Ахто Лоб’якас
Брюссель – Розмороження стосунків із Білоруссю є завданням, яке одночасно залучає і відкриває складну механіку новонародженої Східної політики Європейського Союзу, так званої Ostpolitik. На початку речі виглядають досить просто. Кожний підхід має початися з діалогу. Там, де діалогу немає, його треба створити.
Діалог із Білоруссю було відновлено у вересні 2008 року, коли ЄС призупинив чинність заборони на видачу віз близько 40 білоруським чиновникам, яка була запроваджена після фальсифікації виборів 2004 року та інших правових порушень. Цього місяця міністри закордонних справ ЄС мають ще раз переглянути це рішення.
Більшість за те, щоб візи видавати. Всі погоджуються, хоча й з різних причин, що Білорусь є достатньо важлива і продемонструвала достатньо гнучкості, щоб заслужити продовження ще на шість місяців.
Але більшість країн ЄС також погоджуються, що Євросоюз потребує тривал погляду на Білорусь, який би вписувався у рамки новітньої Ostpolitik. Ці рамки має накреслити саміт ЄС, на якому йтиметься про «Східне партнерство», він відбудеться 19-20 березня. Шість східноєвропейських країн: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова та Україна - будуть запрошені на спеціальний саміт у Празі 7 травня. Ïм запропонують співпрацю з ЄС, що може вести до зони вільної торгівлі та безвізового простору і наблизити їхнє законодавство до законодавства Євросоюзу, що може в майбутньому полегшити їхній можливий вступ до ЄС.
Східна політика – пробний камінь для поєднання інтересів і цінностей
Формулювання спільної зовнішньої політики є новим завданням для 27 країн-членів, які не завжди поділяють спільну історію. Це також самовідкриття і пробний камінь для майбутнього формулювання спільних підходів у зовнішній політиці щодо інших питань, в яких доведеться поєднувати інтереси і цінності.
Стратегічно розташована автократична держава з дуже сумнівною репутацією в галузі демократії, Білорусь представляє проблему першого порядку. Без відповідного плану щодо Білорусі, Ostpolitik ЄС потерпатиме від браку довіри. Але в ній також найкраще видно, як інтереси окремих країн входять у суперечку зі спільними цінностями, котрі підтримує Євросоюз як організація.
Найкращий приклад – права людини
Питання прав людини є частиною всіх стандартних угод ЄС із третіми країнами, але вони рідко виконуються, бо переважають інтереси окремих країн-членів.
Із намаганням проводити спільну зовнішню політику приходить і усвідомлення того, що для встановлення діалогу потрібно відмовитися від деякої критики. Так було у стосунках із Узбекистаном, так є і в стосунках із Білоруссю.
Звільнення Мінськом інакодумців сприймається як добрий жест, але він має бути підкріплений справжніми кроками щодо демократизації, щоб ЄС був впевнений, що спільні цінності дотримані. Якщо ЄС обпечеться на цьому, то доведеться зробити висновки. І невідомо, чи такі послідовні поборники дотримання прав людини, як Нідерланди та Ірландія зможуть повести за собою більш прагматичну більшість.
Ostpolitik не може обійти Росію
Дві з найбільших «потуг» Європейського Союзу Німеччина та Британія вважають, що незалежність Білорусі є «стратегічно важливою» для ЄС. Але вплив Росії на Білорусь не можна не помітити. Коливання Білорусі щодо визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії викликає цілу низку проблем щодо міжнародного законодавства та прав людини, які є в центрі системи цінностей ЄС. Але навіть у цьому питанні ЄС не є одностайним.
Деякі країни вважають, що зближення з Мінськом потрібно буде продовжувати, незважаючи на можливе визнання незалежності частин території Грузії. Білорусь для них просто важливіша, ніж Грузія. І тоді можна використати одвічну лазівку – що, мовляв, ЄС не має юридичних повноважень визнавати якісь країни чи ні, тож і спільної позиції з цього приводу не потрібно.
«Задні двері», чи плутанина у власній політиці
Цінності входять у суперечність з інтересами, коли доходить до визначення місця Білорусі в нинішніх структурах співпраці ЄС. Мінську відмовили в участі у програмі «Європейська політика партнерства», бо одним із критеріїв участі в ній є демократичні реформи. Але «Східне партнерство» може відкрити «задні двері» для Мінська. Офіційні особи в Брюсселі вже говорять про те, що з юридичної точки зору це різні програми.
Ще одну окрему проблему представляє собою сам президент Білорусі Олександр Лукашенко, якого сприймають в ЄС такою собі сумішшю між колишнім російським президентом Путіним і нині вже покійним президентом Югославії Милошевичем. Присутність Лукашенка на саміті може бути глибоко принизливою для ЄС, особливо, якщо президент Білорусі захоче публічно помститися за старі образи.
Врешті-решт, ЄС має вибрати між залученням та ізоляцією. Від цього залежатиме розвиток «Східної політики». Залучення Білорусі може бути дуже проблематичним, але нині переважає погляд, що й ізоляція ні до чого не призвела. Свою роль відіграє і криза. Якщо ЄС чекатиме дуже довго, то її сусіди можуть потрапити знову під вплив послабленої, але все ще сильної Росії.
Брюссель – Розмороження стосунків із Білоруссю є завданням, яке одночасно залучає і відкриває складну механіку новонародженої Східної політики Європейського Союзу, так званої Ostpolitik. На початку речі виглядають досить просто. Кожний підхід має початися з діалогу. Там, де діалогу немає, його треба створити.
Діалог із Білоруссю було відновлено у вересні 2008 року, коли ЄС призупинив чинність заборони на видачу віз близько 40 білоруським чиновникам, яка була запроваджена після фальсифікації виборів 2004 року та інших правових порушень. Цього місяця міністри закордонних справ ЄС мають ще раз переглянути це рішення.
Більшість за те, щоб візи видавати. Всі погоджуються, хоча й з різних причин, що Білорусь є достатньо важлива і продемонструвала достатньо гнучкості, щоб заслужити продовження ще на шість місяців.
Але більшість країн ЄС також погоджуються, що Євросоюз потребує тривал погляду на Білорусь, який би вписувався у рамки новітньої Ostpolitik. Ці рамки має накреслити саміт ЄС, на якому йтиметься про «Східне партнерство», він відбудеться 19-20 березня. Шість східноєвропейських країн: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова та Україна - будуть запрошені на спеціальний саміт у Празі 7 травня. Ïм запропонують співпрацю з ЄС, що може вести до зони вільної торгівлі та безвізового простору і наблизити їхнє законодавство до законодавства Євросоюзу, що може в майбутньому полегшити їхній можливий вступ до ЄС.
Східна політика – пробний камінь для поєднання інтересів і цінностей
Формулювання спільної зовнішньої політики є новим завданням для 27 країн-членів, які не завжди поділяють спільну історію. Це також самовідкриття і пробний камінь для майбутнього формулювання спільних підходів у зовнішній політиці щодо інших питань, в яких доведеться поєднувати інтереси і цінності.
Стратегічно розташована автократична держава з дуже сумнівною репутацією в галузі демократії, Білорусь представляє проблему першого порядку. Без відповідного плану щодо Білорусі, Ostpolitik ЄС потерпатиме від браку довіри. Але в ній також найкраще видно, як інтереси окремих країн входять у суперечку зі спільними цінностями, котрі підтримує Євросоюз як організація.
Найкращий приклад – права людини
Питання прав людини є частиною всіх стандартних угод ЄС із третіми країнами, але вони рідко виконуються, бо переважають інтереси окремих країн-членів.
Із намаганням проводити спільну зовнішню політику приходить і усвідомлення того, що для встановлення діалогу потрібно відмовитися від деякої критики. Так було у стосунках із Узбекистаном, так є і в стосунках із Білоруссю.
Звільнення Мінськом інакодумців сприймається як добрий жест, але він має бути підкріплений справжніми кроками щодо демократизації, щоб ЄС був впевнений, що спільні цінності дотримані. Якщо ЄС обпечеться на цьому, то доведеться зробити висновки. І невідомо, чи такі послідовні поборники дотримання прав людини, як Нідерланди та Ірландія зможуть повести за собою більш прагматичну більшість.
Ostpolitik не може обійти Росію
Дві з найбільших «потуг» Європейського Союзу Німеччина та Британія вважають, що незалежність Білорусі є «стратегічно важливою» для ЄС. Але вплив Росії на Білорусь не можна не помітити. Коливання Білорусі щодо визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії викликає цілу низку проблем щодо міжнародного законодавства та прав людини, які є в центрі системи цінностей ЄС. Але навіть у цьому питанні ЄС не є одностайним.
Деякі країни вважають, що зближення з Мінськом потрібно буде продовжувати, незважаючи на можливе визнання незалежності частин території Грузії. Білорусь для них просто важливіша, ніж Грузія. І тоді можна використати одвічну лазівку – що, мовляв, ЄС не має юридичних повноважень визнавати якісь країни чи ні, тож і спільної позиції з цього приводу не потрібно.
«Задні двері», чи плутанина у власній політиці
Цінності входять у суперечність з інтересами, коли доходить до визначення місця Білорусі в нинішніх структурах співпраці ЄС. Мінську відмовили в участі у програмі «Європейська політика партнерства», бо одним із критеріїв участі в ній є демократичні реформи. Але «Східне партнерство» може відкрити «задні двері» для Мінська. Офіційні особи в Брюсселі вже говорять про те, що з юридичної точки зору це різні програми.
Ще одну окрему проблему представляє собою сам президент Білорусі Олександр Лукашенко, якого сприймають в ЄС такою собі сумішшю між колишнім російським президентом Путіним і нині вже покійним президентом Югославії Милошевичем. Присутність Лукашенка на саміті може бути глибоко принизливою для ЄС, особливо, якщо президент Білорусі захоче публічно помститися за старі образи.
Врешті-решт, ЄС має вибрати між залученням та ізоляцією. Від цього залежатиме розвиток «Східної політики». Залучення Білорусі може бути дуже проблематичним, але нині переважає погляд, що й ізоляція ні до чого не призвела. Свою роль відіграє і криза. Якщо ЄС чекатиме дуже довго, то її сусіди можуть потрапити знову під вплив послабленої, але все ще сильної Росії.
