«На жаль, – сказав тоді Соболєв, – ми очікуємо, що буде ціла низка угод, за якими Янукович остаточно здасть всі економічні інтереси України. Нас турбує можливість передачі «Нафтогазу України» «Газпрому», створення так званого підприємства з експлуатації атомних станцій України, з експлуатації українських уранових родовищ. Це вже буде реальний вплив іноземної держави через державні компанії (чи міждержавні компанії) на економічний потенціал нашої країни».
Правляча коаліція, звісно, також очікувала від візиту неординарних результатів. На відміну від
У хорі думок пробивалася й така ( вона належить політологу Володимиру Фесенку):
«Мені видається, що офіційний Київ вирішив трішки пригальмувати зближення з Москвою. Якщо ще кілька тижнів тому мовилось про те, що планується підписати близько 10 міждержавних угод, то з багатьох питань так і не домовились. Київ, очевидно, взяв тактичну паузу, з урахуванням великої внутрішньополітичної напруженості, що виникла після харківських домовленостей», – так оцінював реальний стан справ перед приїздом московського гостя київський політолог.
А що ж маємо після візиту російського президента? Чи справдились прогнози? Чого дочекались і чого не дочекались від візиту?
Політолог Михайло Погребинський на запитання, чи можна говорити про розчарованість результатами візиту і влади, і опозиції, зауважив: «Відбулося, як на мене, розумне, прогнозоване корегування попередньої позиції. А попередня позиція полягала в надзвичайно радикальній, швидкій манері зближення, яка мала кульмінацію під час харківських угод».
Київський експерт вважає, що «такий темп витримати неможливо».
«І не знаю, чия тут заслуга (можливо, навіть Кремля, а не Києва), що вони взяли свідому паузу, – каже він. – Вони не відміняли візиту, але, по-перше, виключили з порядку денного надзвичайно чутливі питання, які могли б поглиблювати кризовий стан свідомості частини українського політикуму. По-друге, вони попередньо направили такий сигнал... У кожному разі, я так інтерпретую слова Медведєва про те, якщо український народ хоче інтегруватися з Європейським Союзом, Москва немає нічого проти. І, на думку Москви, Кремля, це не суперечить зближенню між Росією та Україною. Це такий сигнал, як мені здається, що дає шанс сьогоднішнім українським лідерам збалансувати ситуацію, зробити певні кроки назустріч європейській спільноті. І після того, можливо, просуватися далі в кооперації з різних, в тому числі таких чутливих тем, як взаємодія «Нафтогазу» і «Газпрому».
«Можливо, він якраз не був готовий, – каже експерт. – Можливо, розуміння того, що він не готовий, і спричинило такий підхід, такий формат і таке розчарування, як ви кажете. Ось приклад. Відома його позиція, що Україна не готова і не може інтегруватися в простір митний разом із Казахстаном, Росією, Білоруссю. Просто мені видається, що сьогоднішня позиція Януковича і його команди полягає в тому, що ми так далеко інтегруємося з Росією, наскільки це не заперечує нашим можливостям інтеграції в Європу. І я б ще сказав – настільки, наскільки Європа сприймає це як мінімум нейтрально. І тому, скажімо, такі теми, як визнання Абхазії та Південної Осетії, яке очевидно, було б сприйняте Європою негативно, зараз не є на порядку денному української політики».
Чи можна очікувати нового «спалаху»?
Михайло Погребинський найчутливішою вважає тему «Нафтогазу» і «Газпрому». Він не виключає, що якусь пропозицію стосовно вирішення цієї теми вже готують.
«Я так розумію, що ця тема надзвичайно цікава для Москви, а Києву треба якось вирішити проблему рентабельності нашої труби і заробляння грошей на цій трубі, бо поки що ми не можемо цього робити. Заробляв на ній хто завгодно, крім української держави. Чи можна це зараз зробити спільно з росіянами, а чи потрібен якийсь формат, який би дозволяв Україні мати, скажімо, з боку Європи якогось партнера, який би допоміг нам це зробити? Я не фахівець у цій темі, але з суто політичних міркувань мені видається, що на порядку денному це питання може бути вже цього року. І воно може також бути певним спалахом», – не виключає політолог.
«Керченський міст? Не бачу проблеми»
У контексті візиту президента Медведєва у розмові з політологом ми порушили тему розмов навколо можливого будівництва Керченського моста, який мав би з’єднати Крим із Росією. Чи існує тут якась реальна загроза? – поцікавились ми.
«Можливо, частині українського політичного класу треба нагнітати ситуацію, щоб «щука не дрімала». Щоб розуміли, що тут є люди, які готові стояти на сторожі українських інтересів радикально... Але я не бачу підстав говорити про те, що щось Україна здала чи вона готова здати, чи, може, потім здасть. Звичайно, треба розуміти, що в російському суспільстві, не лише в політичному класі, належність Криму Україні сприймається як кримінальний злочин радянської влади. Й ігнорувати зовсім це важко, треба шукати шляхи розуміння при збереженні, безумовному збереженні Криму у складі України. Але можливості, скажімо, для інвестування мають бути набагато кращі, ніж там є. А це, насамперед, пов’язано з неподоланою корупцією, з бардаком у владі, який триває багато років, із невмінням вирішити проблеми міжнаціональних стосунків і так далі. Я думаю, що насправді, якщо є добра воля, всі компроміси можуть бути на користь і України, і Росії, а не так, як частіше бувало – просто на користь певним конкретним людям і з України, і з Росії», – вважає Погребинський.
«Зараз Україна має думати, що вона наробила»
«Не дочекалися не тому, – зауважує політолог, – що російська чи українська сторона не хотіли або не хочуть це зробити. А тому, що вони не готові. Це по-перше. По-друге, угоди мають бути досить таки ґрунтовно вивчені, особливо українською стороною, на предмет того, які згодом можуть бути несподіванки для економічного, а потім уже геополітичного суверенітету України. По-третє, це все-таки проекти Путіна. На пострадянському просторі Путін займається геоекономічною та геоенергетичною комбінаторикою. Втім, це вже не пострадянський простір. Це великоросійський простір – після того, як Україна фактично стала елементом російського стратегічного середовища, яке охоплює тепер і нову Східну Європу (пострадянські країни, які не увійшли до Євросоюзу). Саме Путін, на відміну від Медведєва, який виконує, так би мовити, роль дипломатичного прикриття, або зовнішньополітичного іміджевого прикриття, реально займається цими масштабними геополітичними, геоекономічними й енергостратегічними комбінаціями. І він їх здійснюватиме в дуеті з Азаровим. А потім, коли будуть узгоджені деталі і буде примус до української сторони на згоду з такими проектами, їх підпишуть два президенти. Станеться це десь восени цього року».
Підсумовуючи результати візиту Медведєва до Києва, політолог Карасьов зазначив, що «зараз наступає такий етап у розвитку українсько-російських стосунків, коли українська сторона буде досить напружено думати, а що ж вона наробила і як далі зробити так, щоб бути трохи вільнішими в обіймах старшого брата». «Тому що далі апетити Російської Федерації будуть зростати. І тут уже українській владі потрібно дбати про те, щоб із геополітичним статусом Україні не втратити й економічний суверенітет. Бо економічний суверенітет – це актив великого бізнесу, який сьогодні прийшов до влади в Україні», – сказав для Радіо Свобода політолог.
