«Фанні Мей» і «Фредді Мак» – не зовсім приватні банки, урядові належить значна частина акцій, тобто цінних паперів цих банків.
Пояснюючи, чому адміністрація президента США Джорджа Буша не може дозволити цим банкам прогоріти, або, як американці кажуть, «спливти животом догори», міністр фінансів США Генрі Полсен наголосив, що «Фанні Мей» і «Фредді Мак» посідають центральне місце у системі житлового фінансування, тож вони «повинні продовжувати свою діяльність як акціонерні компанії, оскільки підтримка ринку житла тепер особливо важлива».
Білий дім просить Конгрес надати цим двом компаніям із бюджетних коштів позичку обсягом 300 мільярдів доларів.
Якщо взяти під увагу, що «Фанні Мей» і «Фредді Мак» тримають половину всіх іпотечних кредитів, то Конгрес волею чи неволею мусить допомогти.
Барні Франк, голова фінансової комісії Палати представників, упевнений, що позичка допоможе мегабанкам.
За його словами, «ці банки не банкрутують, вони не загрожені аж так, біржа просто перебільшує небезпеку. Те, що пропонує міністр фінансів, абсолютно слушна річ. (Цією позичкою) ми зможемо заявити всім, що ми упевнені щодо надійності цих банків і в нас є гроші, щоб підстрахувати їх. Ці гроші повернуться нам, ба більше, цей кредит, можливо, взагалі не буде використаний. Інша справа, що ми не просто реагуємо на кризу, а й також уживаємо важливих заходів, щоб зменшити шанси повторення подібної ситуації у майбутньому».
Нічого страшного не сталося?
Дехто порівнює ситуацію у фінансовій галузі з Великою депресією на початку 30-х років минулого століття, коли тисячі банків банкрутували і мільйони американців втрачали свої заощадження. Але таке порівняння неправомірне, кажуть економісти. Адже тоді не було державного страхування приватних депозитів до 100 тисяч доларів кожний, як нині.
Та все ж телеекрани Америки обійшла довжелезна черга вкладників біля дверей кредитного банку «Індімак» у каліфорнійському місті Пасадина. Цей банк луснув, і держава перебрала контроль над ним. Два інші великі банки у штатах Огайо і Вашингтон змушені були публічно запевняти вкладників, що з ними «все о'кей».
Але, назагал беручи, загрожені банки становлять не більше одного відсотка від загальної кількості. Крім того, Федеральна страхова корпорація володіє фондом у 53 мільярди доларів для покриття втрат вкладників банків, що банкрутують.
Дейвід Рудер, колишній глава Федеральної фінансової регулювальної комісії, нині професор університету Нортвестерн, переконаний, що система американських банків у цілому, як він висловився, «куленепробивна».
Але «фальшиві чутки щодо стану ринку – жахлива річ. Дехто на Уолл-Стріт поширює негативні чутки, продає акції і на цьому заробляє. Ці чутки вельми важко спростувати. Але подібне завжди було», – сказав Рудер у телевізійному інтерв’ю.
(Нью-Йорк – Прага – Київ)
Пояснюючи, чому адміністрація президента США Джорджа Буша не може дозволити цим банкам прогоріти, або, як американці кажуть, «спливти животом догори», міністр фінансів США Генрі Полсен наголосив, що «Фанні Мей» і «Фредді Мак» посідають центральне місце у системі житлового фінансування, тож вони «повинні продовжувати свою діяльність як акціонерні компанії, оскільки підтримка ринку житла тепер особливо важлива».
Білий дім просить Конгрес надати цим двом компаніям із бюджетних коштів позичку обсягом 300 мільярдів доларів.
Якщо взяти під увагу, що «Фанні Мей» і «Фредді Мак» тримають половину всіх іпотечних кредитів, то Конгрес волею чи неволею мусить допомогти.
Барні Франк, голова фінансової комісії Палати представників, упевнений, що позичка допоможе мегабанкам.
За його словами, «ці банки не банкрутують, вони не загрожені аж так, біржа просто перебільшує небезпеку. Те, що пропонує міністр фінансів, абсолютно слушна річ. (Цією позичкою) ми зможемо заявити всім, що ми упевнені щодо надійності цих банків і в нас є гроші, щоб підстрахувати їх. Ці гроші повернуться нам, ба більше, цей кредит, можливо, взагалі не буде використаний. Інша справа, що ми не просто реагуємо на кризу, а й також уживаємо важливих заходів, щоб зменшити шанси повторення подібної ситуації у майбутньому».
Нічого страшного не сталося?
Дехто порівнює ситуацію у фінансовій галузі з Великою депресією на початку 30-х років минулого століття, коли тисячі банків банкрутували і мільйони американців втрачали свої заощадження. Але таке порівняння неправомірне, кажуть економісти. Адже тоді не було державного страхування приватних депозитів до 100 тисяч доларів кожний, як нині.
Та все ж телеекрани Америки обійшла довжелезна черга вкладників біля дверей кредитного банку «Індімак» у каліфорнійському місті Пасадина. Цей банк луснув, і держава перебрала контроль над ним. Два інші великі банки у штатах Огайо і Вашингтон змушені були публічно запевняти вкладників, що з ними «все о'кей».
Але, назагал беручи, загрожені банки становлять не більше одного відсотка від загальної кількості. Крім того, Федеральна страхова корпорація володіє фондом у 53 мільярди доларів для покриття втрат вкладників банків, що банкрутують.
Дейвід Рудер, колишній глава Федеральної фінансової регулювальної комісії, нині професор університету Нортвестерн, переконаний, що система американських банків у цілому, як він висловився, «куленепробивна».
Але «фальшиві чутки щодо стану ринку – жахлива річ. Дехто на Уолл-Стріт поширює негативні чутки, продає акції і на цьому заробляє. Ці чутки вельми важко спростувати. Але подібне завжди було», – сказав Рудер у телевізійному інтерв’ю.
(Нью-Йорк – Прага – Київ)
