В Україні побутує думка, що українці, які живуть і працюють в Європі, США, Канаді заробляють чималі гроші і не мають великих проблем.
Однак гроші на чужині даються дуже важкою працею і старанням, доволі часто доводиться стиснути міцно зуби і переступити через власне «я». Про свої переживання на чужині українці воліють не розповідати рідним в Україні.
Прибувши у США, люди одразу шукають роботу. Адже кожен день, кожна година – це гроші.
Перший шок для новоприбулих – те, що їхні уявлення не збігаються з реальністю.
На перших порах їм допомагають земляки, або ж вони звертаються у польські та українські агентства з пошуку роботи. Вакансії для жінок такі: праця на кухні, в крамниці (якщо є знання мови), догляд за дітьми, хворими літніми людьми, прибирання. Для чоловіків – будівельні роботи й сфера послуг, зокрема, ціняться сантехніки, електрики. На початках, коли є мовний бар’єр, чимало українців працює у поляків, але там невисокі заробітки – 7–8 доларів на годину.
«Найпринизливіше було прибирати туалети»
Марія Гринів (прізвище змінене на прохання жінки) – вчитель із Тернопільщини, з Бучача. 9 років тому, коли їй було 30, виграла «зелену карту». На цей час вона була розлучена, залишилась з 5-річною дитиною на руках, з постійними матеріальними проблемами і невлаштованістю у житті. Доньку залишила на маму, а сама, без знання англійської мови, подалась у США.
У Нью-Йорку протягом року заробляла гроші прибиранням у заможних багатодітних родинах. День у день протягом року вона прибирала в одному великому особняку – мила вікна, чистила підлоги, зубною щіткою вичищала усі шпаринки, жалюзі, вимивали туалетні і ванні кімнати. Клавіатуру від комп’ютера доводилось відшкрябувати від джему. А зранку в будинку, де мешкали 10 осіб, вона заставала знову безлад…
Після прибирання молода жінка їхала у школу з вивчення англійської мови (для тих, у кого зелена карта, курси безкоштовні), а пізно увечері ще прибирала в інституті.
Найбільш принизливий стан жінка відчувала, коли мила чоловічі туалети. Їй важко досі описати словами свій внутрішній стан, наповнений жахом і болем.
Більш-менш опанувавши мову, Марія знайшла іншу роботу, уже секретаря-референта. Коли вона отримала громадянство, забрала у США доньку, згодом пройшла платні курси вдосконалення кваліфікації.
Жодного дня за усі роки на лікарняному вона не була. Жінка заборонила собі хворіти, бо це дуже дорого.
Нині вона працює легально у приватній фірмі. Жінка навчилась водити машину, наймає одне помешкання спільно з іншою українкою. Оренда їй обходиться в 400 доларів щомісяця.
Заробляє вона, відкинувши усі відрахування, 2 тисячі доларів на місяць. Умови проживання дуже скромні, донька відвідує безкоштовну школу, але займається у платних гуртках. Про краще житло наразі Марія лише мріє.
Лише поодинокі українці ризикують придбати житло в кредит
Більшість українців, незалежно від статусу перебування у США, стараються наймати одне помешкання удвох чи втрьох. Самі його ремонтують і облаштовують. Меблями намагаються не вельми обставлятись або ж дешево відкуповують від інших чи їх віддають їм заможні люди, в кого вони працюють. Зрештою, чимало добротних меблів, які в Україні коштують шалені гроші, люди просто виставляють на вулицю.
Легше почуваються ті українці, які приїхали легально у США усією родиною. Коли усі мають роботу, простіше оплачувати оренду помешкання, навчання, зрештою, з родиною почуваєшся комфортніше, особливо в психологічному плані.
Коли люди мають легальний статус проживання у США, хтось один з родини багато працює, а інший навчається за гроші. Здобувши якийсь фах, уже й більше заробляє.
Такі родини стараються отримати державний кооператив, але спершу мають довести свої скромні доходи. Таке житло складно отримати тим українцям, які, за американськими мірками, належать до середнього класу. Українці жартують, що в США добре бути або дуже бідним, або дуже багатим. Лише деякі з них ризикують придбати житло в кредит.
Кожен українець, який працює у США, заслуговує на окрему історію. Це доля людини.
Усі, хто покинули бaтьківщину, переважно вимушено, на чужині змушені блискавично адаптуватися.Вони допомагають своїм рідним в Україні, без цієї допомоги багатьом на Львівщині, Івано-Франківщині, Тернопільщині, Рівненщині було б складно.
Усе, чого потребують українці на чужині, це поваги і тепла від своїх рідних в Україні.
(Нью-Йорк – Прага – Київ)
