Ґетан Рікар-Ніул: Політика сусідства, на мій погляд, не зазнає змін. Вона продовжуватиметься, бо Лісабонська угода не має на неї прямого впливу. Проте, вона може вплинути на глобальний політичний контекст розширення ЄС. Адже сьогодні є багато країн, що заявляють: розширення Євросоюзу потребує перерви. Європа мусить спочатку поглибити свої інституції, бо маючи аж 27 членів, ухвалювати рішення стає все важче. Тож зрозуміло, якщо Лісабонська угода не набере чинності, не буде й поглиблення ефективності євроінституцій.
Проте, ми зараз говоримо про довгострокові перспективи. Тим часом, як наразі, ЄС переживає недовготривалу кризу. Ці різні часові речі, перетинаються в єдиній кризовій політиці. Проте нинішня ситуація прямого впливу на подальше розширення, на мій погляд, не має.
– Як, на Ваш погляд, далі розвиватимуться події навколо цієї угоди?
– Однозначно, найважливіше нині – не допустити помилки, що була зроблена після відкинення Конституції Євросоюзу французами та голландцями у 2005 році. Цього разу треба йти до кінця ратифікації угоди всіма країнами-членами ЄС. Це дуже важливо, бо тільки по закінченні процесу ухвали, ми зможемо виявити, яка реальна підтримка тексту і це буде нашим подальшим дороговказом. Адже криза минулого, спровокована франко-нідерландським «ні» мала таке ж походження, як і нинішня відмова Ірландії від продовження процесу ратифікації.
– Чи слід чекати повторного референдуму в Ірландії, як це було із ухвалою угоди Ніцци у 2001-02 роках?
– Одним із рішень може стати переголосування угоди ірландцями на новому референдумі, хоча ми маємо зовсім інший контекст. Угоду Ніцци переголосували бо була дуже низька явка ірландських виборців. З іншого боку три роки тому ми не просили переголосувати ні голландців, ні французів. Тож нині, проведення повторного референдуму – це одне із можливих рішень.
– Франція, що з 1 липня візьме до рук кермо Євросоюзу, раніше визначила пріоритети своїх завдань на наступні 6 місяців. Серед іншого – боротьба з кліматичними змінами, енергетична безпека, міграція. Невже доведеться закинути всі ці проекти, адже першочергово треба вивести ЄС із кризи?
– Очевидно, що пріоритети французького головування радикально змінюються. Це правда, що їм доведеться витратити багато енергії, щоб владнати нинішню кризу, до того ж, працюючи в кризових умовах. Але гадаю, що вся інша робота на європейському рівні досить добре підготовлена. Попередньо все організовано таким чином, щоб уникнути повного паралічу здатності пухвалювати рішення. Низка процесів, незалежних від Лісабонської угоди, уже розпочалася. Наприклад, міжнародні переговори щодо змін клімату. У будь-якому разі, три наступні головування повинні просувати пакет «клімат-енергія» на рівні Європи. Тож Лісабонська угода, на мій погляд, не має особливого впливу на ці речі. Більше того, французи тепер повинні довести європейцям, що Європа може діяти, що вона має вартість і що вона здатна знаходити компроміс.
Проте, ми зараз говоримо про довгострокові перспективи. Тим часом, як наразі, ЄС переживає недовготривалу кризу. Ці різні часові речі, перетинаються в єдиній кризовій політиці. Проте нинішня ситуація прямого впливу на подальше розширення, на мій погляд, не має.
– Як, на Ваш погляд, далі розвиватимуться події навколо цієї угоди?
– Однозначно, найважливіше нині – не допустити помилки, що була зроблена після відкинення Конституції Євросоюзу французами та голландцями у 2005 році. Цього разу треба йти до кінця ратифікації угоди всіма країнами-членами ЄС. Це дуже важливо, бо тільки по закінченні процесу ухвали, ми зможемо виявити, яка реальна підтримка тексту і це буде нашим подальшим дороговказом. Адже криза минулого, спровокована франко-нідерландським «ні» мала таке ж походження, як і нинішня відмова Ірландії від продовження процесу ратифікації.
– Чи слід чекати повторного референдуму в Ірландії, як це було із ухвалою угоди Ніцци у 2001-02 роках?
– Одним із рішень може стати переголосування угоди ірландцями на новому референдумі, хоча ми маємо зовсім інший контекст. Угоду Ніцци переголосували бо була дуже низька явка ірландських виборців. З іншого боку три роки тому ми не просили переголосувати ні голландців, ні французів. Тож нині, проведення повторного референдуму – це одне із можливих рішень.
– Франція, що з 1 липня візьме до рук кермо Євросоюзу, раніше визначила пріоритети своїх завдань на наступні 6 місяців. Серед іншого – боротьба з кліматичними змінами, енергетична безпека, міграція. Невже доведеться закинути всі ці проекти, адже першочергово треба вивести ЄС із кризи?
– Очевидно, що пріоритети французького головування радикально змінюються. Це правда, що їм доведеться витратити багато енергії, щоб владнати нинішню кризу, до того ж, працюючи в кризових умовах. Але гадаю, що вся інша робота на європейському рівні досить добре підготовлена. Попередньо все організовано таким чином, щоб уникнути повного паралічу здатності пухвалювати рішення. Низка процесів, незалежних від Лісабонської угоди, уже розпочалася. Наприклад, міжнародні переговори щодо змін клімату. У будь-якому разі, три наступні головування повинні просувати пакет «клімат-енергія» на рівні Європи. Тож Лісабонська угода, на мій погляд, не має особливого впливу на ці речі. Більше того, французи тепер повинні довести європейцям, що Європа може діяти, що вона має вартість і що вона здатна знаходити компроміс.
