Пісня на сицилійському діалекті – протягом останніх 60 років годі було подумати, що подібний музичний твір може пролунати в конкурсній програмі фестивалю італійської пісні в Санремо. І ось революційне нововведення: «Санремо -2010» допускає до участі пісні не тільки італійською, а й ті, що написані місцевою мовою. Як пояснила дирекція конкурсу, пісні на діалекті також належать до італійської народної культури.
Сицилійська і сардинська, ломбардійська і п’ємонтська, лігурійська і неаполітанська мови – загалом із усіма регіональними різновидами в Італії налічують 6 тисяч говірок. Лише діалектів понад 200. Є такі, що дуже відрізняються між собою навіть у межах однієї провінції.
Відтоді, як у XVIIІ-XIX століттях на основі тосканського діалекту формувалася літературна італійська мова, місцеві говори донині залишаються у вжитку, переважно побутовому. У деяких регіонах жартують, що діалект для них – рідна мова, а італійська як перша іноземна.
Щоб не загубитися
«Вдома зі своєю дружиною я спілкуюся генуезьким діалектом, бо вона також із Генуї. Ще місцеву говірку використовую в товаристві своїх односельців, бо так швидше і простіше. У малих містах звикли спілкуватися по-місцевому», – каже уродженець Лігурії, котрий нині мешкає в столиці, де поширений римський діалект.
А житель північного Бергамо говорить по-бергамськи навіть на роботі і з незнайомцями. Він каже: «Думаю, ми живемо з побоюванням не загубитися у глобалізованому світі, який стрімко змінюється, у якому перетинаються різні культури. Тож повернення до діалектів – це спроба захистити своє, ніби свою фортецю».
Більшість італійців, які користуються діалектом, – це літні люди або ж особи з низьким рівнем освіти, констатують у Національному інституті статистики ISTAT. За даними інституту, вживання місцевих говірок у родинах зменшилося від 32 відсотків 1988 року до 16 відсотків 2006-го. Натомість почастішало вживання італійської мови, перемішаної діалектизмами.
Із-поміж 20 областей Італії найміцніші позиції діалекту в північній Ломбардії. Кожний десятий, майже 800 тисяч мешканців, зазвичай спілкуються вдома говіркою села чи міста. У деяких школах регіону роками викладають місцевий діалект, а для дорослих існують курси з його вивчення.
Пильнуймо мову Данте!
Не останню роль у цьому відіграє впливова націоналістична партія, член правлячої коаліції «Північна Ліга». Її політика захисту власної історії та традицій набула втілення у законопроекті, який передбачає обов’язкове вивчення діалектів у школах Італії.
Мовознавець та автор лінгвістичних телепрограм Мікеле Мірабелла вважає, що бюрократичними заходами ніяку мову захистити не можна. «Намагання якимись законами чи фінансуванням захищати щось стабільне як діалект – це дурниці, викидати гроші на вітер, – зауважує Мірабелла. – Адже мова, як живий організм, збагачується і змінюється постійно. Так само розвиваються і діалекти – лінгвістичні висловлювання без очікування постанов і норматив. Ще жоден закон не врятував якусь мову».
Лінгвісти і поборники чистоти італійської мови підтримують поширення діалектів. Водночас вони стурбовані тим, що більшає італійців, які погано володіють літературною мовою Данте, Петрарки і Боккаччо. До того ж італійську мову заполонили іншомовні слова, здебільшого англо-американізми. Це при тому, що жителі Апеннін порівняно з іншими європейцями пасивні у вивченні і володінні іноземними мовами.
(Рим – Прага – Київ)
Сицилійська і сардинська, ломбардійська і п’ємонтська, лігурійська і неаполітанська мови – загалом із усіма регіональними різновидами в Італії налічують 6 тисяч говірок. Лише діалектів понад 200. Є такі, що дуже відрізняються між собою навіть у межах однієї провінції.
Відтоді, як у XVIIІ-XIX століттях на основі тосканського діалекту формувалася літературна італійська мова, місцеві говори донині залишаються у вжитку, переважно побутовому. У деяких регіонах жартують, що діалект для них – рідна мова, а італійська як перша іноземна.
Щоб не загубитися
«Вдома зі своєю дружиною я спілкуюся генуезьким діалектом, бо вона також із Генуї. Ще місцеву говірку використовую в товаристві своїх односельців, бо так швидше і простіше. У малих містах звикли спілкуватися по-місцевому», – каже уродженець Лігурії, котрий нині мешкає в столиці, де поширений римський діалект.
А житель північного Бергамо говорить по-бергамськи навіть на роботі і з незнайомцями. Він каже: «Думаю, ми живемо з побоюванням не загубитися у глобалізованому світі, який стрімко змінюється, у якому перетинаються різні культури. Тож повернення до діалектів – це спроба захистити своє, ніби свою фортецю».
Більшість італійців, які користуються діалектом, – це літні люди або ж особи з низьким рівнем освіти, констатують у Національному інституті статистики ISTAT. За даними інституту, вживання місцевих говірок у родинах зменшилося від 32 відсотків 1988 року до 16 відсотків 2006-го. Натомість почастішало вживання італійської мови, перемішаної діалектизмами.
Із-поміж 20 областей Італії найміцніші позиції діалекту в північній Ломбардії. Кожний десятий, майже 800 тисяч мешканців, зазвичай спілкуються вдома говіркою села чи міста. У деяких школах регіону роками викладають місцевий діалект, а для дорослих існують курси з його вивчення.
Пильнуймо мову Данте!
Не останню роль у цьому відіграє впливова націоналістична партія, член правлячої коаліції «Північна Ліга». Її політика захисту власної історії та традицій набула втілення у законопроекті, який передбачає обов’язкове вивчення діалектів у школах Італії.
Мовознавець та автор лінгвістичних телепрограм Мікеле Мірабелла вважає, що бюрократичними заходами ніяку мову захистити не можна. «Намагання якимись законами чи фінансуванням захищати щось стабільне як діалект – це дурниці, викидати гроші на вітер, – зауважує Мірабелла. – Адже мова, як живий організм, збагачується і змінюється постійно. Так само розвиваються і діалекти – лінгвістичні висловлювання без очікування постанов і норматив. Ще жоден закон не врятував якусь мову».
Лінгвісти і поборники чистоти італійської мови підтримують поширення діалектів. Водночас вони стурбовані тим, що більшає італійців, які погано володіють літературною мовою Данте, Петрарки і Боккаччо. До того ж італійську мову заполонили іншомовні слова, здебільшого англо-американізми. Це при тому, що жителі Апеннін порівняно з іншими європейцями пасивні у вивченні і володінні іноземними мовами.
(Рим – Прага – Київ)
