«Якщо ти не побував на Великій китайській стіні, ти не китаєць», – вважають громадяни цієї однієї з найбільших держав світу. Відтепер можна додати: «Якщо ти не бачив фортець «тулоу» – ти не китаєць». Група цих традиційних фортець у провінції Фуцзянь за рішенням ЮНЕСКО збагатила список світової спадщини.
Укріплення «тулоу» почали зводити в гірських районах цієї провінції на південному сході Китаю ще в 12-му столітті і продовжували майже до наших днів. Ці величезні будівлі – цілі багатоповерхові фортеці-селища, здебільшого круглі, діаметром у 50–90 метрів, іноді квадратні, з десятками чи й понад сотнею кімнат і великим замкненим двором усередині, і жило в них, бувало, до 80 родин чи до близько 800 людей – цілий рід.
До списку ЮНЕСКО потрапили 46 із близько 20 тисяч таких «тулоу», що розкинулися на 120-кілометровому проміжку на південному сході провінції Фуцзянь. На думку фахівців, укріплення «тулоу» і нині унікальні не тільки за конструкцією, але й за вишуканістю архітектурної думки. Фортеці й природа, кольори і форми творять справжнє диво.
До списку нових «див світу» відтепер зараховують і гору Ле Морн із її печерами на острові Маврикій, яка мисом входить в Індійський океан. Мова йде про неповторний природний ландшафт. Цю гору з майже неприступними скелями й численні печери в ній використовували як сховища у 18-му і на початку 19-го століття раби-втікачі, які заснували там цілу свою «республіку».
Наступне диво – Аль-Хіджр, або Мадаїн-Салех – одна з найбільших археологічних пам’яток давнього Набатейського царства в нинішній Саудівській Аравії. Це найбільший, що зберігся, осередок набатейської цивілізації на південь від нині йорданської Петри. Аль-Хіджр – це понад 100 монументальних поховань, датованих від 1-го століття до нашої ери до 1-го століття нашої, і залишки гідротехнічних споруд, якими славилися набатейці в цій пустельній місцевості.
Іще одним «дивом світу» стали і пам’ятки вірменської сакральної архітектури, розташовані на північному сході Ірану. Ці три монастирські комплекси, найстарша частина одного з яких датується 7-м століттям, є свідченням того, якою поширеною в давнину була вірменська культура на теренах історичних Азербайджану й Персії, і її останніми залишками в цьому регіоні.
За останніми даними, загалом до списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО внесені 855 об’єктів. У цьому світовому списку є і чотири українські пам’ятки: Софія Київська з прилеглими будівлями та Києво-Печерська лавра, історичний центр Львова, а ще букові праліси Карпат, які Україна ділить зі Словаччиною, і геодезична дуга Струве – лінія тріангуляційних знаків із позаминулого століття, що простяглася майже на 3 тисячі кілометрів Україною і ще 9 державами.
(Прага – Київ)
Укріплення «тулоу» почали зводити в гірських районах цієї провінції на південному сході Китаю ще в 12-му столітті і продовжували майже до наших днів. Ці величезні будівлі – цілі багатоповерхові фортеці-селища, здебільшого круглі, діаметром у 50–90 метрів, іноді квадратні, з десятками чи й понад сотнею кімнат і великим замкненим двором усередині, і жило в них, бувало, до 80 родин чи до близько 800 людей – цілий рід.
До списку ЮНЕСКО потрапили 46 із близько 20 тисяч таких «тулоу», що розкинулися на 120-кілометровому проміжку на південному сході провінції Фуцзянь. На думку фахівців, укріплення «тулоу» і нині унікальні не тільки за конструкцією, але й за вишуканістю архітектурної думки. Фортеці й природа, кольори і форми творять справжнє диво.
До списку нових «див світу» відтепер зараховують і гору Ле Морн із її печерами на острові Маврикій, яка мисом входить в Індійський океан. Мова йде про неповторний природний ландшафт. Цю гору з майже неприступними скелями й численні печери в ній використовували як сховища у 18-му і на початку 19-го століття раби-втікачі, які заснували там цілу свою «республіку».
Наступне диво – Аль-Хіджр, або Мадаїн-Салех – одна з найбільших археологічних пам’яток давнього Набатейського царства в нинішній Саудівській Аравії. Це найбільший, що зберігся, осередок набатейської цивілізації на південь від нині йорданської Петри. Аль-Хіджр – це понад 100 монументальних поховань, датованих від 1-го століття до нашої ери до 1-го століття нашої, і залишки гідротехнічних споруд, якими славилися набатейці в цій пустельній місцевості.
Іще одним «дивом світу» стали і пам’ятки вірменської сакральної архітектури, розташовані на північному сході Ірану. Ці три монастирські комплекси, найстарша частина одного з яких датується 7-м століттям, є свідченням того, якою поширеною в давнину була вірменська культура на теренах історичних Азербайджану й Персії, і її останніми залишками в цьому регіоні.
За останніми даними, загалом до списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО внесені 855 об’єктів. У цьому світовому списку є і чотири українські пам’ятки: Софія Київська з прилеглими будівлями та Києво-Печерська лавра, історичний центр Львова, а ще букові праліси Карпат, які Україна ділить зі Словаччиною, і геодезична дуга Струве – лінія тріангуляційних знаків із позаминулого століття, що простяглася майже на 3 тисячі кілометрів Україною і ще 9 державами.
(Прага – Київ)
