Скандал через польсько-українське комюніке істориків про Волинську трагедію: чому дехто відкликав підписи?

ЛЬВІВ – Спільне звернення групи польських та українських істориків щодо історичного минулого обох народів, зокрема в роки Другої світової війни, спричинило негативну реакцію серед українських науковців, які досліджують українсько-польську історію ХХ століття.

Двоє українських істориків відкликали свої підписи під цим документом – Другим польсько-українським комюніке «Польсько-український діалог порозуміння». Що обурило в оприлюдненому зверненні українських істориків – розповідає Радіо Свобода.

У 1994 році група у складі одинадцяти польських та українських істориків оприлюднила Перше спільне комюніке за результатами конференції «Поляки та українці 1918-1948. Важкі питання». Оскільки протягом тридцяти років так і не вдалося порозумітися довкола подій у ХХ столітті, які принесли дві світові війни і спричинили польсько-український конфлікт, тому, як пояснює польський центр «Карта», «до 80-х роковин Волинських злочинів (у липні 1943 року) вирішили повторно ініціювати написання вже Другого комюніке».

Над текстом працювали тривалий час, надсилали на погодження і зібрали 24 підписи польських та українських істориків. Головний акцент ‒ на подіях Другої світової війни, а саме на трагічних подіях на Волині.

Читайте також: Волинська трагедія – передумови і мотиви формувалася десятиліттями

Група істориків з обох країн, як офіційно повідомляє польський центр, узгодили спільний текст, який може стати поштовхом до зміни у ставленні до подій минулого, а також дає можливість політикам для більш ґрунтовних роздумів і більшої відповідальності.

«Нині зв’язок між обома суспільствами зміцнює російська агресія – на відміну від подій 80-річної давнини, коли ми зіткнулися одне з одним в тіні такої агресії. У цьому контексті стає можливим неупереджено звернутися до минулого польсько-українського кривавого суперництва», ‒ пояснюють ініціатори спільної заяви, підписаної «не двома окремими національними групами, але дослідниками з обох сторін».

«Це стало можливим, оскільки рація польської сторони більше не відрізняється від української. Тепер може прозвучати спільний голос», ‒ зазначається у повідомленні центру.

Також ініціатори звернення вказують, що будь-які потенційно спірні теми між поляками та українцями можуть і будуть використані спільним ворогом для розсіювання розбрату. Тому обов’язком обох суспільств є максимально зменшити можливості для таких дій ‒ шукати порозуміння та компромісів між собою.

Отож, у Другому польсько-українському комюніке автори зосередили увагу на Волинській трагедії 1942-1944 років. Ось деякі цитати:

• «Те, що через вісім десятиліть після волинських злочинів ми не можемо закрити ці рахунки, є ганьбою для наших сучасників»;
• «Апогей терору проти польського населення Волині припав на липень-серпень 1943 року. Тоді відбулися широкомасштабні організовані напади загонів бандерівської УПА за участю частини місцевих українських селян на польські села, які стерті з лиця землі, а більшість їх мешканців була вбита»;
• «Вважається, що так звана антипольська акція ОУН (б) і УПА від зими 1942-1943 років до весни 1945 призвела до загибелі близько 80-100 тисяч поляків, з них на Волині 40-60 тисяч, від 20 до 30 тисяч у Східній Галичині, і до 2 тисяч на Люблінщині. Внаслідок антиукраїнської дій польського підпілля до весни 1945 загинуло менше 10 тисяч українців, з них 2-3 тисячі на Волині, 1-2 тисячі у Східній Галичині, більшість 6 тисяч ‒ на землях нинішньої Польщі».

Автори цієї заяви наголошують, що «взимку 1942 року-1943 провід ОУН (бандерівців) вирішив розпочати так звану антипольську акцію на Волині. Тут вона мала особливо кривавий характер».

Підписанти Другого комюніке вважають за необхідне для обох суспільств «прийняти парадигму «всі жертви – наші» щодо спільного минулого, що унеможливить своєрідне «протистояння жертв», тобто ділення їх на «своїх» та «чужих», численні маніпуляції та торгування їх кількістю».

Відтак спільна увага, зосереджена на жертвах минулої взаємної ворожнечі, має означати:

• ексгумацію безіменних братських могил з метою створення цвинтарів, некрополів;
• рішуче засудження актів вандалізму;
• відновлення первісної форми пам’ятних знаків за згодою обидвох сторін;
• повернення до формули предметного діалогу з найскладніших для обох народів питань, що стосуються подій 1937-1947 років;
• перевірка та доповнення документації 1917-1923 років, яка була підготовлена центром «Карта» під назвою «Волинь 1943 ‒ апогей».

Тобто, головним винуватцем подій на Волині у роки Другої світової війни у заяві названо Організацію Українських націоналістів (б) та Українську повстанську армію.

Що викликало суперечку?

Народний депутат України, колишній керівник Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, який досліджує тему УПА, наголошує, що у спільному зверненні є чимало помилок.

«По-перше, абсолютно нерівне ставлення до українського визвольного руху. Тобто те, що стосується українського визвольного руху, постійно ставиться під сумнів легітимність боротьби за українську незалежність. Навіть, починаючи з 1918 року, виявляється що українці не мали права боротися за незалежність. Натомість Польща мала право створювати тоді польську незалежну державу. І все це звернення просякнуте нерівністю до українського і польського визвольного рухів. Якщо говорити про Другу світову війну, то історія УПА представляється як майже виключно польсько-український конфлікт.

Антипольський фронт, антипольська боротьба УПА представляється як головна, що не відповідає правді. Тому що абсолютна більшість документів свідчить, що антипольська боротьба сприймалася і називалася українськими повстанцями як третій непотрібний фронт, як щось вимушено зайве, те, що заважає зосередитися на антинімецькій і антисовєтській боротьбі. Тут це все замовчується. Натомість представляється виключно антипольська боротьба як головний сенс існування УПА. Злочини УПА представляються як реалізація якихось планів. Натомість злочини польських підпільників [представляються] виключно як реакція на дії українських повстанців і українців як таких. Тобто, нічого не говориться про активні вбивства, в тому числі масові, цивільного населення, яке робилося від імені і руками польських підпільників.

Використання цифр щодо чисельності жертв. Названо не підтверджену цифру ‒ 100 тисяч вбитих поляків і повне ігнорування нових досліджень жертв на базі Українського католицького університету, яке проводить історик Ігор Галагіда, про що знають українські підписанти. Адже йдеться про 30 тисяч вбитих українців.

А ще написано ‒ українці і лемки, а це неприпустимо для українських дослідників. Так використовують польські політики, а українські історики мали б бути пильними», ‒ розповів Радіо Свобода Володимир В’ятрович.

Ексголова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович

У соціальних мережах активно обговорюється оприлюднене звернення щодо подій у роки Другої світової війни, внаслідок яких загинуло мирне населення: як поляки, так і українці на Волині.

Український історик, нині військовослужбовець ЗСУ Володимир Бірчак, також негативно відгукнувся щодо спільного звернення, яке підписали українські історики.

Текст спільного звернення його ініціатори запропонували підписати не всім українським історикам, зокрема з тих, які досліджують тему подій на Волині. Автор численних книг і статей Богдан Гудь каже, що йому не надсилали текст комюніке для підпису.

«Я коли побачив це комюніке, то зробив невеликий скандал одному з авторів тексту на творчій зустрічі українських і польських істориків у Варшаві. Головна проблема – це брак будь-якого критицизму з польського боку. Тобто, все, що українці робили, підкреслюється негативний характер їхніх дій. А те, що робили поляки, то це, мовляв, відповідь, зробили щось поганеньке, але це все подається в іншій інтонації та наголосах. Немає паритету в окресленні рівня вини. І, очевидно, багато фактографічних, концептуальних натягнень у цьому комюніке, що «ОУН на переломі 1942-1943 років уже планувала всенародне повстання на Волині», тоді коли ОУН не знала, що має взагалі робити, тому що я читав матеріали «Другої конференції військових референтів ОУН». І там мовиться, «що з поляками не знаємо, бо за ними стоїть Англія, і краще б було, щоб вони забрали всі свої речі і виїхали з нашої території». А у комюніке написали, що ОУН «заплановала всенародне повстання і у такому дусі». Я критично оцінив книжку, яку згадано в комюніке «Волинь 1943 ‒ апогей»», ‒ говорить український історик Богдан Гудь.

Богдан Гудь

Різні позиції

Двоє українських істориків Микола Кучерепа та Ігор Гирич відкликали свої підписи під зверненням після його оприлюднення і скандалу, який здійнявся.

Ігор Гирич пояснив у коментарі Радіо Свобода, чому відкликав підпис.

«Бачу, що українці не готові поки що сприймати саму ідею таких угод. Є позиція принциповості. Я розумію позицію тих, хто каже, що має бути тільки українське розуміння. Враховуючи інтереси такого радикального бачення, зараз, мабуть, не на часі і тому я відкликав свій підпис. Але рано чи пізно потрібно домовлятися обом сторонам. Ця річ не є популярна, потрібно йти на компроміси. Але це потрібно робити, щоб принаймні мати спільний кордон з людьми, які хочуть нас почути. Поляки нас підтримують. Не йдеться про здачу кардинальних українських інтересів», ‒ каже Ігор Гирич.

Читайте також: «Мене 2-річну витягнули з-під мертвої мами». Радіо Свобода побувало в селі Угли, що пережило Волинську трагедію

«Мене 2-річну витягнули з-під мертвої мами». Радіо Свобода побувало в селі Угли, що пережило Волинську трагедію

За його словами, було кілька варіантів тексту, але оприлюднений відрізняється від того, який він читав.

«Є такі моменти, з якими не погоджуюсь у цьому комюніке, тим, що трактування подій на Волині подається як однозначна провина українців. Поляки дивляться на ці події як на одномоментний акт людиновбивства. Тобто, там би мала бути, безперечно, витримана позиція України і Польщі, щоб рівнозначно було виписано. Але будь-який документ не можна ідеально прописати. Тим більше є традиційні шаблони сприйняття у поляків, які неможливо відразу відкинути», ‒ зауважив Ігор Гирич.

Ігор Гирич

Друге польсько-українське комюніке підписали українські історики, професори Українського Католицького університету Ярослав Грицак і Олександр Зайцев.

«Я текст комюніке бачив, мав зауваги, але не висловлював їх, бо звернення було готове. З основним змістом погодився. Погоджуюсь із трактуванням того, що УПА відповідальне за трагедію на Волині. Я не збираюсь відкликати свій підпис», ‒ говорить Радіо Свобода Олександр Зайцев.

Ярослав Грицак пояснив, що підписав це спільне звернення, тому що його ініціювали відомі йому українські та польські історики. До того ж називає таку ініціативу важливою у час, коли відносини між поляками та українцями напружені щодо історичного минулого.

«Я не з усім погоджувався у цьому тексті і давав свої зауваги. Я передбачив, що це спільне звернення спричинить таку реакцію серед українських істориків. Очевидно, я розумію, що не існує єдності серед українських чи польських істориків. Однак нам було важливо вийти зі спільною заявою попри певні незгоди. Зрозуміло, що компроміс не може задовольняти ні одну сторону повністю. Для мене важливіше поставити підпис і зробити спільну заяву, зокрема тому, що з’явились тексти, що поляки винні, що українці винні, а я вважаю, що так не функціонує. Є люди, які вважають, що треба миритися, є такі, хто чинитиме цьому спротив, не погодяться. Це спільні жертви українців і поляків спільної українсько-польської історії і з цим потрібно завершувати. Коли жертвами стають жінки і діти, мирне населення – це злочин. Потрібно виправдовувати не тих, хто вбивав, а захистити пам'ять про цих жінок і дітей, які невинно загинули у цій трагедії. Ми не можемо чекати, бо ситуація надто загрозлива. Ця заява це стартова позиція, щоб почати говорити між собою», ‒ каже Ярослав Грицак.

Ярослав Грицак

Влітку 2025 року польські та українські історики планують обговорити суперечливі питання в історії двох народів ‒ вже після президентських виборів. Адже у Польщі тема українсько-польського конфлікту в роки Другої світової війни, зокрема трагедія на Волині, розігрується політиками. Історичною темою маніпулюють політики задовго до голосування.

Під час зустрічі у Львові 17 грудня президент України Володимир Зеленський та прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск обговорили, серед інших, питання спільного історичного минулого України та Польщі, які є суперечливими по обидва боки кордону.

Читайте також: «Дорога України до ЄС через Волинь»? Як у Польщі сприйняли нову заяву польського політика

Польський прем’єр уникнув відповіді на запитання, коли Варшава відновить українські могили на території Польщі, які були зруйновані вандалами, чи матиме Польща ще вимоги до України, аби історичні питання не перешкоджали майбутньому двох держав, щоб залишити їх у минулому, для молитви.

Адже у 1994 році між урядами Польщі та України було укладено двосторонню угоду про збереження місць пам’яті і поховання жертв війни та політичних репресій. У рамках цього документу відновлено польські поховання у Львові на Личаківському цвинтарі (Цвинтар орлят), а польська сторона, відповідно, мала відновити таблицю на горі Монастир, біля села Верхрата, неподалік українсько-польського кордону.

Пам’ятник 62 воїнам УПА на горі Монастир (Верхрата, Підкарпатське воєводство, Польща), пошкоджений вандалами у 2015 році. На фото: пам'ятник 22 лютого 2017 року

«Найважливіший екзамен для обох народів, щоб про історію говорити без емоцій і щоби обидва народи шанували свої очікування, вразливість. Мені дуже залежить на тому, як і моїм співвітчизникам, щоб здатність українців і поляків до розв’язання важких історичних проблем стала фірмовим знаком обох держав і народів, таким показовим знаком, що ми дуже помудрішали через десятиліття і століття буття разом і окремо. До пекла пішли б ті, які в ситуації сьогоднішній, витягували історію, щоб сваритись і битись між собою. Знаєте, хто б найбільше б тішився, якби ми почали сваритись. Я роблю все, щоб той хтось не міг тішитися з цієї нагоди. І я багато присвячуюсь, щоб історія нас не ділила», – наголосив Дональд Туск.

Премʼєр-міністр Польщі Дональд Туск під час зустрічі у Львові 17 грудня 2024 року

Україна наприкінці листопада цього року дозволила Польщі проводити пошукові та ексгумаційні роботи на території України. Президент Зеленський наголосив, що міністерства культури України та Польщі працюють над цим питанням.

«Росія буде використовувати кожен момент, щоб посварити українців із Польщею. І можна продовжувати сперечатися, але поважаючи один одного. Україна не вистоїть, якщо ми не будемо об’єднані з Польщею. Якщо не будемо всі об’єднані в Європі з усім світом, то Росія переможе у цій війни і не буде тоді кому сперечатися про минуле у майбутньому. Переможемо разом, а потім згадуватимемо про інші важливі речі», – додав президент Володимир Зеленський.

Президент України Володимир Зеленський та премʼєр-міністр Польщі Дональд Туск під час зустрічі у Львові. Львів, 17 грудня 2024 року

Підтримка Польщею європейського майбутнього України залежить від вирішення питань історичного минулого – про це неодноразово заявляли польські політики і посадовці, в тому числі і прем’єр-міністр. Зокрема, що без розв’язання питання Волинської трагедії блокуватимуть вступ України в ЄС та НАТО.