Київ – Бандера відповідальний за єврейські і польські погроми у Львові під час Другої світової війни – таку тезу, зокрема, намагається провести у документальному фільмі «Степан Бандера. Розсекречене життя» російський журналіст Леонід Млечин. Українські історики звинувачують автора у змішуванні фактів та заангажованості дослідження.
Головний висновок, до якого дійшов автор проекту «Степан Бандера. Розсекречене життя», полягає в тому, що український визвольний рух був терористичним за своєю суттю, а тому не можна вважати провідника ОУН Степана Бандеру і головнокомандувача УПА Юрія Шухевича героями.
Поняття «множинних історичних правд» не можна застосовувати до питання Організації українських націоналістів, наголошує Леонід Млечин: якщо ти боровся проти радянських військ, отже, ти автоматично опинився на боці нацистів.
«Я з глибокою повагою ставлюся до українського національного руху, – каже російський журналіст. – Але, по-моєму, і це був плід моїх тривалих розмірковувань, помилка була в тому, що героями національного руху виявились люди із ментальністю терориста».
Із цією тезою не погоджується Юрій Шаповал, керівник Центру історичної політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені Івана Кураса НАН України. За його словами, сама ця формула є достатньо фальшивою: Бандера не народився радикальним націоналістом, так само як і Махно – анархістом, їх зробили такими умови, в яких вони жили.
«Тероризм у ті роки був політичним знаряддям, – наголошує історик. – Це не було якоюсь характерною рисою українського визвольного руху. Яскравий приклад – більшовики та ліві есери».
Хто відповість за воєнні злочини
Леонід Млечин веде телепрограму «Особлива тека» на московському телеканалі «ТВ-Центр». Готуючи проект «Степан Бандера. Розсекречене життя», Млечин, зокрема, використовував матеріали з українських архівів, а також проводив зйомки у Львові.
Млечин говорить про причетність місцевого населення до єврейських і польських погромів у Львові влітку 1941 року.
При цьому також висловлюється теза про відповідальність самого Степана Бандери за їхню організацію.
Тим часом Михайло Френкель, представник асоціації єврейських ЗМІ в Україні, звертає увагу: «Коли ми говоримо про Бандеру чи Шухевича, ми маємо на увазі всіх тих, ким вони керували».
Неправдою є те, що всі бандерівці були бандитами, так само як і те, що вони всі були героями, зауважує Михайло Френкель. В ОУН і УПА вступали різні люди, й тому такі суперечливі свідчення про український рух.
У проекті Леоніда Млечина ОУН, УПА і дивізія Ваффен СС «Галичина» розглядаються як одне ціле, а також зміщуються дати погромів, які дійсно відбулися, тому можна говорити про деяку невідповідність фільму історичній правді, зазначає український історик Володимир В’ятрович.
«Євреї тікали із Заходу, із окупованої німцями Польщі і, відповідно, прибували на територію Радянського Союзу, і для того, щоб там залишитись, щоб не потрапити під репресії і їх не повернули до німців, вони, очевидно, були змушені всіляко виявляти «лояльність» радянській владі, – зазначає дослідник. – І, відповідно, коли радянська влада відступає – хто залишається крайнім? Євреї. І плюс приходять німці, які гарно це інспірують, і дійсно відбуваються погроми».
Погроми як соціальне, а не політичне явище
«Погроми у Львові відбувались не з ідейних, а з соціальних, коли хочете, класових причин, тому що в них брали участь представники суспільного «дна» заради наживи», – заявляє директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий. Він зауважує, що кадри погромів, використані у фільмі, могли бути із німецького пропагандистського журналу «Wochenschau», який нацисти знімали спеціально для того, щоб показати ненависть місцевого населення до євреїв.
«Я нещодавно знайшов цікавий оунівський документ про те, які настрої панували на той час у місті, це щось подібне до аналітичної записки, – розповідає він. – Йдеться про те, що німці намагаються використати оунівців у власних інтересах, налаштувавши їх проти євреїв. Так от, там звучить заклик на такі провокації не піддаватись».
Руслан Забілий зазначає, що однобокість джерельної бази у працях деяких російських істориків, дослідників – ідеться не тільки про фільм журналіста Леоніда Млечина – свідчить про їхнє небажання дотримуватись наукового нейтралітету.
Таким чином створюється імідж України та української історії, що відображає ідеологічну політику сусідньої держави, стверджує історик.
Матеріали з архівів СБУ:
Початок фільму «Степан Бандера. Розсекречене життя»
Головний висновок, до якого дійшов автор проекту «Степан Бандера. Розсекречене життя», полягає в тому, що український визвольний рух був терористичним за своєю суттю, а тому не можна вважати провідника ОУН Степана Бандеру і головнокомандувача УПА Юрія Шухевича героями.
Поняття «множинних історичних правд» не можна застосовувати до питання Організації українських націоналістів, наголошує Леонід Млечин: якщо ти боровся проти радянських військ, отже, ти автоматично опинився на боці нацистів.
«Я з глибокою повагою ставлюся до українського національного руху, – каже російський журналіст. – Але, по-моєму, і це був плід моїх тривалих розмірковувань, помилка була в тому, що героями національного руху виявились люди із ментальністю терориста».
Із цією тезою не погоджується Юрій Шаповал, керівник Центру історичної політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені Івана Кураса НАН України. За його словами, сама ця формула є достатньо фальшивою: Бандера не народився радикальним націоналістом, так само як і Махно – анархістом, їх зробили такими умови, в яких вони жили.
«Тероризм у ті роки був політичним знаряддям, – наголошує історик. – Це не було якоюсь характерною рисою українського визвольного руху. Яскравий приклад – більшовики та ліві есери».
Хто відповість за воєнні злочини
Леонід Млечин веде телепрограму «Особлива тека» на московському телеканалі «ТВ-Центр». Готуючи проект «Степан Бандера. Розсекречене життя», Млечин, зокрема, використовував матеріали з українських архівів, а також проводив зйомки у Львові.
Млечин говорить про причетність місцевого населення до єврейських і польських погромів у Львові влітку 1941 року.
При цьому також висловлюється теза про відповідальність самого Степана Бандери за їхню організацію.
Тим часом Михайло Френкель, представник асоціації єврейських ЗМІ в Україні, звертає увагу: «Коли ми говоримо про Бандеру чи Шухевича, ми маємо на увазі всіх тих, ким вони керували».
Неправдою є те, що всі бандерівці були бандитами, так само як і те, що вони всі були героями, зауважує Михайло Френкель. В ОУН і УПА вступали різні люди, й тому такі суперечливі свідчення про український рух.
У проекті Леоніда Млечина ОУН, УПА і дивізія Ваффен СС «Галичина» розглядаються як одне ціле, а також зміщуються дати погромів, які дійсно відбулися, тому можна говорити про деяку невідповідність фільму історичній правді, зазначає український історик Володимир В’ятрович.
«Євреї тікали із Заходу, із окупованої німцями Польщі і, відповідно, прибували на територію Радянського Союзу, і для того, щоб там залишитись, щоб не потрапити під репресії і їх не повернули до німців, вони, очевидно, були змушені всіляко виявляти «лояльність» радянській владі, – зазначає дослідник. – І, відповідно, коли радянська влада відступає – хто залишається крайнім? Євреї. І плюс приходять німці, які гарно це інспірують, і дійсно відбуваються погроми».
Погроми як соціальне, а не політичне явище
«Погроми у Львові відбувались не з ідейних, а з соціальних, коли хочете, класових причин, тому що в них брали участь представники суспільного «дна» заради наживи», – заявляє директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий. Він зауважує, що кадри погромів, використані у фільмі, могли бути із німецького пропагандистського журналу «Wochenschau», який нацисти знімали спеціально для того, щоб показати ненависть місцевого населення до євреїв.
«Я нещодавно знайшов цікавий оунівський документ про те, які настрої панували на той час у місті, це щось подібне до аналітичної записки, – розповідає він. – Йдеться про те, що німці намагаються використати оунівців у власних інтересах, налаштувавши їх проти євреїв. Так от, там звучить заклик на такі провокації не піддаватись».
Руслан Забілий зазначає, що однобокість джерельної бази у працях деяких російських істориків, дослідників – ідеться не тільки про фільм журналіста Леоніда Млечина – свідчить про їхнє небажання дотримуватись наукового нейтралітету.
Таким чином створюється імідж України та української історії, що відображає ідеологічну політику сусідньої держави, стверджує історик.
Матеріали з архівів СБУ:
