В Україні до Східного партнерства ставляться скептично. Мовляв, з усіх шести держав, запрошених до цього проекту, Україна найбільше досягла в процесі євроінтеграції. Отже, навіщо підписувати домовленість і таким чином пригальмовувати свої темпи просування до ЄС, обєднуючись із країнами, які навіть не декларують свого бажання увійти до об’єднаної Європи?
Віталій МартинюкОрганізатор конференції Віталій Мартинюк із Українського незалежного центру політичних досліджень цього скептицизму не поділяє. За його словами, Східне партнерство свідчить, що Україна в очах ЄС перестала бути просто сусідом, а стала партнером.
«Я б сказав так: Східне партнерство – це можливість грати на одному полі за загальноприйнятими правилами. А не так, коли це поле поділене і кожний із кожним грає за якимись окремими правилами, які іноді, коли треба звести цей формат до трьох чи чотирьох країн, не зовсім стикуються», – каже Мартинюк.
Фінансування Східного Партнерства – 600 мільйонів євро – недостатнє для амбіційних проектів, каже пан Мартинюк. Якщо порівняти, продовжує «єврооптиміст», як гроші розподіляються між півднем та сходом у межах Європейської політики сусідства, то дві третини йдуть на Середземномор’я і одна третина – на Східне партнерство.
Мартинюк пояснює такий розподіл тим, що країни «старої Європи», роблячи більші внески до спільного бюджету ЄС, більше зацікавлені в своїх морських сусідах на півдні.
А Білорусь ніби і не зайва...
Найбільшою дилемою було запрошення до Східного партнерства Білорусі. Вона ані словом ніколи не обмовилась, що хоче в ЄС.
Віталій Силіцький, з білоруського Інституту стратегічних досліджень, погоджується, що до новоствореного партнерства запрошені дуже неоднорідні країни: для деяких можливості, які пропонує Східне партнерство, – це замало, як для України, для деяких – забагато, мається на увазі Білорусь.
«Східне партнерство не є інструментом чудодійної трансформації, це досить скромний інструмент», – оцінює білоруський експерт.
Східне партнерство, на думку пана Силіцького, – це геополітичний проект ЄС на пострадянському просторі, який отримав особливий поштовх після серпневого збройного конфлікту між Грузією та Росією.
Без участі Білорусі, продовжує він, архітектура Східного партнерства «просідала б».
Про те, що Білорусь може дати східному партнерству Віталій Силіцький каже: «Поєднання північної та південної гілок газопроводу «Дружба» і створення балтійсько-чорноморського нафтового колектору. Цю ідею білоруська влада готова реально обговорювати вже сьогодні. Інший приклад – це використання газопроводу «Одеса-Броди» і його продовження до Мозиря, а це означає підключення Мозирського нафтопереробного заводу до цього нафтопроводу.
І ще один аспект – це енергетичний міст з України до Литви, використання білоруських електричних мереж для поставки надлишку української електроенергії в цю країну».
Погляд з Азербайджану
Директор азербайджанського Центру економічних і бізнес-досліджень та освіти при університеті «Хазар» Фуат Расулов вважає, що країнам-учасникам Східного партнерства не слід мати великих ілюзій.
«Я розумію мрії, очікування, надії деяких країн вступити в Євросоюз, але ми, по суті, відділяємо Європу від Росії, служимо буфером. Росія хоче бачити навколо себе слабкі країни. Так ними легше керувати. Європа хоче бачити навколо себе країни, які відповідають чи щонайменше прагнуть до їхніх стандартів, цінностей. Ми не хочемо бути слабкими та залежними. І хочуть цього європейці чи ні, в будь-якому разі ця програма носить антиросійський характер, бо не відповідає інтересам Росії,» – розмірковує Фуат Расулов.
Офіційно проект Східне партнерство стартує 7 травня в Празі, Чехія зараз головує в Європейському Союзі.
Головне, кажуть експерти, щоб бюрократи з обох боків Євросоюзу наповнили це партнерство реальним змістом.
(Київ - Прага)
«Я б сказав так: Східне партнерство – це можливість грати на одному полі за загальноприйнятими правилами. А не так, коли це поле поділене і кожний із кожним грає за якимись окремими правилами, які іноді, коли треба звести цей формат до трьох чи чотирьох країн, не зовсім стикуються», – каже Мартинюк.
Фінансування Східного Партнерства – 600 мільйонів євро – недостатнє для амбіційних проектів, каже пан Мартинюк. Якщо порівняти, продовжує «єврооптиміст», як гроші розподіляються між півднем та сходом у межах Європейської політики сусідства, то дві третини йдуть на Середземномор’я і одна третина – на Східне партнерство.
Мартинюк пояснює такий розподіл тим, що країни «старої Європи», роблячи більші внески до спільного бюджету ЄС, більше зацікавлені в своїх морських сусідах на півдні.
А Білорусь ніби і не зайва...
Найбільшою дилемою було запрошення до Східного партнерства Білорусі. Вона ані словом ніколи не обмовилась, що хоче в ЄС.
Віталій Силіцький, з білоруського Інституту стратегічних досліджень, погоджується, що до новоствореного партнерства запрошені дуже неоднорідні країни: для деяких можливості, які пропонує Східне партнерство, – це замало, як для України, для деяких – забагато, мається на увазі Білорусь.
«Східне партнерство не є інструментом чудодійної трансформації, це досить скромний інструмент», – оцінює білоруський експерт.
Східне партнерство, на думку пана Силіцького, – це геополітичний проект ЄС на пострадянському просторі, який отримав особливий поштовх після серпневого збройного конфлікту між Грузією та Росією.
Без участі Білорусі, продовжує він, архітектура Східного партнерства «просідала б».
Про те, що Білорусь може дати східному партнерству Віталій Силіцький каже: «Поєднання північної та південної гілок газопроводу «Дружба» і створення балтійсько-чорноморського нафтового колектору. Цю ідею білоруська влада готова реально обговорювати вже сьогодні. Інший приклад – це використання газопроводу «Одеса-Броди» і його продовження до Мозиря, а це означає підключення Мозирського нафтопереробного заводу до цього нафтопроводу.
І ще один аспект – це енергетичний міст з України до Литви, використання білоруських електричних мереж для поставки надлишку української електроенергії в цю країну».
Погляд з Азербайджану
Директор азербайджанського Центру економічних і бізнес-досліджень та освіти при університеті «Хазар» Фуат Расулов вважає, що країнам-учасникам Східного партнерства не слід мати великих ілюзій.
«Я розумію мрії, очікування, надії деяких країн вступити в Євросоюз, але ми, по суті, відділяємо Європу від Росії, служимо буфером. Росія хоче бачити навколо себе слабкі країни. Так ними легше керувати. Європа хоче бачити навколо себе країни, які відповідають чи щонайменше прагнуть до їхніх стандартів, цінностей. Ми не хочемо бути слабкими та залежними. І хочуть цього європейці чи ні, в будь-якому разі ця програма носить антиросійський характер, бо не відповідає інтересам Росії,» – розмірковує Фуат Расулов.
Офіційно проект Східне партнерство стартує 7 травня в Празі, Чехія зараз головує в Європейському Союзі.
Головне, кажуть експерти, щоб бюрократи з обох боків Євросоюзу наповнили це партнерство реальним змістом.
(Київ - Прага)
