«Східне партнерство», програма поглибленої співпраці з ЄС, була запропонована Польщею і Швецією, які вважають, що політика сусідства не повністю відповідала інтересам східних сусідів ЄС, та й самого Євросоюзу. До «Східного партнерства», крім України, запросили Молдову і Білорусь та ще три закавказькі країни: Азербайджан, Вірменію та Грузію.
Але Москва не хоче змиритися зі втратою впливу по периметру своїх кордонів, вважає брюссельський оглядач Радіо Свобода Ахто Лоб’якас. Він говорить, що нині весь проект Євросоюзу опинився під загрозою.
«Найбільш амбітний проект Європейського Союзу щодо налагодження тіснішої співпраці з країнами на території колишнього Радянського Союзу є в біді. Європейські чиновники в Брюсселі говорять, що Росія пішла у контрнаступ, щоб знищити чи принаймні добре покалічити проект, спрямований на колишні радянські республіки», – зазначив Ахто Лоб’якас.
Останнім часом Росія здійснює посилений тиск на Білорусь, Молдову і Вірменію, яких у Кремлі вважають слабкими ланками «Східного партнерства». Інші три країни, Україна, Грузія та Азербайджан послаблені внутрішніми процесами, що в них відбуваються. Україна – розбратом у владних колах, Грузія – наслідками серпневої війни з Росією, а Азербайджан – посиленням автократичних тенденцій.
Найбільша загроза – Білорусь
Проте з усіх шести країн найбільшою головоломкою для ЄС є Білорусь. Попри всі загравання із Заходом, президент Олександр Лукашенко залишається непередбачуваним. Він, з одного боку, звільняє в’язнів сумління, що Брюссель привітав як крок назустріч, а з іншого, може закласти нову міну під стосунки з Євросоюзом, якщо визнає незалежність Абхазії та Південної Осетії, як цього вимагає Москва.
Якщо це станеться до саміту, який має відбутися 7 травня у Празі, то грузинський президент Міхеїл Саакашвілі попередив, що він до Праги не приїде. Ймовірність того, що тиску Москви піддадуться Молдова чи Вірменія, хоч і не така велика, але не нульова, кажуть оглядачі.
Є і внутрішні чинники
Не бракує в Європейському Союзі і внутрішнього спротиву з боку країн, що воліють витрачати обмежені ресурси, виділені на політику сусідства, на ті держави, в яких більше зацікавлені вони. Йдеться про південні країни ЄС, які під проводом Франції минулого року урочисто проголосили програму співпраці з Середземноморським регіоном. Але через війну в Смузі Гази і ця програма завмерла.
Як говорить брюссельський оглядач «Свободи» Ахто Лоб’якас, для ЄС настав вирішальний час, коли має з’ясуватися, чи Євросоюз взагалі спроможний втілити координовану і послідовну зовнішню політику щодо сусідів.
«Ці кілька тижнів до 7 травня є ключовими для тривалого вирішення цих суперечностей. І зараз у ЄС є мало політиків, які хочуть і можуть заглянути далі, ніж ця дата», – наголошує Ахто Лоб’якас.
(Прага – Київ)
Але Москва не хоче змиритися зі втратою впливу по периметру своїх кордонів, вважає брюссельський оглядач Радіо Свобода Ахто Лоб’якас. Він говорить, що нині весь проект Євросоюзу опинився під загрозою.
«Найбільш амбітний проект Європейського Союзу щодо налагодження тіснішої співпраці з країнами на території колишнього Радянського Союзу є в біді. Європейські чиновники в Брюсселі говорять, що Росія пішла у контрнаступ, щоб знищити чи принаймні добре покалічити проект, спрямований на колишні радянські республіки», – зазначив Ахто Лоб’якас.
Останнім часом Росія здійснює посилений тиск на Білорусь, Молдову і Вірменію, яких у Кремлі вважають слабкими ланками «Східного партнерства». Інші три країни, Україна, Грузія та Азербайджан послаблені внутрішніми процесами, що в них відбуваються. Україна – розбратом у владних колах, Грузія – наслідками серпневої війни з Росією, а Азербайджан – посиленням автократичних тенденцій.
Найбільша загроза – Білорусь
Проте з усіх шести країн найбільшою головоломкою для ЄС є Білорусь. Попри всі загравання із Заходом, президент Олександр Лукашенко залишається непередбачуваним. Він, з одного боку, звільняє в’язнів сумління, що Брюссель привітав як крок назустріч, а з іншого, може закласти нову міну під стосунки з Євросоюзом, якщо визнає незалежність Абхазії та Південної Осетії, як цього вимагає Москва.
Якщо це станеться до саміту, який має відбутися 7 травня у Празі, то грузинський президент Міхеїл Саакашвілі попередив, що він до Праги не приїде. Ймовірність того, що тиску Москви піддадуться Молдова чи Вірменія, хоч і не така велика, але не нульова, кажуть оглядачі.
Є і внутрішні чинники
Не бракує в Європейському Союзі і внутрішнього спротиву з боку країн, що воліють витрачати обмежені ресурси, виділені на політику сусідства, на ті держави, в яких більше зацікавлені вони. Йдеться про південні країни ЄС, які під проводом Франції минулого року урочисто проголосили програму співпраці з Середземноморським регіоном. Але через війну в Смузі Гази і ця програма завмерла.
Як говорить брюссельський оглядач «Свободи» Ахто Лоб’якас, для ЄС настав вирішальний час, коли має з’ясуватися, чи Євросоюз взагалі спроможний втілити координовану і послідовну зовнішню політику щодо сусідів.
«Ці кілька тижнів до 7 травня є ключовими для тривалого вирішення цих суперечностей. І зараз у ЄС є мало політиків, які хочуть і можуть заглянути далі, ніж ця дата», – наголошує Ахто Лоб’якас.
(Прага – Київ)
