Лондон – Новоспоруджена коаліція почала активно окреслювати свої колізії, драми, а відтак і політичні баталії. Одним із перших актів священнодійства будь-якого співтовариства був і залишається розподіл функцій і портфелів. Без цього нема початку. Саме на розподілі повноважень завжди визначалися справжні інтереси і апетити супутників, навіть, якщо вони були тимчасовими. Через засоби масової інформації почали пробиватися замовлення третього учасника коаліції – Блоку Литвина. На кріслі спікера їхні бажання не обмежились. Цього, в принципі, очікували ледь не всі. Агентство УНІАН повідомило, що литвинівцям відійде щонайменше Міністерство транспорту. Зовсім недовго залишилося чекати, щоб зрозуміти, який конкретний чиновницький вплив матиме литвинівська бригада у верхніх структурах влади. Тим часом БЮТ, невтомно (аж інколи до нестями!) захищаючи свої принципи, відновив спроби призначити Головою держмайна свого вірного партійного товариша, депутата Андрія Портнова.
Це потребує окремої репліки, нижче. Спливають нові прізвища, згадуються старі. Знову на начальницькому небосхилі з’явилося ім’я Тигипка. І це після стількох років майже релігійного дистанціювання від політики!
Отже, в котрий раз там, нагорі, розпочинається справжня портфельно-посадова лихоманка. Це неабияке усечиновницьке свято набуває просто-таки Олімпійського характеру. В котрий раз природа бере своє.
У світі усякої живності відомі комахи під назвою комахи-одноденки. Вони літають величезними зграями над водою і з сутінками помирають. Заради цих коротких хвилин перебування в повітрі маленька, практично невагома істота має органи почуття вельми складного характеру. Немовби для того, щоб більше побачити за своє досить миттєве життя, одноденка дивиться на світ сімома очима. Попереду три очка, за структурою наближені до людських. Також є два бічні фасеточні ока, а над ними ще два – одне жовте, а інше рубінове. Усе своє короткотривале життя комахи-одноденки присвячують шлюбним танцям і згасають у них. Недарма це створіння має два статеві органи...
... Придивіться до кандидатів на нові посади в уряді, у Верховній Раді, в президентській адміністрації. Є запитання, яке не раз доводило до запаморочення не одне покоління інтелектуалів. Особливо гостро це запитання постає нині в Україні, коли в місію лідерів уже практично мало хто вірить. Тоді що змушує тих чи інших людей іти в міністри, прем’єр-міністри і тому подібне чиновництво? Хто-хто, а ці люди добре знають, куди вони нині ідуть і яке це безкінечне пекло. Там нема ані серйозної свободи, ані тим більше добре відчутної влади. Ці обставини, якщо вони мали б місце, могли б приносити певне задоволення.
Але їх там нема!! Ми це бачимо на прикладах і Тимошенко, і самого Ющенка. І того-таки Литвина, який, до речі, не раз повторював, що спікерство – це не його ціль. Дехто подумав, що Володимир Михайлович свого вже нахлебтався і не має ніяких цілей туди лізти. А він все одно вцілив! Що вже казати про тих, хто стоїть нижче.
І якщо пекло приносить шалені гроші, то навряд чи це є єдиною причиною, чому люди стають високими начальниками. Оскільки шалені гроші не варті отієї не менш шаленої втрати персонального здоров’я на тлі вельми і вельми скромних позитивних результатів. Скільки списів свого часу зламав сам Андрій Портнов, скільки енергії витратила Юлія Тимошенко у спробах домогтися його призначення на посаду Голови Фонду Держмайна. Врешті-решт довелося відступити. Але солодке почуття своєрідного реваншу не померло. І знову ім’я Андрія Портнова звучить у контексті Держмайна України. І знову його покладено на плаху. І знову не відчувається, що він страждає від того. Навряд чи не розуміють б'ютівці, який галас почнеться навколо кандидатури Портнова. Розуміють! І йдуть на це свідомо! Що веде цих людей? На що вони заведені? Чим вражені?
Олімпійці? Гладіатори? Самогубці?
...Досить незвично поводять себе мурахи, вражені грибком. Забираються на високі трав’яні стеблини над жвавим місцем мурашника (біля краю гнізда, над стежкою), де і гинуть, намертво схопившись ротом за саму стеблину. Згодом з їхніх тіл проростає грибок. Деякі вчені переконані, що саме грибок штовхає мурах, щоб вони знайшли свою смерть якомога вище над землею. Це необхідно для того, щоб спори грибка могли покрити з висоти більше простору і заразити більше здорових мурах. Схожа «вершинна хвороба» панує і серед гусениць метелика-монахині (Lymantria monacha) під час її масового розмноження. Гусениці також заповзають високо на дерева, де гинуть у характерних позах.
... І дійсно, які-такі почуття хочуть задовольнити люди, котрі забираються високо до української влади? Нові прізвища? Або уже добре відомі старі прізвища? Спробуйте себе запитати – що серйозне принесе собою ця чергова хвиля посадових змін.? Що кардинальне намагається запропонувати нова коаліція тими особами, яких вона покличе виконувати державні обов’язки? Чи здатні вони, чи готові вони у цей досить складний для українців час (боязко вимовити) пожертвувати собою для людей.? В абсолютно простих речах: не вкрасти, якщо станеться нагода красти? Не взяти хабара, якщо хтось запропонує?
Чи є серед нововисунених, новопропонованих, нововилізлих кандидатів такі, котрі протримаються хоча б трішки, вже не кажучи – до останнього патрона. Пробачте за саму постановку питання. Не варто вимагати від людей більше, ніж вони здатні. Тоді що ж від них вимагати взагалі?
Мовчання.?.. ухиляння.?.. дистанціювання.?..
Якось дуже інертно виглядає напередодні роздачі посад НУНС. Ані різких рухів, ані скромних побажань. Ба,більше, лунають грізні попередження, що нунсівці можуть позбутися навіть тих поодиноких місць в уряді, що їх вони мали за попередньої коаліції. Певне незадоволення висловлюють на адресу Онищука на посаді міністра юстиції. Якщо бютівцям все-таки не вдасться протягнути Портнова в Держмайно, вони пригледіли для нього відхідний варіант – очолити українську юстицію.
Не хотілося б закінчувати цю історію банальними висновками зневіри і песимізму. Адже життя так чи інакше схиляється до певного балансу. Сама природа його шукає в численних своїх проявах. Інколи дуже красивих проявах..
«Стань моє серце цикадою, щоб я витік піснею», – писав іспанський поет Федеріко Ґарсія Лорка.
Цикади не лише співають гучніше усіх комах. Вони довше усіх комах живуть. Цикада за своє існування кілька разів змінює свій вигляд. Спочатку вона личинка, потім німфа (так називають личинку старшого віку). Потім вона стає дорослою цикадою. Весь свій час цикада живе під землею і виходить на поверхню лише один раз – щоб проспівати свою пісню... і померти.
(Лондон – Прага – Київ)
