Чого хочуть вірмени і азербайджанці через рік після повернення Азербайджаном Нагірного Карабаху

ЄРЕВАН/ПІРШАГІ – Пройшов рік відтоді, як Азербайджан відновив повний контроль над територією Нагірного Карабаху. Понад 100 000 етнічних вірмен втекли звідти, покинувши своє житло. А Азербайджан розпочав повільно заселяти свої нещодавно відвойовані території

Рік тому вірменка Татевік Хачатрян була змушена покинути все. У той самий час азербайджанка Васіла Мамедова сподівалася, що вперше за 30 років у неї з'явиться шанс все повернути.

19 вересня 2023 року Азербайджан розпочав наступ, щоб відвоювати Нагірний Карабах, територію, яку він втратив у 1990-х роках. Протягом 24 годин де-факто вірменське керівництво Карабаху капітулювало, і в наступні дні майже все населення території, практично всі етнічні вірмени, втекли.

Серед них були журналістка Татевік Хачатрян, її чоловік і маленький син.

Це було вдруге після розпаду Радянського Союзу, коли певна територія була повністю звільнена від однієї етнічної групи.

Коли вірменські війська виграли першу війну між двома сторонами в 1990-х роках, усе етнічне азербайджанське населення втекло. Серед тих, хто втік, були Васіла Мамедова та її сім’я, фермери з села Ходжали – місця найстрашнішої різанини мирних жителів під час першої війни.

Тепер Азербайджан намагається відновити та заселити відвойовані ним території. Мамедова, яка з 1990-х років проживала в поселенні для переміщених осіб у Піршагі, приблизно за 30 кілометрів на північ від Баку, відвідала Ходжали під час фінансованої урядом поїздки після минулорічного наступу.

«Я уявила собі Ходжали як місто привидів, де в небі літають привиди вбитих людей. Де, куди не копни, натрапиш на людські кістки», – сказала вона. «Але моє враження від першого візиту інше і здебільшого позитивне. За останній рік було побудовано багато нових будівель, все змінилося».

Мамедова сподівається повернутися назад наступного року.

Татевік Хачатрян

Тим часом вірмени, які втекли з Карабаху, намагаються налагодити своє життя на новому місці.

Хачатрян і шість членів її великої сім'ї живуть у віддаленому передмісті Єревана, у квартирі, яка не була відремонтована з радянських часів. У неї складається враження, що вірменський уряд намагається змусити людей забути про Нагірний Карабах і його біженців.

«Після всіх цих трагічних подій у Вірменії не оголошено навіть дня жалоби. Немає ні дня пам'яті, ні святкування Арцаху», – сказала Татевік, використовуючи альтернативну вірменську назву Карабаху. «Схоже, що сторінку щодо Республіки Арцах намагаються остаточно закрити».

Відбудова Карабаху

Нагірно-Карабахська автономна область була частиною радянського Азербайджану, але її населення складалося на 75 відсотків із етнічних вірмен. Коли СРСР розпався, на території спалахнула війна, і сепаратистам, яких підтримувала Вірменія, вдалося захопити контроль. Вони також взяли під свій контроль сім прилеглих азербайджанських районів, населених майже лише етнічними азербайджанцями, змусивши все населення – понад 600 000 людей – тікати.

Дипломатичні зусилля з врегулювання конфлікту не принесли прогресу. У 2020 році дві сторони мали ще одну війну, яка тривала шість тижнів до припинення вогню за посередництва Росії, в результаті чого Вірменія втратила контроль над частинами регіону та сімома прилеглими районами.

Обидві сторони почали переговори про повне вирішення конфлікту, але в 2023 році Азербайджан, нетерплячий щодо прогресу цих переговорів, розпочав одноденний наступ, який завершився повною капітуляцією керівництва Карабаху та виїздом понад 100 000 етнічних вірмен.

Новозбудовані будинки в селі Агзано, які зведені коштом уряду Азербайджану для азербайджанців, які повертаються до Нагірного Карабаху

Відбудова Азербайджаном семи районів за межами Карабаху почалася в 2020 році, але була ускладнена тим, що колишні міста та села були здебільшого зруйновані з 1990-х років, а значна частина території замінована.

Частини Карабаху, які Азербайджан повернув у 2023 році, були переважно все ще заселені, тому інфраструктура була в основному недоторканою, і Азербайджану було легко її перепрофілювати протягом останнього року.

Робітники видалили вірменські написи над будівлями колишнього Арцахського державного університету в рамках підготовки до відкриття нового Карабаського університету. (За радянської влади це був Степанакертський державний педагогічний інститут).

Вони знесли будівлі, побудовані колишньою сепаратистською владою, наприклад, де-факто будинок парламенту та зал ветеранів.

Лідери Вірменії Нікол Пашинян та Азербайджану Ільхам Алієв

Президент Азербайджану Ільхам Алієв відзначив руйнування цих двох будівель під час візиту в березні на честь свята Новруз. «Сепаратистів тут уже немає», – сказав він. «Вогник Новрузу проводить останнє приготування».

Інші знищення відбувалися у більшій таємниці. Відповідно до супутникових знімків, вивчених Caucasus Heritage Watch, науковою організацією, яка документує долю культурної спадщини в регіоні, вірменська церква 19-го століття в місті Суса (відомому вірменам як Шуша) була зруйнована.

Інші об’єкти вірменської спадщини також були знищені, зокрема ті, які стояли на шляху амбітних проєктів будівництва доріг Азербайджану, повідомляє організація.

Незважаючи на швидке будівництво, заселення Карабаху йшло повільно. Станом на кінець липня близько 8000 колишніх жителів повернулися на території, які Азербайджан повернув собі з 2020 року – майже всі вони в райони за межами Нагірного Карабаху.

Ще близько 3000 переїхали до головного міста регіону – Ханкенді, яке вірмени називають Степанакерт, щоб працювати, у тому числі в Університеті Ханкенді, де планується розпочати навчання в осінньому семестрі для ще 1100 студентів.

Одним із небагатьох раніше населених азербайджанцями районів, відвойованих Азербайджаном у 2023 році, був Ходжали, рідне село Мамедової. Станом на червень 50 сімей повернулися, і чиновники пообіцяли, що 228 зроблять це до кінця року.

Процес реконструкції супроводжувався критикою щодо корупції, неефективності та неврахування того, що хочуть мешканці.

У травні Алієв відвідав Ходжали, щоб показати новий багатоповерховий житловий комплекс. Але чого хоче Мамедова, так це сільського життя, яке вона мала.

Васіла Мамедова

Її син відвідав Ходжали невдовзі після наступу у вересні 2023 року і побачив, що фундамент їхнього будинку все ще стоїть. Але коли через кілька місяців сім'я повернулася з наступним візитом, вони знайшли будівельний майданчик, де був їхній будинок. Тож у пам'ять про минуле залишилося лише кілька дерев ліщини.

«Мене це не влаштовувало, і я попросила уряд повернути нам наш двір», – сказала вона. «Але нам сказали, що місто відбудовується згідно з планом уряду, і вони можуть дати нам земельну ділянку такого ж розміру в будь-якій іншій частині Ходжали».

Те, що будує влада, «красиво, але навіть одну курку тримати не дають», – сказала Мамедова.

«Ми жили не в Москві, ми жили в Ходжалах, у селі». Вона жестом показала на свій двір у Піршагах. «Ви бачите, скільки в мене тут курей, я не плачу за яйця. Заріжу курку, діти її їдять. Ми хочемо, щоб там було так, але для цього немає умов».

Життя біженця

За кілька днів після минулорічного наступу понад 100 000 вірмен втекли до Вірменії. Хоча потік біженців становив приблизно 4 відсотки всього населення Вірменії, вони були прийняті відносно легко, або залишившись у родичів, знайшовши орендоване житло, або оселились у державних притулках для біженців.

Ніколай Карапетян готуєтсья залишити своє село Мараґа в нагірному Карабасі під час війни 2020 року (архівне фото)

Проте через рік серед карабахських біженців все ще існує велика невизначеність щодо їхнього майбутнього.

Уряд оголосив, що з початку наступного року скоротить субсидії на оренду житла, які він надає біженцям. І уряд розгорнув програму одноразових виплат біженцям, щоб допомогти їм купити житло, але вона зазнала критики з боку правозахисних груп.

Хачатрян, яка веде відеоподкаст про проблеми, пов’язані з Нагірним Карабахом, сказала, що її сім’я, наприклад, не матиме права отримувати гроші до третього етапу програми, у 2027 році.

«Люди повністю втратили віру [в уряд] і змирилися з тим, що так воно і є», – сказала вона. «Це також означає, що людям доведеться емігрувати, тому що орендувати житло десь у Тихорецьку [в Росії] буде дешевше, ніж у Вірменії».

Біженці з Карабаху також стикаються з соціальною дискримінацією, зокрема з обуренням через те, що вони є тягарем для країни, яка і без того має недостатні ресурси.

«Є очевидна дискримінація вихідців з Арцаху», – сказала Хачатрян. «Це під впливом ЗМІ, урядової пропаганди, що «ми даємо людям з Арцаху те чи інше», а насправді вони нам нічого не дають».

Етнічні вірмени спостерігають як пожежа знищує будинки в селі Чаректар в Нагірному Карабасі. Війна 2020 року (архівне фото)

Понад 10 тисяч біженців з Карабаху вже покинули Вірменію, багато з них прямують до Росії. Проте Хачатрян має намір залишитися у Вірменії, якщо зможе собі це дозволити.

«Це наша батьківщина, і в своєму мовному та культурному середовищі набагато легше існувати, ніж на чужині», – сказала вона.

Біженці та багато інших вірмен також були розчаровані очевидною незацікавленістю уряду у просуванні прав карабахських вірмен на повернення до своїх домівок.

Офіційні особи США, Європи та Росії у своїх заявах щодо врегулювання конфлікту згадували про права вірменського населення на повернення до Карабаху. Але сам уряд Вірменії «облив холодною водою» цю можливість і у своїх заявах з цього приводу натякав, що це лише на порядку денному внутрішньої політичної опозиції.

«Всі ті, хто намагається переконати народ Нагірного Карабаху в можливості повернення, є авантюристами, які намагаються створити напруженість у Вірменії... щоб накинути на шию Вірменії новий політичний повідець», – каже Вірменській службі Радіо Свобода Артур Ованісян, депутат від правлячої партії «Громадянський договір».

Відмова уряду Вірменії від права карабахських вірмен на повернення спонукала Азербайджан повною мірою продовжувати заселення Карабаху, включаючи райони, раніше населені вірменами, такі як Ханкенді, каже уповноважений з прав людини колишнього де-факто уряду Карабаху Гегам Степанян.

«Вони повністю закрили цю тему, і якби вони цього не зробили, сьогодні [азербайджанці] не заселяли б Степанакерт такими швидкими темпами і не захоплювали будинки степанакертців», – сказав він в інтерв'ю місцевому сайту новин «Вірменія сьогодні».

Невизначене майбутнє

Хоча уряд Вірменії, можливо, намагається закрити цю тему, вона не закрита серед самих біженців.

Вірменські біженці з Карабаху проїздять російський блок-пост в Лачинському коридорі, який з’єднує Нагірний Карабах з Вірменією (архівне фото 26 вересня 2023 року)

У перші дні після виїзду серед біженців точилися розмови про те, що якщо умови у Вірменії залишаться важкими, вони можуть спробувати повернутися до Карабаху, навіть якщо це означатиме підкорення владі Азербайджану. Зараз ця розмова затихла.

«Я не знаю жодного вірменина, який би сказав, що готовий жити в Арцаху за таких умов», – каже Хачатрян.

Однак у довгостроковій перспективі вона та інші вірмени сподіваються, що політична та військова доля може знову змінитися.

«Ніхто з нас не знає, чого очікувати в майбутньому, які геополітичні зміни можуть відбутися. Можливо, все зміниться таким чином, що те, що здається неможливим сьогодні, стане можливим завтра», – сказала вона. «І, можливо, одного разу Арцах знову стане вірменським. Принаймні, я так мрію і прищеплюю це своїй дитині».

Нові азербайджанські дорожні вказівники відстаней, встановлені в Нагірному Карабаху після взяття території під контроль Азербайджаном (вересень 2023 року)

Азербайджан, тим часом, вважає подібні настрої реваншистськими і намагається загасити будь-які залишки вірменських амбіцій повернути Карабах.

Це включає в себе тиск на Вірменію, щоб та змінила свою конституцію, яка все ще містить формулювання щодо «возз’єднання» Вірменії та Карабаху.

І хоча Алієв до вересня 2023 року заявляв, що цивільні вірмени, які проживають у Карабаху, мають право залишитися, ці настрої також більше не виражаються: тепер Алієв старанно уникає будь-яких згадок про вірменське населення, окрім керівництва сепаратистів.

Серед азербайджанських репатріантів також мало зацікавленості в поверненні їхніх колишніх сусідів-вірмен.

Мамедова розповіла, що до першої війни між вірменами та азербайджанцями було багато дружніх контактів. «Але не зараз», – сказала вона.

Її чоловік Раміль загинув на першій війні, у 1992 році.

«Четверо моїх дітей залишилися без батька, а я – без даху над головою», – сказала вона. «Як я можу з ними дружити? Може, час вирішить проблему. Я не знаю. Але моє серце не вилікувати».

• Нагірний Карабах – це територія на південному Кавказі, заселена переважно етнічними вірменами, яку радянська влада у 1921 році передала Азербайджану, як автономне утворення.
• За радянської влади компартійна верхівка Азербайджану намагалася розмити етнічну складову регіону, переселяючи туди етнічних азербайджанців. Із початком «перебудови» вірмени Нагірного Карабаху почали виступати проти азербайджанського правління.

• У 1988 році спалахнули погроми, які призвели до масової втечі вірмен із Азербайджану, а азербайджанців із Вірменії та Нагірного Карабаху.
• Розпочався багаторічний збройний конфлікт через Нагірний Карабах між Вірменією і Азербайджаном.
• У 1991 році оголосили про створення так званої «Нагірно-Карабаської республіки», незалежність якої тоді ніхто не визнав.
• Міжнародним правом ця територія визнана частиною Азербайджану.
• З допомогою спеціально створеної Мінської групи ОБСЄ у 1994 році встановили режим припинення вогню.
• Однак бойові дії час від часу спалахували. Починаючи із 1988 року у протистоянні за Нагірний Карабах загинуло близько 30 тисяч людей.
• До кінця вересня 2023 року Азербайджан повернув собі контроль над усією територією спірного регіону.
• Етнічні вірмени виїхали із Нагірного Карабаху.