Ґарет Джоунз відвідав 1933 року села в Радянській Україні, куди в той час іноземним журналістам їздити було заборонено. Тож він відправився туди нелегально з Москви, де був кореспондентом кількох газет, прочувши про голод.
У березні 1933 року він повернувся на Захід і оприлюднив у Берліні прес-реліз, у якому описав голодну смерть мільйонів українців у час, коли радянський режим експортував зерно на Захід. Його приголомшливі матеріали з’явилися у низці впливових видань, включно із британським Manchester Guardian та американським New York Evening Post.
Але вже за кілька днів по появі цих вибухових матеріалів кілька західних кореспондентів, котрі працювали у Москві, мали ліві симпатії і хотіли зберегти добрі стосунки зі Сталіним, звинуватили Джоунза у брехні і наклепі на Радянський Союз. Особливо відзначився американець – Волтер Дюранти, який за свої матеріали про сталінську п’ятирічку одержав найвищу нагороду в ділянці журналістики – премію Пуліцера. Дюранти мав тоді високу репутацію у журналістському середовищі, і саме його матеріал-спростування у New York Post, в якому він звинуватив Джоунза у поспішних висновках та неадекватних доказах, завдав удару по репутації британця.
Джоунза було дискредитовано, і йому заборонили повертатися до СРСР. А 1935 року, коли він працював у Китаї, його схопили, а потім вбили прокомуністичні бандити. Пізніше розслідування вказало на радянський слід у цьому вбивстві. Ґаретові не було ще й 30-ти років.
Щоденники як данина пам’яті
Перша демонстрація оригіналів його щоденників, у яких Джоунз задокументував жахи Голодомору, є й даниною пам’яті журналіста, який на довгі роки був незаслужено забутий.: «Це – кульмінація того, що ми намагаємося робити для Ґарета. Про нього забули, а ми хочемо, щоб люди знали про нього. Крім того, це – дуже захоплююча історія», – каже його небога доктор Марґарет Коллі
Сім’я Джоунза, а також світове українство в останні кілька років докладають багато зусиль для вшанування Джоунза. В його рідному Велсі 2006 року відкрили пам’ятну дошку, а доктор Коллі написала книжку про життя Джоунза. Торік Президент України Ющенко відзначив його посмертно орденом «За заслуги».
Виставка проходить в одній з бібліотек знаменитого Кембридзького університету. Викладач українських студій цього університету Рорі Фіннін вважає Джоунза справжнім героєм. Він сказав, що щоденники журналіста є вражаючою хронікою величезної трагедії 20-го сторіччя, про яку у світі часто забувають.
У 1930 році Джоунз працював радником із закордонних справ британського прем’єр-міністра Дейвида Ллойда Джорджа. 1933 року він відвідав Німеччину і був свідком приходу до влади Гітлера, з яким познайомився. Під час того візиту він летів літаком із Гітлером та Ґеббельсом і написав таке: «Якщо цей літак впаде, історія західного світу назавжди зміниться».
Після його смерті Ллойд Джордж сказав: «Якимсь зацікавленим сторонам, очевидно, було відомо, що Ґарет Джоунз знав надто багато, про те, що відбувається навколо».
(Лондон – Прага – Київ)
У березні 1933 року він повернувся на Захід і оприлюднив у Берліні прес-реліз, у якому описав голодну смерть мільйонів українців у час, коли радянський режим експортував зерно на Захід. Його приголомшливі матеріали з’явилися у низці впливових видань, включно із британським Manchester Guardian та американським New York Evening Post.
Але вже за кілька днів по появі цих вибухових матеріалів кілька західних кореспондентів, котрі працювали у Москві, мали ліві симпатії і хотіли зберегти добрі стосунки зі Сталіним, звинуватили Джоунза у брехні і наклепі на Радянський Союз. Особливо відзначився американець – Волтер Дюранти, який за свої матеріали про сталінську п’ятирічку одержав найвищу нагороду в ділянці журналістики – премію Пуліцера. Дюранти мав тоді високу репутацію у журналістському середовищі, і саме його матеріал-спростування у New York Post, в якому він звинуватив Джоунза у поспішних висновках та неадекватних доказах, завдав удару по репутації британця.
Джоунза було дискредитовано, і йому заборонили повертатися до СРСР. А 1935 року, коли він працював у Китаї, його схопили, а потім вбили прокомуністичні бандити. Пізніше розслідування вказало на радянський слід у цьому вбивстві. Ґаретові не було ще й 30-ти років.
Щоденники як данина пам’яті
Перша демонстрація оригіналів його щоденників, у яких Джоунз задокументував жахи Голодомору, є й даниною пам’яті журналіста, який на довгі роки був незаслужено забутий.: «Це – кульмінація того, що ми намагаємося робити для Ґарета. Про нього забули, а ми хочемо, щоб люди знали про нього. Крім того, це – дуже захоплююча історія», – каже його небога доктор Марґарет Коллі
Сім’я Джоунза, а також світове українство в останні кілька років докладають багато зусиль для вшанування Джоунза. В його рідному Велсі 2006 року відкрили пам’ятну дошку, а доктор Коллі написала книжку про життя Джоунза. Торік Президент України Ющенко відзначив його посмертно орденом «За заслуги».
Виставка проходить в одній з бібліотек знаменитого Кембридзького університету. Викладач українських студій цього університету Рорі Фіннін вважає Джоунза справжнім героєм. Він сказав, що щоденники журналіста є вражаючою хронікою величезної трагедії 20-го сторіччя, про яку у світі часто забувають.
У 1930 році Джоунз працював радником із закордонних справ британського прем’єр-міністра Дейвида Ллойда Джорджа. 1933 року він відвідав Німеччину і був свідком приходу до влади Гітлера, з яким познайомився. Під час того візиту він летів літаком із Гітлером та Ґеббельсом і написав таке: «Якщо цей літак впаде, історія західного світу назавжди зміниться».
Після його смерті Ллойд Джордж сказав: «Якимсь зацікавленим сторонам, очевидно, було відомо, що Ґарет Джоунз знав надто багато, про те, що відбувається навколо».
(Лондон – Прага – Київ)
