той рушник, із написом «Добрий день». Його дала мати доньці на дорогу, коли вона виїжджала, як тоді казали, «на вільний світ». Мати відчувала, що не побачить більше своєї дитини. Що, власне, й сталося, бо настала війна. А рушник залишився», – пояснює Галина Шаповал.
«Кольори навіюють бажання відвідати Україну»
Експозицію організували в місцевому замку Пералта. Відвідувачі відкривають для себе далеку й незнайому Україну.
Мешканка Льєжа Надін Ламбрікс каже, що давно цікавиться вишиванням на полотні різних країн. Для неї українська експозиція – справжнє відкриття, гарна ілюстрація держави і свідчення її духовного багатства. «Теплі кольори навіюють бажання відвідати Україну», – ділиться враженнями пані Ламбрікс.
Щоб повніше передати атмосферу місць, де були вишиті рушники та сорочки, створено цілі композиції з елементами українського побуту. Серед іншого виставлено й ікони, народні костюми, калачі та писанки. Галина Шаповал розповідає присутнім: «Ця скриня – незвична, бо в Карпатах, звідки вона походить, дуже рідко знайдеш пофарбовану скриню. Зазвичай вони прикрашені інкрустаціями та різьбленням».
«Червоне і чорне» – французький вплив?
Як виявилося, поєднання червоного та чорного кольорів на деяких вишиванках – це наслідок французького впливу. Принаймні, так каже український мистецтвознавець Юрій Мельничук, який приїхав до Бельгії, щоб допомогти жінкам в організації виставки.
«Раніше мені здавалося, що наші вишивки – це як на тому рушнику, де зображені пташки, червоні й чорні. Виявилося, що це якраз французькі рожі й троянди, а цю вишивку науковці називають «брокарівською», – розповідає Юрій Мельничук.
Мистецтвознавець пояснює, що українські жінки так вишивають іще з часів Генріха (Анрі) Брокара, який мав свої парфюмерні заводи в Російській імперії. Мило, яке він виробляв, загортали в папір саме з такими трояндами.
Відвідувачка «Української вишивки» Еміліяна Лежен теж колись займалася рукоділлям, адже сусіднє містечко Верв’є, звідки вона походить, – відомий своїми давніми традиціями текстильний центр. Вона здивована не тільки поєднанням кольорів, але й їхніми символами.
«Усі (представлені) моделі дуже відрізняються від наших. Робота і гра кольорів чудові. Мені також щойно пояснили, що червоний колір – це символ щастя, а чорний – це сум», – каже Еміліяна Лежен.
(Льєж – Прага – Київ)
До того ж вона переконана, що шиття – це не тільки «хрестик» і ниточка, що гуляє по полотну.
«За всім цим стоять історії жінок, сімейне життя. Гляньте на той рушник, із написом «Добрий день». Його дала мати доньці на дорогу, коли вона виїжджала, як тоді казали, «на вільний світ». Мати відчувала, що не побачить більше своєї дитини. Що, власне, й сталося, бо настала війна. А рушник залишився», – пояснює Галина Шаповал.
«Кольори навіюють бажання відвідати Україну»
Експозицію організували в місцевому замку Пералта. Відвідувачі відкривають для себе далеку й незнайому Україну.
Мешканка Льєжа Надін Ламбрікс каже, що давно цікавиться вишиванням на полотні різних країн. Для неї українська експозиція – справжнє відкриття, гарна ілюстрація держави і свідчення її духовного багатства. «Теплі кольори навіюють бажання відвідати Україну», – ділиться враженнями пані Ламбрікс.
Щоб повніше передати атмосферу місць, де були вишиті рушники та сорочки, створено цілі композиції з елементами українського побуту. Серед іншого виставлено й ікони, народні костюми, калачі та писанки. Галина Шаповал розповідає присутнім: «Ця скриня – незвична, бо в Карпатах, звідки вона походить, дуже рідко знайдеш пофарбовану скриню. Зазвичай вони прикрашені інкрустаціями та різьбленням».
«Червоне і чорне» – французький вплив?
Як виявилося, поєднання червоного та чорного кольорів на деяких вишиванках – це наслідок французького впливу. Принаймні, так каже український мистецтвознавець Юрій Мельничук, який приїхав до Бельгії, щоб допомогти жінкам в організації виставки.
«Раніше мені здавалося, що наші вишивки – це як на тому рушнику, де зображені пташки, червоні й чорні. Виявилося, що це якраз французькі рожі й троянди, а цю вишивку науковці називають «брокарівською», – розповідає Юрій Мельничук.
Мистецтвознавець пояснює, що українські жінки так вишивають іще з часів Генріха (Анрі) Брокара, який мав свої парфюмерні заводи в Російській імперії. Мило, яке він виробляв, загортали в папір саме з такими трояндами.
Відвідувачка «Української вишивки» Еміліяна Лежен теж колись займалася рукоділлям, адже сусіднє містечко Верв’є, звідки вона походить, – відомий своїми давніми традиціями текстильний центр. Вона здивована не тільки поєднанням кольорів, але й їхніми символами.
«Усі (представлені) моделі дуже відрізняються від наших. Робота і гра кольорів чудові. Мені також щойно пояснили, що червоний колір – це символ щастя, а чорний – це сум», – каже Еміліяна Лежен.
(Льєж – Прага – Київ)
