Для них усіх 6 квітня 2009 року став днем другого народження. Вони плачуть і тремтливим голосом розповідають про пережите. Важко згадувати ту жахливу ніч, яка понівечила їхнє життя і назавжди закарбувалася у пам’яті.
Пані Олександра з Тернопільщини готувалася до поїздки додому, вже й валізи була склала, сподівалася за кілька днів побачити трьох дорослих дітей, котрих виховала самотужки. Жила у місті Аквіла у місцевої пенсіонерки, котру доглядала. Почувши попередні підземні поштовхи, звечора зібрала сумочку з документами «про всяк випадок». Серед ночі жінку розбудив сильний гуркіт – дивним чином вона встигла схопити лише мобільний телефон.
«Здалося, ніби якась сила повалила тебе на землю на правий бік – і почало гуркотіти, падати, спочатку не могла прийти до тями, що це воно таке робиться. За 3–4 секунди будинок повністю розсипався, я так залишалася лежати присипана і почала молитися. Досі не знаю, що мене врятувало. Почала кричати, потім люди із собаками приблизно визначили, де я, і руками стали розгрібати мене, так мене витягли», – пригадує потерпіла українка.
Завдяки телефонові, на який подзвонили її подруги, Олександра повідомила про свій стан і три години мужньо трималася в очікуванні рятувальників. Без серйозних поранень жінку разом з іншими потерпілими евакуювали відразу до готелю на Адріатичне узбережжя у місто Пескара. Тепер пані Олександра планує відновити в Італії усі знищені документи і поїхати в Україну, «щоб відійти від шоку». Потім думає таки повернутися сюди на роботу.
У готелі також опинилася львівська родина Ігоря та Ярини з двома дітьми. Упродовж 7 років вони знімали помешкання за кілька кілометрів від Аквіли. Той будинок вистояв під час землетрусу, але, злякавшись сильних коливань, сім’я вирішила рятуватись. Пані Ярина розповіла: «Почало трясти сильно, шафи заколихалися, чоловік схопив старшу дитину, я схопила малу – ми не знали, що робити. Так гуділа земля, шибки почали гудіти, тріщати, з того часу все це у голові залишилося. Ми повтікали на вулицю у чому були, лише на ноги накинули капці».
Українці задоволені умовами і сподіваються на краще
Ярина задоволена тимчасовими умовами проживання, а найбільше тим, що її тримісячна дитина забезпечена всім необхідним для немовляти. Про майбутнє життя наразі важко говорити, втім, львів’яни не мають наміру остаточно залишати Італію. «Я сподіваюся поїхати з дітьми поки що додому. Чоловік залишиться, щоб перебратися до іншого міста. Було б добре, якби з української сторони організували нашим людям безплатну поїздку автобусом додому. Це була б для нас найкраща людська підтримка», – каже Ярина.
Її землячка Марія із Львівської області, врятувавшись у місті Аквіла, перебуває у наметовому містечку зі своєю донькою. Про польові умови проживання жінка розповідає: «Одним словом, тут до нас ставляться дуже добре, не можна сказати, що цікавляться тільки італійцями, а нами ні. Все організовано дуже добре. Ми так дивимося і думаємо: навіть якісь дрібниці, без чого можна було б обійтися, і те намагаються дати. І туалети для людей є, через два дні вже й душові кабіни працювали, і білизну попрати можна…».
Пані Марія з дочкою, на щастя, встигли взяти документи і гроші, але найближчим часом додому поїхати не можуть. Вони чекають на поновлення дозволу на проживання в Італії, а місцеві установи з видачі цих документів ще не відновили роботу. Без «пермессо», італійського дозволу на проживання, жінки не наважуються залишати чужину, бо сподіваються повернутися і знайти нову роботу, можливо, в іншому, менш сейсмічно небезпечному, регіоні.
Як пояснила пані Марія, у Самборі вона не має ні роботи, ні пенсії, а в Італії навіть у такий складний час їй обіцяють допомогти з працевлаштуванням італійські та українські друзі. Ще заробітчанка покладається на слова прем’єр-міністра Сильвіо Берлусконі, котрий у день національної жалоби запевнив, що швидкими темпами відбудуються міста, подбають також і про потерпілих іноземців.
(Рим – Прага – Київ)
Пані Олександра з Тернопільщини готувалася до поїздки додому, вже й валізи була склала, сподівалася за кілька днів побачити трьох дорослих дітей, котрих виховала самотужки. Жила у місті Аквіла у місцевої пенсіонерки, котру доглядала. Почувши попередні підземні поштовхи, звечора зібрала сумочку з документами «про всяк випадок». Серед ночі жінку розбудив сильний гуркіт – дивним чином вона встигла схопити лише мобільний телефон.
«Здалося, ніби якась сила повалила тебе на землю на правий бік – і почало гуркотіти, падати, спочатку не могла прийти до тями, що це воно таке робиться. За 3–4 секунди будинок повністю розсипався, я так залишалася лежати присипана і почала молитися. Досі не знаю, що мене врятувало. Почала кричати, потім люди із собаками приблизно визначили, де я, і руками стали розгрібати мене, так мене витягли», – пригадує потерпіла українка.
Завдяки телефонові, на який подзвонили її подруги, Олександра повідомила про свій стан і три години мужньо трималася в очікуванні рятувальників. Без серйозних поранень жінку разом з іншими потерпілими евакуювали відразу до готелю на Адріатичне узбережжя у місто Пескара. Тепер пані Олександра планує відновити в Італії усі знищені документи і поїхати в Україну, «щоб відійти від шоку». Потім думає таки повернутися сюди на роботу.
У готелі також опинилася львівська родина Ігоря та Ярини з двома дітьми. Упродовж 7 років вони знімали помешкання за кілька кілометрів від Аквіли. Той будинок вистояв під час землетрусу, але, злякавшись сильних коливань, сім’я вирішила рятуватись. Пані Ярина розповіла: «Почало трясти сильно, шафи заколихалися, чоловік схопив старшу дитину, я схопила малу – ми не знали, що робити. Так гуділа земля, шибки почали гудіти, тріщати, з того часу все це у голові залишилося. Ми повтікали на вулицю у чому були, лише на ноги накинули капці».
Українці задоволені умовами і сподіваються на краще
Ярина задоволена тимчасовими умовами проживання, а найбільше тим, що її тримісячна дитина забезпечена всім необхідним для немовляти. Про майбутнє життя наразі важко говорити, втім, львів’яни не мають наміру остаточно залишати Італію. «Я сподіваюся поїхати з дітьми поки що додому. Чоловік залишиться, щоб перебратися до іншого міста. Було б добре, якби з української сторони організували нашим людям безплатну поїздку автобусом додому. Це була б для нас найкраща людська підтримка», – каже Ярина.
Її землячка Марія із Львівської області, врятувавшись у місті Аквіла, перебуває у наметовому містечку зі своєю донькою. Про польові умови проживання жінка розповідає: «Одним словом, тут до нас ставляться дуже добре, не можна сказати, що цікавляться тільки італійцями, а нами ні. Все організовано дуже добре. Ми так дивимося і думаємо: навіть якісь дрібниці, без чого можна було б обійтися, і те намагаються дати. І туалети для людей є, через два дні вже й душові кабіни працювали, і білизну попрати можна…».
Пані Марія з дочкою, на щастя, встигли взяти документи і гроші, але найближчим часом додому поїхати не можуть. Вони чекають на поновлення дозволу на проживання в Італії, а місцеві установи з видачі цих документів ще не відновили роботу. Без «пермессо», італійського дозволу на проживання, жінки не наважуються залишати чужину, бо сподіваються повернутися і знайти нову роботу, можливо, в іншому, менш сейсмічно небезпечному, регіоні.
Як пояснила пані Марія, у Самборі вона не має ні роботи, ні пенсії, а в Італії навіть у такий складний час їй обіцяють допомогти з працевлаштуванням італійські та українські друзі. Ще заробітчанка покладається на слова прем’єр-міністра Сильвіо Берлусконі, котрий у день національної жалоби запевнив, що швидкими темпами відбудуються міста, подбають також і про потерпілих іноземців.
(Рим – Прага – Київ)
