По обличчях людей, які виходили з приміщення американської амбасади у Києві легко можна було збагнути, кому поставили омріяну візу, а кому у ній відмовили.
80% пасажирів літака, який здійснював рейс Київ-Нью-Йорк, були українці. Переважна більшість – люди пенсійного віку, які їхали до своїх дорослих дітей в Америку.
«У 55 років в Україні ти нікому не потрібен»
«Мені 60 років, – розповідала про себе киянка, яка сиділа поруч. – Я ще маю силу і бажання працювати, але в Україні, коли тобі 55 і далі, ти вже нікому не потрібна». За 30 років викладацької праці жінка «заслужила» пенсію 1000 гривень. Каже, якщо б не мала доньки в США, то не знає, як би жила. А в Каліфорнії вона навіть працює.
Одна зі стюардес, почувши розмову, розповіла власну історію. 17 років вона пропрацювала на різних «чорних» роботах у США без відпустки, щоб поставити дітей на ноги і допомогти рідним на Сумщині. «Що це за держава Україна, що працьовиті люди живуть у таких злиднях?», – каже вона.
Щоб не жити у злиднях і забезпечити майбутнє дітям, і полишають рідні терени українці. Кілька молодих подружніх пар летіли у США з маленькими дітьми. Усі ці сім’ї виграли зелені карти, що надає їм право на проживання у США. Усі ці люди покидали Україну з надією влаштувати своє краще життя за океаном.
Важка праця і цілеспрямованість
Те, що Америка – це країна контрастів, річ відома. А ще це країна, яка сприймає або відштовхує. Перше, що вразилопо виході з літака, усміхнені обличчя працівників аеропорту «Кеннеді», які багато жартували зі втомленими від довгої подорожі пасажирами, а як тільки-но впіймали чиюсь розгубленість – пропонували допомогу. Ці люди просто професійно виконували свою роботу. І так скрізь.
Важка праця, цілеспрямованість, наполегливість – ці критерії успіху називали мені українці, які живуть у США понад 10 років. Їм імпонує те, що в Америці діють закони і їх дотримуються усі, а ще й те, що скрізь – у транспорті, на вулицях, офісах, крамницях — усе зроблене з думкою про людину.
З іншого боку, тут нікому ні до кого немає справи, кожен живе власним життям. В Америці хворіти не можна, попередять українські емігранти, а ще перші 5 років перебування на чужині будуть дуже складними. Бо доведеться вчити чи вдосконалювати англійську, важко працювати, заробляючи прибиранням, догляданням дітей чи хворих літніх людей, або ж працюючи у ресторанах, крамницях, на будовах. Щоб заробити 4 тисячі доларів у місяць, потрібно працювати 14 годин у день без вихідних. Таке фізичне навантаження витримує далеко не кожен, а якщо й витримує, то не на довго.
Усе було б інакше, якби Україні були потрібні професіонали, а запрошення на роботу не рясніли віковими обмеженнями до 25 років.
Для прикладу, на відомому нью-йоркському телеканалі «Seven» найпопулярніші ведучі віком після 45 років. Знання, почуття гумору, вміння триматись, словом висока професійність зробили їх улюбленцями глядачів.
(Нью-Йорк – Прага – Київ)
80% пасажирів літака, який здійснював рейс Київ-Нью-Йорк, були українці. Переважна більшість – люди пенсійного віку, які їхали до своїх дорослих дітей в Америку.
«У 55 років в Україні ти нікому не потрібен»
«Мені 60 років, – розповідала про себе киянка, яка сиділа поруч. – Я ще маю силу і бажання працювати, але в Україні, коли тобі 55 і далі, ти вже нікому не потрібна». За 30 років викладацької праці жінка «заслужила» пенсію 1000 гривень. Каже, якщо б не мала доньки в США, то не знає, як би жила. А в Каліфорнії вона навіть працює.
Одна зі стюардес, почувши розмову, розповіла власну історію. 17 років вона пропрацювала на різних «чорних» роботах у США без відпустки, щоб поставити дітей на ноги і допомогти рідним на Сумщині. «Що це за держава Україна, що працьовиті люди живуть у таких злиднях?», – каже вона.
Щоб не жити у злиднях і забезпечити майбутнє дітям, і полишають рідні терени українці. Кілька молодих подружніх пар летіли у США з маленькими дітьми. Усі ці сім’ї виграли зелені карти, що надає їм право на проживання у США. Усі ці люди покидали Україну з надією влаштувати своє краще життя за океаном.
Важка праця і цілеспрямованість
Те, що Америка – це країна контрастів, річ відома. А ще це країна, яка сприймає або відштовхує. Перше, що вразилопо виході з літака, усміхнені обличчя працівників аеропорту «Кеннеді», які багато жартували зі втомленими від довгої подорожі пасажирами, а як тільки-но впіймали чиюсь розгубленість – пропонували допомогу. Ці люди просто професійно виконували свою роботу. І так скрізь.
Важка праця, цілеспрямованість, наполегливість – ці критерії успіху називали мені українці, які живуть у США понад 10 років. Їм імпонує те, що в Америці діють закони і їх дотримуються усі, а ще й те, що скрізь – у транспорті, на вулицях, офісах, крамницях — усе зроблене з думкою про людину.
З іншого боку, тут нікому ні до кого немає справи, кожен живе власним життям. В Америці хворіти не можна, попередять українські емігранти, а ще перші 5 років перебування на чужині будуть дуже складними. Бо доведеться вчити чи вдосконалювати англійську, важко працювати, заробляючи прибиранням, догляданням дітей чи хворих літніх людей, або ж працюючи у ресторанах, крамницях, на будовах. Щоб заробити 4 тисячі доларів у місяць, потрібно працювати 14 годин у день без вихідних. Таке фізичне навантаження витримує далеко не кожен, а якщо й витримує, то не на довго.
Усе було б інакше, якби Україні були потрібні професіонали, а запрошення на роботу не рясніли віковими обмеженнями до 25 років.
Для прикладу, на відомому нью-йоркському телеканалі «Seven» найпопулярніші ведучі віком після 45 років. Знання, почуття гумору, вміння триматись, словом висока професійність зробили їх улюбленцями глядачів.
(Нью-Йорк – Прага – Київ)
