Лісабонська угода була покликана реформувати принципи діяльності ЄС, зробити його ефективнішим. Позаяк угода передбачала ратифікацію кожною з країн, які її підписали, голосування «ні» в Ірландії означає кінець пропонованій домовленості – принаймні, у нинішньому вигляді.
Ірландія була єдиною, що оголосила референдум із цього питання. У решті країн ратифікація відбувається в парламентах і є практично безпроблемною. 18 держав уже частково чи повністю законодавчо схвалили Лісабонську угоду.
Лідери Ірландії опинилися в незручному становищі. Всі три головні партії країни підтримували новий європейський договір і закликали голосувати за нього.
Ірландців розчарував бюрократичний європейський проект
Проте табір, що агітував проти, виявився сильнішим. Йому вдалося переконати виборців, що, на їхню думку, документ посилює повноваження Брюсселя, зокрема, в оборонній сфері і зовнішній політиці, а це ставить під загрозу історичний військовий нейтралітет Ірландії (країна, зокрема, не є членом НАТО). Також глибоко католицьких ірландців лякали тим, що ЄС може поставити під сумнів суворе законодавство країни щодо абортів. Низька явка – 45 відсотків – також сприяла супротивникам угоди.
Директор дослідницького інституту «Відкрита Європа» Ніл О’Браєн вважає, що багато ірландців розчаровані Європою.
«Люди відвертаються від європейського проекту, він є надто бюрократичним, там забагато законів, втручання в їхнє життя. А угода – це справді ще більше того самого, навіть іще більше повноважень передається Європейському Союзові, і не лише з таких проблем, як міграція, політичний притулок, злочинність, поліцейські та судові процедури. Угода перешкоджає державам-членам блокування нових законів, що ухвалюються в Європі і які для них є небажаними», – каже аналітик.
На запасний план не розраховували
У ЄС нині розмірковують над тим, що ж робити далі. Запасного плану Брюссель, схоже, не мав. Угода мала набути чинності 1 січня 2009 року.
Керівники ЄС тепер зустрінуться в бельгійській столиці наступного тижня. Як очікується, там буде підтверджена відданість організації Лісабонській угоді, а в керівників Ірландії запитають про їхні подальші дії.
Дублін може постати перед складним вибором: або домагатися якихось подальших поправок і влаштовувати ще один референдум (а ірландський уряд раніше зазначав, що не має наміру це робити), або якимось чином погодитися на те, щоб інші 26 країн Євросоюзу запроваджували угоду без участі Ірландії.
